У червні 2017 року фермерське господарство "Еталон-Є" (далі - ФГ "Еталон-Є") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, селянське (фермерське) господарство "Ізмаїл" (далі - СФГ "Ізмаїл"), в якому просило: визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 4,899 га від 15 червня 2010 року, укладений між ОСОБА_1 та СФГ "Ізмаїл"; скасувати його державну реєстрацію, вчинену відділом Держкомзему у Магдалинівському районі Дніпропетровської області - 12 березня 2012 року; повернути земельну ділянку площею 4,899 га, яка належить ОСОБА_1, в користування ФГ "Еталон-Є".

Позовна заява мотивована тим, що 20 липня 2007 року було створено

ФГ "Еталон-Є", яке зареєстроване в Державному реєстрі юридичних осіб 29 серпня 2007 року. Між учасниками ФГ "Еталон-Є" було укладено установчий договір, згідно якого засновниками вказаного господарства є: ОСОБА_3; ОСОБА_4; ОСОБА_1; ОСОБА_5; ОСОБА_6; ОСОБА_7; ОСОБА_8; ОСОБА_9.

Згідно установчого договору ФГ "Еталон-Є", до земель господарства належать земельні ділянки засновників господарства, отримані ними, як членами господарства із земель фермерського господарства, які посвідчені державними актами на право власності на земельну ділянку.

Відповідно до Статуту ФГ "Еталон-Є", засновники Господарства зобов'язані: додержуватися Статуту Господарства; виконувати свої зобов'язання перед Господарством, в тому числі і пов'язані з майновою участю, а також вносити вклад у розмірі, порядку та засобами, передбаченими дійсним статутом.

Оскільки ОСОБА_1 є засновником господарства, земельна ділянка, яка їй належить на праві власності, використовується виключно для діяльності ФГ "Еталон-Є" та є її майновою участю в господарстві.

15 червня 2010 року між ОСОБА_1 та СФГ "Ізмаїл" укладено договір оренди земельної ділянки, яка раніше була передана в користування ФГ "Еталон-Є" на підставі установчого договору та статуту. Зазначений договір оренди був самовільно укладений членом господарства, як фізичною особою та не був погоджений з головою ФГ "Еталон-Є".

З моменту державної реєстрації вказаного договору оренди - 12 березня 2012 року СФГ "Ізмаїл" користується земельною ділянкою засновника господарства. На пропозицію ФГ "Еталон-Є" повернути земельну ділянку, керівник СФГ "Ізмаїл" відмовив. Засновнику та керівнику ФГ "Еталон-Є" екземпляри договорів оренди, укладених з СФГ "Ізмаїл", не надавалися. Про існування договорів оренди, ФГ "Еталон-Є" дізналося 28 листопада 2016 року, у зв'язку із зверненням голови господарства до відділу Держгеокадастру для уточнення даних по земельним ділянкам.

21 грудня 2016 року ФГ "Еталон-Є" було надано відділом Держгеокадастру в Магдалинівському районі Дніпропетровської області копії договорів оренди земельних ділянок, у зв'язку із запитом господарства.

Відповідно до статуту ФГ "Еталон-Є", директор у межах своєї компетенції має право підписувати від імені господарства господарські та інші договори (угоди, контракти), виступати розпорядником майна господарства відповідно до статуту та чинного законодавства України.

Позивач вважає, що передання засновником господарства в користування (оренду) вказаної земельної ділянки іншим юридичним особам є порушенням зобов'язань, визначених статутом ФГ "Еталон-Є" та законодавством, оскільки укладення зазначеного правочину засновником не погоджено з розпорядником майна господарства, яким є директор.

Засновник ФГ "Еталон-Є", як фізична особа, не мав права передавати земельну ділянку в користування іншим юридичним особам та вчиняти з ним правочин без погодження керівника господарства, оскільки такі обмеження встановлено Законом. Земельні ділянки, які передавалися в оренду засновниками господарства СФГ "Ізмаїл", відносяться до земель із цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства. Крім того, обмеження щодо вчинення правочинів засновником ФГ "Еталон-Є" зазначено на офіційному веб-сайті - розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців. Згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, право представлення юридичної особи у правовідносинах з третьою особою та право вчинення від імені юридичної особи договорів має керівник ФГ "Еталон-Є" - ОСОБА_4.

