розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Валківського районного суду Харківської області від 16 липня 2014 року у складі судді Степаненко Г. І. та рішення апеляційного суду Харківської області від 17 грудня 2015 року у складі суддів: Карімової Л. В., Бурлака І. В., Яцини В. Б.,

Відповідно до пункту 4 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) (далі - ЦПК України (1618-15) ) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У квітні 2014 року приватне сільськогосподарське підприємство "Маяк" (далі - ПСП "Маяк") звернулось до суду з позовом до ОСОБА_5 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, виселення без надання іншого приміщення, стягнення відшкодування майнової шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що з 1 січня 2008 року ОСОБА_5 надавалось в тимчасове користування житлове приміщення по АДРЕСА_1 З 2009 року ОСОБА_5 припинила трудові відносини та з цього часу за зазначеною адресою не проживає. Крім того, своїми діями позивач привела житлове приміщення та прибудинкову територію до непридатного стану, на відновлення якого слід витрати 104 376 грн.

З цих підстав ПСП "Маяк" просило визнати ОСОБА_5 такою, що втратила право користування зазначеним житловим приміщенням, виселити без надання іншого житлового приміщення та стягнути з неї 61 396 грн у відшкодування вартості будівельних матеріалів та 42 980 грн вартості робіт на відновлення приміщення.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Валківського районного суду Харківської області від 16 липня 2014 року позовні вимоги ПСП "Маяк" задоволено частково. Визнано ОСОБА_5 такою, що втратила право користування житловим приміщенням по АДРЕСА_1 та виселено з приміщення. Зобов'язано Валківський районний сектор Головного управління державної міграційної служби України в Харківській області зняти ОСОБА_5 з реєстрації по АДРЕСА_1 У решті позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що зазначений житловий будинок на підставі договору найму передавався для проживання ОСОБА_5 як працівнику ПСП "Маяк". Після припинення у 2009 році трудових відносин відповідач у будинку не проживає, житлове приміщення та прибудинкова територія знаходиться у занедбаному стані, пошкоджено вікна, стіни будинку. Суд виходив з того, що ОСОБА_5 не надала доказів свого тимчасового вибуття з постійного місця проживання за умовами та характером роботи чи у зв'язку з виконанням обов'язків опікуна (піклувальника), а її епізодична поява без мети проживання не перериває шестимісячний строк, протягом якого за наймачем чи членами його сім'ї зберігається житлове приміщення. Також суд зазначив, що позивач не надав доказів на підтвердження непридатності житлового будинку для проживання та розрахунку збитків, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог ПСП "Маяк" щодо відшкодування майнової шкоди.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 17 грудня 2015 року рішення суду першої інстанції у частині задоволення позовних вимог щодо виселення та зняття з реєстрації місця проживання змінено, у іншій частині рішення суду залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та вимогам закону, оскільки спірний житловий будинок надавався у користування відповідача у 1988 році та після передання його ПСП "Маяк" у довірче управління входить в громадський житловий фонд, відповідно до статті 4 ЖК Української Радянської Соціалістичної Республіки (далі - ЖК Української РСР). Суд виходив з того, що порядок зняття з реєстрації місця проживання за умови втрати особою права користування житлом регулюється Законом України від 11 грудня 2003 року № 1382-IV "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання" (1382-15) та не підлягає судовому вирішенню. Залишаючи без змін рішення суду у частині задоволення позовних вимог щодо визнання ОСОБА_5 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, суд зазначив, що висновки суду першої інстанції у цій частині є правильними, оскільки відповідач не оспорювала тієї обставини, що з 2012 року постійно проживає АДРЕСА_1, відвідування нею спірного житлового приміщення є лише епізодичним та не перериває шестимісячний строк збереження за наймачем житла.

У касаційній скарзі, поданій у липні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду у частині залишення без змін рішення суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог ПСП "Маяк" про визнання ОСОБА_5 такою, що втратила право користування житловим приміщенням та ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні зазначеної позовної вимоги.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач зареєстрована та проживає у житловому приміщенні по АДРЕСА_1 з 1988 року та не укладала з позивачем договору найму житла. Зазначає, що спірний житловий будинок є власністю приватного сільськогосподарського підприємства "Мельникове" (далі - ПСП "Мельникове"), а тому для пред'явлення ПСП "Маяк" цього позову відсутні правові підстави. Крім того, зі сторони працівників ПСП "Маяк" у березні 2014 року вчинено проникнення до житлового приміщення, виймання скла, виламування вхідних дверей та викидання з будинку належних ОСОБА_5 меблів та особистих речей, з приводу цих дій в Єдиному реєстрі досудових розслідувань (далі - ЄРДР) зареєстровано кримінальне провадження. Також стверджує, що не надавала суду свідчень щодо свого вибуття в інший населений пункт (місцевість), а її виїзди на тимчасову роботу обумовлені відсутністю роботи за місцем проживання.

