розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців у складі судді Галичанського О. І. від 03 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області у складі колегії суддів: Литвинюк І. М., Височанської Н. К., Перепелюк І. Б., від 23 серпня 2017 року

У січні 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю "КЕЙ-КОЛЕКТ" (далі - ТОВ "КЕЙ-КОЛЕКТ") звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом надання постійного безперешкодного доступу та визнання особи такою, що втратила право користування квартирою.

Позовна заява мотивована тим, що 11 квітня 2007 року між акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк", правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк", та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, за умовами якого, з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, відповідач передав в іпотеку банку належну йому квартиру АДРЕСА_1.

За договором факторингу від 13 лютого 2012 року ТОВ "КЕЙ-КОЛЕКТ" отримало право вимоги до ОСОБА_2 за кредитним договором, який був забезпечений вищевказаним договором іпотеки.

У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_2 своїх зобов'язань за кредитним договором, ТОВ "КЕЙ-КОЛЕКТ" згідно з умовами іпотечного договору та вимогами статті 37 Закону України "Про іпотеку" набуло у позасудовому порядку право власності на предмет іпотеки відповідно до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. Право власності на вказану вище квартиру зареєстровано у встановленому законом порядку.

17 листопада 2016 року та 24 листопада 2016 року ТОВ "КЕЙ-КОЛЕКТ" здійснило спроби потрапити у належну товариству квартиру, проте в ній продовжує проживати відповідач, який не надає доступу до майна та лічильників обліку газу, води та електроенергії, чим чинить перешкоди у користуванні власністю.

Ураховуючи викладене, ТОВ "КЕЙ-КОЛЕКТ" просило суд усунути перешкоди у здійсненні права користування квартирою АДРЕСА_1 шляхом надання постійного безперешкодного доступу ТОВ "КЕЙ-КОЛЕКТ" до цього майна; визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування зазначеною квартирою.

Заочним рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівців від 03 квітня 2017 року позов ТОВ "КЕЙ-КОЛЕКТ" задоволено.

Усунуто перешкоди у здійсненні права користування майном, а саме квартирою АДРЕСА_1 шляхом надання постійного безперешкодного доступу ТОВ "КЕЙ-КОЛЕКТ" до вказаного нерухомого майна.

Визнано ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1.

Задовольняючи позов ТОВ "КЕЙ-КОЛЕКТ", суд першої інстанції виходив з того, що у належній позивачу квартирі зареєстрований та проживає колишній власник - ОСОБА_4, який чинить представникам позивача перешкоди у доступі та вільному користуванні житловим приміщенням, тому порушене право позивача підлягає захисту шляхом визнання відповідача таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1, надання позивачу постійного безперешкодного доступу до вказаного майна.

Ухвалою Першотравневого районного суду м. Чернівців від 25 травня 2017 року ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 23 серпня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3, який діє в інтересах ОСОБА_2, відхилено.

Заочне рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 03 квітня 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, виходив із того, що саме на підставі статті 391 ЦК України, згідно з якою власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном, позов підлягає задоволенню у зв'язку з його доведеністю та обґрунтованістю.

11 вересня 2017 року ОСОБА_2 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неналежним чином повідомив його про розгляд справи 03 квітня 2017 року, оскільки надав повістку представнику позивача для вручення йому, однак нормами ЦПК (1618-15) не передбачено, щоб суд зобов'язував позивача, який є заінтересованою особою, вручати повістку відповідачу, при цьому у матеріалах справи відсутня розписка про отримання ним повістки.

Також у матеріалах справи відсутні докази того, що ТОВ "КЕЙ-КОЛЕКТ" є власником квартири АДРЕСА_1, однак суд встановив дану обставину й ухвалив заочне рішення.

Суди не дослідили оригінали договорів факторингу та відступлення права вимоги з додатками.

При цьому суди не врахували існування спору між сторонами щодо незаконної реєстрації права власності на квартиру за ТОВ "КЕЙ-КОЛЕКТ" (справа № 758/12708/16-ц), у зв'язку з чим апеляційний суд зобов'язаний був зупинити розгляд даної справи до набрання законної сили рішення по іншій справі.

Крім того, суд першої інстанції не мав права визнавати його таким, що втратив право користування спірною квартирою, оскільки власником квартири АДРЕСА_1 за реєстраційним номером 2749071 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є він.

Отже, позовні вимоги ТОВ "КЕЙ-КОЛЕКТ" не можуть бути вирішені до розгляду справи за його позовом про припинення порушення права та відновлення становища, що існувало до його порушення, тому що скасування реєстрації права власності за ТОВ "КЕЙ-КОЛЕКТ" можуть повністю виключити позовні вимоги, що були задоволені заочним рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівців від 03 квітня 2017 року.

24 березня 2018 року ТОВ "КЕЙ-КОЛЕКТ" подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права.

У пункті 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

28 лютого 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судом встановлено, що 11 квітня 2007 року між акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк", правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк", та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, за умовами якого, з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, відповідач передав в іпотеку банку належну йому квартиру АДРЕСА_1.

13 лютого 2012 року публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" відступив ТОВ "КЕЙ-КОЛЕКТ" відповідно до договору факторингу № 2 та договору про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки свої права вимоги до позичальника та іпотекодавця за зобов'язаннями по кредитним договорам та іпотечному договору, у тому числі і за договором іпотеки від 11 квітня 2007 року, укладеним з ОСОБА_2, що підтверджується випискою з додатку № 1 до договору відступлення прав вимоги за договорами іпотеки від 13 лютого 2012 року.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкту нерухомості 04 вересня 2015 року за позивачем зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1.

Нормою, яка встановлює порядок визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, є стаття 72 ЖК, у статті 71 ЖК передбачені підстави збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами.

Разом з тим суди, використовуючи термін і норми права з ЖК УРСР (5464-10) , які містять певні умови та підстави для їх застосування (наприклад, непроживання без поважних причин більше шісти місяців), застосували їх до цивільних правовідносин, до відносин власності.

Крім того, за змістом частини другої статті 40 Закону "Про іпотеку" та частини третьої статті 109 ЖК після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

При цьому відповідно до частини другої статті 109 ЖК громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Також зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 22 червня 2016 року № 6-197цс16.

Згідно з частиною четвертою статті 10 ЦПК України 2004 року суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Крім того, повідомлення сторін про час і місце розгляду справи проводиться відповідно до вимог ст.ст. 74- 76 ЦПК України 2004 року. Про належне повідомлення особи про час і місце розгляду справи може свідчити лише розписка.

Відповідно до положень пункту 1 частини першої статті 169 ЦПК України суд відкладає розгляд справи у разі неявки в судове засідання однієї із сторін або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, про яких нема відомостей, що їм вручені судові повістки.

У порушення зазначених вимог процесуального закону суд першої інстанції, ухвалюючи заочне рішення 03 квітня 2017 року за відсутності відповідача, щодо якого відсутні відомості про вручення йому судової повістки на 03 квітня 2017 року, розгляд справи не відклав.

Таким чином, у порушення статей 212 - 214, 303, 315 ЦПК України 2004 року суди: не з'ясували належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, які правовідносини сторін випливають з установлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; не дослідили та не надали належної правової оцінки зібраним у справі доказам, що має суттєве значення для правильного вирішення спору та дійшли передчасного висновку про задоволення позову ТОВ "КЕЙ-КОЛЕКТ".

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

Відповідно до пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За таких обставин оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалені з порушенням норм процесуального права, що в силу пункту 5 частини першої,пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Заочне рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 3 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 23 серпня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.