На підставі наведеного, позивач вважає, що засновником ФГ "Еталон-Є", - ОСОБА_1 та СФГ "Ізмаїл" в порушення вимог законодавства та статуту, самовільно, без погодження із керівником господарства було укладено договір оренди земельної ділянки, у зв'язку із чим є підстави вважати, що вказаний правочин недійсний.

Позивач вважає, що СФГ "Ізмаїл" користується земельною ділянкою за недійсним правочином, у зв'язку із чим земельна ділянка, яка неправомірно передана відповідачем ОСОБА_1 за договором оренди, підлягає поверненню в користування ФГ "Еталон-Є".

Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 08 серпня 2017 року у складі судді Ковальчук Т. А. позов фермерського господарства "Еталон-Є" задоволено.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки площею 4,899 га від 15 червня 2010 року, укладений між ОСОБА_1 та селянським (фермерським) господарством "Ізмаїл", зареєстрований відділом Держкомзему у Магдалинівському районі Дніпропетровської області - 12 березня 2012 року.

Повернуто земельну ділянку площею 4,899 га, яка належить ОСОБА_1 в користування фермерського господарства "Еталон-Є".

Стягнуто з селянського (фермерського) господарства "Ізмаїл" та ОСОБА_1 в рівних частинах: на користь ФГ "Еталон-Є" судовий збір у сумі 640 грн; на користь держави судовий збір в сумі 2 560 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на підставі статей 203, 207, 215, 257 ЦК України, Закону України "Про фермерське господарство" (973-15) , Закону України "Про оренду землі" (161-14) , ОСОБА_1, як член фермерського господарства, не мала права на укладання оспорюваного договору оренди землі та передачу її у володіння та користування, оскільки це є обмеженням господарської діяльності позивача.

За таких підстав, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 грудня 2017 року апеляційну скаргу селянського (фермерського) господарства "Ізмаїл" задоволено. Рішення суду першої інстанції скасовано з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що відповідно до пункту 5.2 Установчого договору від 20 липня 2007 року ОСОБА_1, як засновник господарства, має право продавати або іншим способом відчужувати належну на праві власності земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину. Оспорюваний договір був підписаний сторонами та зареєстрований належним чином за встановленою процедурою державної реєстрації. При цьому право позивача щодо спірної земельної ділянки або договір оренди такої земельної ділянки не зареєстровано та про нього відсутня інформація у державних реєстрах.

Апеляційний суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, яку вона передала в оренду, що свідчить про здійснення останньою всіх необхідних дій, відповідно до чинного законодавства щодо набуття права оренди земельної ділянки СФГ "Ізмаїл", тому підстави для задоволення позовних вимог ФГ "Еталон-Є" відсутні.

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2018 року, ФГ "Еталон-Є", не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції та посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалене ним рішення із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що установчим договором передбачене право засновника щодо передачі належної йому земельної ділянки в оренду, однак вказане право може бути реалізоване за рішенням голови ФГ "Еталон-Є", який у відповідності до пп. "в" пункту9.3 статуту ФГ "Еталон-Є" виступає розпорядником майна господарства, в тому числі щодо права користування земельною ділянкою засновника, яка передана в користування ФГ "Еталон-Є" на підставі статті 3.1.1 Установчого договору. Право передачі в оренду земельної ділянки, яка належить ОСОБА_1, як засновнику ФГ "Еталон-Є" іншим особам може бути реалізоване у випадку виходу її з господарства, однак з моменту заснування господарства, ОСОБА_1, є засновником господарства і повинна дотримуватися зобов'язань, визначених установчими документами.

Установчий договір ФГ "Еталон-Є", на підставі якого засновник господарства ОСОБА_1 передала у користування належну їй земельну ділянку, було нотаріально посвідчено, зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб 29 серпня 2007 року, тому є необґрунтованим і безпідставним висновок апеляційного суду, що право позивача щодо спірної земельноїділянки або договір такої земельної ділянки жодним чином не зареєстровано.

Посилаючись на наведене, позивач вважає, що рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 грудня 2017 року ухвалене при неповному з'ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають фактичним обставинам та судом не застосовано норми матеріального та процесуального права, що мали бути застосовані, що є підставою для скасування вказаного рішення суду.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач СФГ "Ізмаїл" не погодилось з її доводами, посилаючись на законність і обґрунтованість ухваленого апеляційним судом рішення.