У запереченнях на касаційну скаргу, поданих у вересні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПСП "Маяк" просить залишити рішення судів попередніх інстанції без змін, а касаційну скаргу без задоволення, мотивувавши це тим, що між сторонами існували договірні відносини найму житлового приміщення, ОСОБА_5 особисто підписувала договір найму. Зазначає, що на час вирішення спору ПСП "Маяк" оформлює право власності на житлові будинки у с. Велика Губщина, а факт внесення заяви ОСОБА_5 до ЄРДР щодо посадових осіб ПСП "Маяк" не свідчить про вчинення ними правопорушення.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

26 січня 2018 року справу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суди встановили, що колгосп "Маяк" створено у березні 1991 році у результаті перетворення (поділу) колгоспу "ім. ХХI з'їзду КПРС" та у 1999 році реорганізовано у ПСП "Маяк".

1 січня 2008 року між ПСП "Маяк" та ОСОБА_7 укладений договір найму будинку по АДРЕСА_1 строком на один рік.

За змістом статей 71, 72 ЖК при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Скасовуючи попереднє рішення апеляційного суду, суд касаційної інстанції встановив, що спірний будинок перебуває на балансі ПСП "Маяк", яке, отримавши статус наймодавця, мало право на укладення договору найму будинку та звернув увагу на те, що умовою застосування статей 71, 72 ЖК Української РСР до вимоги про втрату права користування житлом є непроживання наймача житлового приміщення без поважних причин понад шість місяців, доводів стосовно чого судове рішення не містить. Крім того, вказав на те, що у рішенні суду апеляційної інстанції відсутні мотиви відмови у задоволенні позову про стягнення майнової шкоди, завданої пошкодженням майна.

Відповідно до частини четвертої статті 338 ЦПК України у редакції 2004 року, висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Під час нового розгляду справи суд апеляційної інстанції встановив, що відповідач з 2012 року постійно проживає в с. СтаничнеНововодолазького району Харківської області, до спірного житлового будинку навідується епізодично. За таких обставин суд дійшов правильного висновку про наявність правових підстави для визнання ОСОБА_5 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, оскільки вона не проживає у будинку без поважних причин понад шість місяців.

Скасовуючи рішення першої інстанції у частині зобов'язання державної міграційної служби зняти відповідача з реєстрації місця проживання у спірному будинку, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що зазначене питання вирішується у порядку, передбаченому Законом України від 11 грудня 2003 року № 1382-IV "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в України" (1382-15) , за умови втрати такою особою права користування житлом.

За недоведеності позивачем заподіяння діями відповідача майнової шкоди та її розміру, висновки суду апеляційної інстанції про залишення без змін рішення суду першої інстанції у частині вирішення цих позовних вимог є правильними.

Доводи касаційної скарги про те, що між сторонами не укладався договір найму є безпідставними, оскільки відповідач дійсність договору найму будинку від 1 січня 2008 року у встановленому законом порядку не оспорювала, ураховуючи презумпцію правомірності правочину, передбачену статтею 204 ЦК України.

Посилання у касаційній скарзі на реєстрацію місця проживання ОСОБА_5 у спірному будинку задовго до укладення договору найму не заслуговує увагу, оскільки ПСП "Маяк" як наймодавець має право на усунення перешкоди в користуванні житлом, зареєстрованим як місце постійного проживання (перебування) наймача, шляхом подання позову про визнання цієї особи такою, що втратила право на користування житлом за наявності підстав, передбачених статтями 71, 72 ЖК.

Доводи касаційної скарги стосовно того, що спірний житловий будинок є власністю приватного сільськогосподарського підприємства "Мельникове" спростовуються встановленими фактичними обставинами у справі перебування будинку на балансі ПСП "Маяк".

Факти звернення відповідача до правоохоронних органів не стосуються предмету доказування у цій справі щодо доведеності непроживання ОСОБА_5 у спірному будинку без поважних причин понад шість місяців.

Доводи касаційної скарги про поважність причин вибуття відповідача в інший населений пункт (місцевість) на тимчасову роботу через відсутність роботи за місцем проживання є припущенням.

З урахуванням викладеного касаційна скарга є необґрунтованою і підлягає залишенню без задоволення.

Частиною першою статті 410 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.