Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шевчук ЗояМиколаївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_7 на ухвалу Апеляційного суду міста Києва у складі судді Гаращенко Д. Р. від 27 лютого 2017 року,

У червні 2013 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_5 про визначення частки померлої та визнання права власності в порядку спадкування.

Рішенням Гагарінського районного суду міста Севастополя від 05 лютого 2014 року позов задоволено частково; визнано, що частка померлої 07 жовтня 2012 року ОСОБА_8 у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 становить Ѕ; в іншій частині позовних вимог відмовлено; вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 17 січня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишено без руху та надано строк на усунення недоліків, зокрема, зазначено про необхідність подання заяви про поновлення строку із наведенням поважних причин для поновлення строку та поданням відповідних доказів.

На виконання зазначеної ухвали апеляційного суду ОСОБА_5 просила поновити строк на апеляційне оскарження.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 27 лютого 2017 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Гагарінського районного суду міста Севастополя від 05 лютого 2014 року відмовлено. У своїх висновках суд апеляційної інстанції виходив з того, що заявник не надав суду доказів поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження згаданого рішення суду, тому відмовив у відкритті апеляційного провадження з підстав, встановлених частиною третьої статті 297 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК (1618-15) 2004 року).

ОСОБА_5, не погодившись із ухвалою апеляційного суду, звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою з вимогою скасувати ухвалу апеляційного суду, справу передати до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Касаційна скарга обґрунтовується порушенням норм процесуального права, зокрема, тим, що причини пропуску строку на апеляційне оскарження не зумовлені її бездіяльністю, вони спричинені винятковою ситуацією в країні, а також правовою невизначеністю у судовому розгляді справ, які залишилися в провадженні судів на території Автономної Республіки Крим. Заявник зазначає, що у травні 2014 року нею було подана апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції, про що представник відповідача повідомив заявника телефоном. Вказує на те, що судова справа не була надіслана з анексованої Автономної Республіки Крим до м. Києва для продовження її розгляду судами.

На переконання заявника, положення Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (1207-18) , в якому визначено, що справи, які перебувають у провадженні судів, розташованих на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, розгляд яких не закінчено, передаються судам відповідно до встановленої цим Законом підсудності протягом десяти робочих днів з дня набрання ним чинності або з для встановлення такої підсудності, не має практичної реалізації, тому посилання апеляційного суду на цей Закон як на підставу, що дає заявнику право звернутися до Апеляційного суду міста Києва з апеляційною скаргою на рішення Гагарінського районного суду міста Севастополя від 05 лютого 2014 року не може братися до уваги.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Мушта проти України" (заява № 8863/03 від 18 листопада 2010 року) зазначено: право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності, а їх застосування має відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. З огляду на наведене заявник вважає, що суд апеляційної інстанції, відмовляючи у відкриті апеляційного провадження, обмежив її права на справедливий судовий розгляд.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 травня 2017 року відкрито касаційне провадження в справі, ухвалою від 16 серпня 2017 року справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шевчук З. М., про визначення частки померлої, визнання права власності в порядку спадкування призначено до судового розгляду.

Згідно із статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набрав чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України (1618-15) ), судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справу разом із матеріалами касаційного провадження 03 березня 2018 року передано до Верховного Суду.

Верховний Суд перевірив правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, за наслідками чого зробив висновки, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Під час визначення меж розгляду справи судом касаційної інстанції підлягають застосуванню правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України 2004 року, згідно з якими рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини другої статті 294 ЦПК України 2004 року апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

У частині третій статті 297 ЦПК України 2004 року зазначено, що апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 294 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом тридцяти днів з моменту отримання ухвали особа має право звернутися до апеляційного суду з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження.

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Судом апеляційної інстанції установлено, що 25 квітня 2014 року ОСОБА_5 отримала копію рішення Гагарінського районного суду міста Севастополя від 05 лютого 2014 року, що не заперечувалося відповідачем.

Апеляційну скаргу на рішення Гагарінського районного суду міста Севастополя від 05 лютого 2014 року ОСОБА_5 подала 05 січня 2017 року. При цьому зазначала, що вчасно подала апеляційну скаргу на оскаржуване рішення, проте під час передачі справи з суду першої інстанції до суду апеляційної інстанцій відбулася втрата матеріалів.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 17 січня 2017 року визнано неповажними підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження та апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишено без руху для усунення недоліків, наведення інших підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження. Заявнику роз'яснено, що для усунення недоліків їй необхідно надати заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження, а в разі неподання заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження у строк або визнання зазначених у ній підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження неповажними, у відкритті апеляційного провадження буде відмовлено.