Заперечуючи проти доводів касаційної скарги, СФГ "Ізмаїл" посилається на те, що установчим договором господарства - позивача прямо передбачено право членів господарства передавати належні їм земельні ділянки іншим особам. При цьому, право позивача щодо земельної ділянки або договір оренди такої земельної ділянки жодним чином не зареєстровано та про нього відсутня згадка у будь-яких публічних або інших державних реєстрах. Законодавство чітко розділяє землі, які є власністю фермерського господарства і землі, які є власністю його членів.

Одним із основних завдань процедури державної реєстрації прав є неможливість одночасної наявності двох однакових прав щодо одного об'єкту. Саме тому перевага завжди віддається тим правам, які було зареєстровано належним чином.

В даному випадку визнання оспорюваного договору недійсним, що вирішив суд першої інстанції, фактично означає пріоритет незареєстрованого права (передання земельної ділянки фермерському господарству без договору оренди землі) над зареєстрованим (спірний договір оренди між ФГ "Ізмаїл" та фізичною особою, який було зареєстровано належним чином). Такий підхід суперечить самій суті ЦК України (435-15) , Закону України "Про оренду землі" (161-14) та Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) .

За таких обставин правильним є висновок апеляційного суду щодо необхідності скасування такого судового рішення.

Посилання позивача на той факт, що установчий договір, був зареєстрований належним чином, що свідчить про реєстрацію прав на земельні ділянки в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб є необґрунтованими, оскільки в реєстрі юридичних осіб реєструється юридична особа, а не установчій договір. При цьому, в такому реєстрі вчиняється запис про створення господарства та не відображаються відомості щодо його прав на нерухоме майно.

Посилаючись на наведене, СФГ "Ізмаїл" вважає доводи касаційної скарги щодо того, що статутом господарства передбачається право члена господарства передавати земельну ділянку іншим особам в користування виключно у випадку виходу такого члена зі складу господарства ґрунтуються на довільному тлумаченні законодавства та установчих документів господарства. По суті цей довід є виключно припущенням позивача.

Крім того, відповідач послався на пропуск строку позовної давності, що, за умов встановлення обґрунтованості позовних вимог, є підставою для відмови у задоволенні позову.

Інші учасники судового процесу не скористалися своїм правом на подання до суду відзиву на касаційну скаргу, заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги до касаційного суду не направили.

За змістом частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом установлено, що ФГ "Еталон-Є" створено 20 липня 2007 року та зареєстроване в Державному реєстрі юридичних осіб 29 серпня 2007 року.

Між учасниками ФГ "Еталон-Є" укладено установчий договір та статут, які затверджено зборами засновників, згідно яких одним із засновників господарства є ОСОБА_1.

ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 4,8990 га, яка розташована на території Новопетрівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, призначена для ведення фермерського господарства, відповідно до державного акту про право власності на земельну ділянку.

Згідно статті 3.1.1 установчого договору ФГ "Еталон-Є", до земель господарства належить зокрема земельна ділянка засновника господарства - ОСОБА_1, площею 4,8990 га, отримана нею, як членом господарства із земель фермерського господарства, право власності на яку посвідчено державним актом від 16 липня 2007 року.

Згідно пункту 1.2.1 статуту ФГ "Еталон-Є", для досягнення цілей своєї діяльності господарство використовує земельні ділянки на основі державних актів на право приватної власності на земельні ділянки засновників.

Підпунктом "в" пункту 9.3 статуту ФГ "Еталон-Є", директор (голова) у межах своєї компетенції має право підписувати від імені господарства господарські та інші договори (угоди, контракти), виступати розпорядником майна господарства відповідно до статуту та чинного законодавства України.

Частинами першою та четвертою статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" передбачено, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство діє на основі Статуту. У Статуті зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України.

