розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 13 квітня 2017 року у складі судді Данилів Є. О. та постанову апеляційного суду Львівської області від 19 грудня 2017 року у складі колегії суддів:

Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В.,

У грудні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "БРОКБІЗНЕСБАНК" (далі - ПАТ"БРОКБІЗНЕСБАНК"), у якому просив визнати недійним нотаріально посвідчений додатковий договір від 06 листопада 2009 року до іпотечного договору від 2 серпня 2006 року, укладеного між ПАТ "БРОКБІЗНЕСБАНК" та ОСОБА_1

Позовна заяву мотивована тим, що вказаний договір укладений не за місцем проживання сторін договору та ним установлено забезпечення зобов'язань за додатковими угодами, яких ще не існує. Оспорюваним договором також збільшені межі відповідальності позивача, укладено додатковий договір, про залучення ще одного солідарного боржника, незаконно встановлено першочерговість відповідача щодо звернення стягнення на предмет іпотеки в той час, коли первинним іпотекодержателем є банк і один боржник. Позивач також вважає незаконною заборону відчуження предмету іпотеки, накладену приватним нотаріусом.

У листопаді 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до

ПАТ "БРОКБІЗНЕСБАНК", у якому просила визнати недійним нотаріально посвідчений додатковий договір від 06 листопада 2009 року до іпотечного договору від 2 серпня 2006 року, укладеного між ПАТ "БРОКБІЗНЕСБАНК" та ОСОБА_1

В обґрунтування позову зазначала, що, укладаючи оспорюваний правочин, ОСОБА_1 перебував у зареєстрованому шлюбі з нею, проте письмової згоди на укладення даного правочину вона не давала.

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 13 квітня 2017 року, позови ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишені без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що при укладені оспорюваного правочину вимог щодо місця посвідчення такого правочину дотримано. Досліджена судом заява ОСОБА_2 приватному нотаріусу, датована

06 листопада 2009 року, зареєстрована в реєстрі за № 1010, свідчить про те, що вона надала свою згоду на укладення її чоловіком ОСОБА_1 додаткового договору до іпотечного договору.

Місцевий суд прийшов до висновку, що пред'явлені позови є безпідставними. Позивачами не надано жодних доказів, які б підтвердили існування обставин, на які вони посилаються як на підстави позовів.

Постановою апеляційного суду Львівської області від 19 грудня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, щопозивачами позовні вимоги не доведено. Місцевим судом на створені умови для забезпечення доказів,проте зі сторони позивачів не надано жодного доказу, який би підтвердив існування обставин, зазначених у позовних заявах. Таких доказів не надано і суду апеляційної інстанції.

Апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог є вірними, правильним по суті і справедливим, ухваленим на основі повно з'ясованих обставин, підтверджених дослідженими в судовому засіданні доказами.

Належні та допустимі докази для спростування рішення суду першої інстанції, передбачені статтями 76, 77, 78 ЦПК України, які б мали доказове значення та заслуговували на увагу, відсутні. Порушень норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування рішення, відповідно до статті 376 ЦПК України, місцевим судом не допущено.

У касаційних скаргах, поданих у січні 2018 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просять скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційні скарги мотивовані тим, що оспорюваним правочином до додаткового договору вносились істотні зміни, а саме строк виконання основного зобов'язання, відсоткова ставка, вартість предмету іпотеки. Твердження суду, що заявою від 30 жовтня 2010 року ОСОБА_2 надала згоду на укладення додаткового договору від 06 листопада 2009 року до договору іпотеки не відповідає дійсності, оскільки зі змісту даної заяви слідує, що згоду надано на укладення додаткового договору від 30 жовтня 2009 року, а не 06 листопада 2009 року.

Касаційні скарги не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодерження в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України (435-15) , іншим актам цивільного законодавства.

Отже, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України (435-15) та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.

Установлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є чоловіком і дружиною.

