Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Пророка В. В., Фаловської І. М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідач - Міністерство оборони України,

представник відповідача - Зінченко СергійОлександрович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Запорізької області від 6 грудня 2017 року у складі суддів: Полякова О. З., Крилової О. В., Трофимової Д. А.,

У березні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що він у період з 7 серпня 1986 року до 7 серпня 1988 року під час проходження військової служби на території Демократичної Республіки Афганістан отримав множинні осколкові поранення, контузію головного мозку та рубці на шкірі, у результаті чого погіршився стан здоров'я та йому була встановлена 3 групи інвалідності. Зазначав, що у зв'язку отриманням поранень змушений проходити лікування, медичні огляди та обстеження, відновлювальні процедури через пов'язані з цим численними захворюваннями та погіршенням стану здоров'я. Також змушений витрачати значні кошти на придбання ліків, не може вести повноцінне життя, оскільки постійно відчуває фізичні страждання, психологічний дискомфорт, порушена душевна рівновага, що полягає у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, страху, відчуває себе втраченим для суспільства та родини, через порушення нормальних життєвих зв'язків доводиться докладати додаткових зусиль для організації свого життя.

З урахуванням цього позивач просив стягнути з відповідача 100 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 27 березня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_4 30 000 грн на відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_4 у 1987 році отримав поранення (травму) у Демократичній Республіці Афганістан та йому встановлена третя група інвалідності, що є наслідком захворювань, пов'язаних з проходженням військової служби. Витрати з відшкодування йому моральної шкоди має нести держава у особі Міністерства оборони України.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 6 грудня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що позивач отримав поранення (травму) під час проходження військової служби в Демократичній Республіці Афганістан до набрання чинності Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) 1991 року та положень цивільного законодавства, що регулюють відшкодування моральної шкоди. За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_4 є такими, що не ґрунтуються на законі.

У грудні 2017 року ОСОБА_4 подав до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення апеляційного суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що статтями 3, 55, 56 Конституції України гарантується забезпечення прав і свобод людини як головного обов'язку держави та статтею 17 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної та майнової шкоди у встановленому законом порядку, виходячи з обставин отримання позивачем травми (поранення).

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) визначено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суд встановив, що ОСОБА_4 з 7 серпня 1986 року до 7 серпня 1988 року проходив військову службу у складі військовослужбовців Радянської Армії у період бойових дій на території Демократичної Республіки Афганістан.

У 1987 році ОСОБА_4 отримав множинне вогнепальне осколкове порання та закриту черепно-мозкову травму (контузію) головного мозку.

7 серпня 2013 року рішенням МСЕК позивачу встановлена третя група інвалідності як результат захворювання, що пов'язане з проходженням військової служби.

За правилами частин першої та третьої статті 5 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України у Рішенні від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 (v001p710-99) у справі № 1-7/99 щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) у пунктах 2 та 3 зазначив, що за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони настали або мали місце. Проте надання зворотної сили в часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті. Цивільний кодекс (435-15) Української Радянської Соціалістичної Республіки 1963 року (у редакції, чинній на момент отримання позивачем поранення (травми), положень щодо відшкодування моральної шкоди не містив.

Відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної і матеріальної шкоди в установленому законодавством порядку вперше передбачено статтею 17 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (2011-12) ).

Виходячи із зазначеного, враховуючи, що на момент отримання позивачем поранення (травми) під час проходження військової служби в Демократичній Республіці Афганістан (1987 рік) чинним законодавством не регулювалося питання відшкодування моральної шкоди, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди.

Доводи касаційної скарги про те, що чинним законодавством передбачено відшкодування моральної шкоди за заподіяння особі шкоди здоров'ю не заслуговують на увагу, оскільки ЦК України (435-15) 2003 року, Закон України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (2011-12) та інші нормативно-правові акти цивільного законодавства, що визначають умови і порядок відшкодування моральної шкоди військовослужбовцям та особам, які є ветеранами війни, відповідно до Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , не містять положень, що надавали цим нормативно-правовим актам зворотної сили в часі та встановлювали регулювання правових відносин до набрання ними чинності, як підставою для виникнення у особи цивільних прав та обов'язків.

Установлення ОСОБА_4 у 2013 році за рішенням МСЕК групи інвалідності не є визначальним до події (факту) заподіяння шкоди здоров'ю, що мала місце у період часу, коли не допускалось відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин.

Решта доводів касаційної скарги щодо перелічення набутих позивачем захворювань після проходження військової служби не спростовують висновки суду апеляційної інстанції, що позовні вимоги заявленого позову не ґрунтуються на законі.

Частиною першою статті 410 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Керуючись статтями 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Запорізької області від 6 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.