Згідно зі статтею 12 Закону України "Про фермерське господарство", землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

Статтею 19 Закону України "Про фермерське господарство" визначено, що до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) може входити, зокрема - право користування землею.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції вказаних вище норм не врахував та, обмежившись посиланням на пункт 5.2 установчого договору ФГ "Еталон-Є", яким передбачено право засновника передавати належну йому на праві власності земельну ділянку в оренду, не дав оцінки змісту цього пункту з урахуванням інших установчих документів, зокрема положень статуту ФГ "Еталон-Є", засновником якого є ОСОБА_10, щодо мети його створення, складу майна фермерського господарства (чи входить до складеного капіталу право користування земельними ділянками засновників, яким чином це право оформлене), та не дослідив наявні у справі докази, які стосуються передачі ОСОБА_1 у користування ФГ "Еталон-Є" належної їй земельної ділянки для реалізації господарством мети його створення та не встановлено факт передачі цієї земельної ділянки позивачу, обставин щодо користування нею цим підприємством або ОСОБА_1, зокрема не досліджено протокол загальних зборів ФГ "Еталон-Є" від 29 серпня 2007 року про передачу земельних ділянок у користування та акт прийому-передачі земельної ділянки від 20 липня 2007 року, підписаний між ОСОБА_1 та ФГ "Еталон-Є" та не перевірено ці докази на предмет належності і допустимості.

При цьому, вирішуючи даний спір та ухвалюючи рішення про задоволенням позову ФГ "Еталон-Є" суд першої інстанції вказаних обставин та доказів також не перевірив і не дослідив, висновки і мотиви щодо їх оцінки у мотивувальній частині ухваленого рішення не виклав.

Суди як першої, так і апеляційної інстанції не виконали свої повноваження, передбачені процесуальним законом щодо повного та всебічного з'ясування обставин справи та дослідження наявних у справі доказів, не визначились з нормою матеріального права, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин, не перевірили усіх доводів позивача щодо факту порушення його права на користування земельною ділянкою засновника, яка відноситься до складу його майна, у зв'язку з укладенням договору оренди цієї ж земельної ділянки між засновником і іншою особою без згоди фермерського господарства.

Не надано належної оцінки доводам позивача з посиланням на їх обґрунтованість чи безпідставність, що законом не встановлено укладення договору оренди земельної ділянки між засновником та створюваним ним фермерським господарством, до земель якого входить земельна ділянка засновника, а також тим аргументам, що ФГ "Еталон-Є" набуло права володіння та користування земельною ділянкою його засновника на підставі закону та установчих документів.

Крім того, судами не надано жодної оцінки доводам відповідача щодо пропуску строку позовної давності, зокрема з урахуванням того, що оспорюваний позивачем договір укладено між відповідачами 15 червня 2010 року, зареєстрований 12 березня 2012 року, а з позовом ФГ "Еталон-Є" звернулося у червні 2017 року, наполягаючи на тому, що спірною земельною ділянкою з 12 березня 2012 року користувалося СФГ "Ізмаїл", про що позивачу не було відомо до отримання 21 грудня 2016 року відповіді відділу Держгеокадастру в Магдалинівському районі про наявність оспорюваного договору оренди.

Зіславшись на те, що позивач дізнався про порушене право 21 грудня 2016 року, з моменту отримання відповіді відділу Держгеокадастру в Магдалинівському районі про наявність оспорюваного договору оренди, місцевий суд не перевірив доводів відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності та не встановив, коли дійсно позивач дізнався про порушення його прав, оскільки, як ним зазначалось, спірною земельною ділянкою з 12 березня 2012 року користувалося СФГ "Ізмаїл", та чи міг, за таких умов, а також за умов ведення ФГ "Еталон-Є" діяльності з фермерського господарства, для якого це господарство створювалось, не знати, що цією земельною ділянкою протягом більше 5 років користувалося інше фермерське господарство.

Посилаючись на те, що строк дії оспорюваного договору встановлено 25 років з моменту державної реєстрації, суд першої інстанції не врахував, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

При цьому, пропуск строку позовної давності є самостійною підставою для відмови у позові, для застосування якої є наступні факти: доведеність порушення цивільного права або інтересу, за захистом якого особа звернулася до суду, закінчення перебігу встановленого законодавством строку звернення до суду, відсутність поважних причин його пропуску, заява сторони у справі про застосування позовної давності. Тобто, позовна давність застосовується до обґрунтованого позову.

У силу положень статті 400 ЦПК України касаційний суд позбавлений можливості вирішувати питання щодо встановлення обставин та оцінки доказів, які не були встановлені та досліджені судом, а відтак, не має можливості вирішити спір по суті.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанції не можуть вважатись законними і обґрунтованими, у зв'язку із чим, відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України є підстави для їх скасування з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.