У строки, визначені ухвалою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_5 подала до суду клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, яке обґрунтовувалося аналогічними підставами для його поновлення.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 27 лютого 2017 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Гагарінського районного суду міста Севастополя від 05 лютого 2014 року відмовлено з підстав, встановлених частиною третьої статті 297 ЦПК України 2004 року.

В оцінці наведених обставин судом враховано, що заявник була обізнана про наявність оскарженого рішення суду першої інстанції, своїми діями виявляла інтерес до вирішення зазначеної справи із самого початку, про що свідчать дата підписання апеляційної скарги 05 травня 2014 року.

Наука цивільного процесуального права до поважних причин пропущення строку відносить такі, що позбавили особу можливості подати заяву у визначений законом строк у зв'язку з обставинами, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення заявника і пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили або ускладнили можливість своєчасного звернення до суду у визначений законом строк. Ці обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами. Вирішуючи, чи з поважних причин пропущено процесуальний строк, суд у кожному конкретному випадку оцінює сукупність обставин на свій розсуд.

У пункті 1частини першої статті 12 Закону України "Про забезпечення права і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" передбачено у зв'язку з неможливістю здійснювати правосуддя судами Автономної Республіки Крим та міста Севастополя на тимчасово окупованих територіях зміну територіальної підсудності судових справ, підсудних розташованим на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя судам, та забезпечення розгляду цивільних справ, підсудних місцевим загальним судам, розташованим на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, місцевими загальними судами міста Києва, що визначаються Апеляційним судом міста Києва.

ЗазначенийЗакон набрав чинності 27 квітня 2014 року, тобто з цієї дати ОСОБА_5 могла звернутися до уповноваженого суду із заявою про відновлення втраченого провадження відповідно до статті 403 ЦПК України 2004 року, а також до Апеляційного суду міста Києва з апеляційною скаргою, проте звернулася із відповідною скаргою лише у 2017 році, не зазначивши жодних поважних причин, які завадили їй звернутися до суду раніше.

Судовий розгляд визнається справедливим за умови забезпечення рівного процесуального становища сторін, які беруть участь у справі. Поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду без доведеності поважності причин не забезпечило б рівноваги між інтересами сторін та правової визначеності у цивільних відносинах, які є складовими принципу верховенства права, проголошеного статтею 8 Конституції України.

У 46, 47 рішення ЄСПЛ від 29 жовтня 2015 року у справі "Устименко проти України" (заява № 32053/13) зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення у справі "Ryabykh v. Russia", заява № 52854/99, 51 і 52, ECHR 2003-Х). Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (див. рішення у справі "Пономарьов проти України", заява № 3236/03, 41, від 03 квітня 2008 року).

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду у цій справі про те, що наведені ОСОБА_5 у апеляційній скарзі підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження є непереконливими, неповажними і спростовуються матеріалами справи, оскільки заявником не надано жодного доказу наявності істотних перешкод чи труднощів, які унеможливили вчасне вчинення процесуальних дій - подання апеляційної скарги на рішення місцевого суду протягом тривалого часу (2 роки 11 місяців з моменту його отримання).

Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Європейський суд з прав людини зауважив, що право на суд, одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі "Воловік проти України" заява № 15123/03, 53, 55, від 06 грудня 2007 року). Норми, які регулюють строки подання скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (рішення у справі "Перетяка та Шереметьев проти України" заяви № 17160/06 та N 35548/06, 34, від 21 грудня 2010 року).

Доводи касаційної скарги щодо порушення апеляційним судом принципу справедливого суду, закріпленого у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є необґрунтованими, з огляду на те, що подання апеляційної скарги після спливу майже трьох років з моменту постановлення оскаржуваного рішення суду першої інстанції та за підстав, які не видаються переконливими, може порушити принцип юридичної визначеності. При цьому доказів, які б свідчили про добросовісне здійснення ОСОБА_5 своїх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, зокрема вчинення усіх можливих та залежних від неї дій, спрямованих на своєчасне подання апеляційної скарги, заявник не надала.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

З урахуванням викладеного Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції постановлена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги спрямовані на переоцінку обставин справи і висновків суду не спростовують.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

Касаційну скаргу ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 27 лютого 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.