розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 25 січня 2018 року у складі колегії суддів Данилової О. О., Коломієць В. В., Лівінського І. В.,

У серпні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Чорноморського державного університету імені Петра Могили, у якому просив скасувати рішення приймальної комісії Чорноморського державного університету імені Петра Могили про рекомендування вступників 2016 року до зарахування на навчання для здобуття вищої освіти за спеціальністю

"073 Менеджмент", спеціалізації "Якість, стандартизація, сертифікація" в Інституті післядипломної освіти, та зобов'язати відповідача зарахувати його на бюджетну форму навчання для здобуття освітньо-кваліфікаційного ступеня "Магістр" за спеціальністю "073 Менеджмент", спеціалізації "Якість, стандартизація, сертифікація".

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 серпня 2017 року позовну заяву ОСОБА_4 залишено без руху, надано п'ятиденний строк на усунення недоліків, а саме: уточнити позовні вимоги, вказавши спосіб захисту порушеного права, передбачений законом; привести позовну заяву у відповідність з вимогами пунктів 3, 5, 6 частини другої статті 119 Цивільного процесуального кодексу України 2004 року (далі - ЦПК України (1618-15) ).

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 17 жовтня 2017 року позовну заяву ОСОБА_4 визнано неподаною та повернуто заявникові у зв'язку з тим, що позивач не виконав вимоги ухвали про залишення позовної заяви без руху у встановлений судом строк.

Не погодившись з вищевказаною ухвалою суду першої інстанції, 27 жовтня 2017 року ОСОБА_4 І подав апеляційну скаргу.

Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 07 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Скасовано ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 17 жовтня 2017 року, а справу направлено до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

У грудні 2017 року позивач звернувся до апеляційного суду Миколаївської області з заявою про ухвалення додаткового рішення у справі, посилаючись на те, що постановляючи ухвалу про часткове задоволення апеляційної скарги, суд не вирішив питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 25 січня 2018 року у задоволенні заяви ОСОБА_4 про ухвалення додаткової ухвали відмовлено.

Постановляючи ухвалу про відмову в ухваленні додаткової ухвали про розподіл судових витрат, апеляційний суд виходив із того, що розподіл судових витрат при вирішенні процесуального питання, яке не перешкоджає подальшому провадженню у справі, процесуальним законодавством не передбачено. Ураховуючи, що спір у вказаній справі по суті не вирішений, відсутні підстави для розподілу судових витрат.

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у лютому 2018 року, ОСОБА_4 просив скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу до суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що в порушення пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України апеляційний суд не вирішив питання про розподіл судових витрат. Відсутність у процесуальному законодавстві порядку розподілу судових витрат у разі скасування судового рішення, яке не перешкоджає подальшому провадженню у справі, не може бути підставою для відмови в ухваленні додаткового рішення.

Крім того, просив передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п'ятої статті 403 ЦПК України, обгрунтовуючи свою позицію тим, що стягнення суми сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу суду про повернення позовної заяви можливо лише у разі задоволення його позовних вимог у повному обсязі, тоді як відмовившись від позову чи у разі залишення позову без розгляду він буде позбавлений можливості на повернення суми судового збору сплаченого за подання скарги на незаконну ухвалу суду першої інстанції, що, на його думку, містить виключну правову проблему, і така передача справи на Велику Палату Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК Україниу суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувана ухвала апеляційного суду постановлена з додержанням норм процесуального права, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Пунктом 3 частини першої статті 270 ЦПК України передбачено, що суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Порядок розподілу судових витрат на момент постановлення апеляційним судом Миколаївської області ухвали від 07 грудня 2017 року визначався статтею 88 ЦПК України 2004 року, частиною першою якої встановлено, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Аналіз наведеної норми процесуального закону дозволяє дійти висновку, що у разі скасування судом апеляційної інстанції ухвали суду першої інстанції з передачею справи на розгляд до суду першої інстанції, питання розподілу судового збору, пов'язаного з розглядом відповідної апеляційної скарги, вирішується судом першої інстанції за результатами розгляду справи по суті, а тому суд апеляційної інстанції, постановляючи ухвалу від 07 грудня

2017 року про скасування ухвалиЦентрального районного суду м. Миколаєва від 17 жовтня 2017 року про повернення ОСОБА_4 позовної заяви, та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, обгрунтовано не вирішував питання про розподіл судових витрат.

Станом на день постановлення апеляційним судом Миколаївської області оскаржуваної ухвали від 25 січня 2018 року про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_4 про ухвалення додаткового рішення, набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , а тому апеляційний суд керувався положеннями ЦПК (1618-15) , який діє з 15 грудня 2017 року.

За змістом частини першої статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Тобто зазначеною процесуальною нормою також передбачено порядок розподілу судових витрат за наслідками розгляду справи пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд ураховує обставини, зазначені у частині третій цієї статті.

Визначений законодавцем порядок розподілу судових витрат є справедливим та покликаний забезпечити добросовісність поведінки сторони, як при зверненні з позовом до суду, так і під час розгляду справи.

Ураховуючи наведене, оскаржувана ухвала апеляційного суду Миколаївської області від 25 січня 2018 року про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_4 про ухвалення додаткового рішення з питань розподілу судових витрат, постановлена з дотриманням норм процесуального права.

Відповідно до частини п'ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що права містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

Наведені ОСОБА_4 у касаційній скарзі доводи про наявність підстав для передачі справи до Великої Палати Верховного Суду (неможливість до вирішення спору по суті відшкодування судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції у разі відмови від позову чи залишення його без розгляду) не містять виключної правової проблеми, вирішення якої необхідно для забезпечення єдиної правозастосовної практики з питань розподілу судових витрат, а тому підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відсутні.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_4 не підлягає задоволенню.