Згідно іпотечного договору, укладеного між ПАТ "БРОКБІЗНЕСБАНК" та ОСОБА_1, посвідченого 23 серпня 2006 року за реєстровим № 1324 приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Шаравара О. Р., предметом іпотеки є житловий будинок № 11, який знаходиться в с. Зимна Вода, по вул. Нечуя - Левицького, Пустомитівського району Львівської області. Загальна площа житлового будинку становить 766,5 кв. м, житлова площа 345,6 кв. м, та складається з дев'ятнадцяти житлових кімнат та двох кухонь.

06 листопада 2009 року між ПАТ "БРОКБІЗНЕСБАНК" та ОСОБА_1 було укладено додатковий договір від 06 листопада 2009 року до наведеного вище іпотечного договору.

Пунктом 2 вказаного договору внесено зміни в пункт 1. 4. 1 статті 1 договору іпотеки Предмет договору іпотечного договору і викладено його в такій редакції:

1.4. Ринкова вартість будинку відповідно до висновку про вартість майна, станом па 31 січня 2009 року, складеного ПП "Консалтингова група СЕПТІМА" (Сертифікат ФДМУ № 5540/07 від "05" березня 2007 року) становить

3 300 603 грн (три мільйони триста тисяч шістсот три гривні). Узгоджена Сторонами оціночна вартість предмета іпотеки становить 3 300 603 грн (три мільйони триста тисяч шістсот три гривні).

Інші пункти іпотечного договору залишаються незмінними і Сторони підтверджують за ними свої зобов'язання (пункт 3 оспорюваного правочину).

Із дослідженої судом заяви ОСОБА_2 приватному нотаріусу, яка датована 30 жовтня 2009 року, зареєстрована в реєстрі за № 1010 слідує, що ОСОБА_2 дає свою згоду на укладення її чоловіком ОСОБА_1 додаткового договору до іпотечного договору від 23 серпня 2006 року. Зазначено, що умови додаткового договору від 22 серпня 2009 року № 3 до кредитного договору від 23 серпня 2006 року та додаткового договору від 30 жовтня 2009 року до іпотечного договору їй відомі.

Відповідно до статті 578 ЦК України та статті 6 Закону України "Про іпотеку" майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу (іпотеку) лише за згодою усіх співвласників.

Така згода за своєю правовою природою є одностороннім правочином.

Згідно із частиною першою статті 219 ЦК України у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним.

Пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Відповідно до статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

Згідно із частиною другою статті 369 ЦК України, частиною другою статті 65 СК України при укладенні одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той із подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той із подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

З матеріалів справи слідує, що банк був обізнаний про те, що

іпотечне майно є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1. Поручителем за договором іпотеки від 23 серпня 2006 року виступає ОСОБА_1 Передача поручителем майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, в іпотеку банку відбулась за нотаріально посвідченої згоди дружини ОСОБА_2 Оспорюваний додатковий договір від 06 листопада 2009 року до іпотечного договору від 23 серпня 2006 року підписано іпотекодавцем.

Дослідивши матеріали нотаріальної справи по додатковому договору від 06 листопада 2009 року до іпотечного договору від 23 серпня 2006 року та встановивши, що позивачами не доведено обставин, на яких грунтуються позовні вимоги, суд прийшов до правильного висновку про відмову в задоволенні пред'явлених позовних вимог.

Доводи касаційних скарг про те, що ОСОБА_2 не давала згоду на укладення оспорюваного правочину, яким додаткового договору вносились істотні зміни до іпотечного договору, аналогічні підставам позову та доводам апеляційних скарг, були предметом дослідження судами та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами було дотримано норми матеріального і процесуального права.

Доводи касаційних скарг висновків суду не спростовують, на законність судових рішень не впливають та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно з вимогами статті 400 ЦПК України.

Згідно статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційні скарги залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

Касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 13 квітня 2017 року та постанову апеляційного суду Львівської області від 19 грудня 2017 року без змін.