На обґрунтування заявлених вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" посилалося на те, що 02 грудня 2011 року ОСОБА_1 став клієнтом ПАТ КБ "ПриватБанк", ідентифікувавшись та ознайомившись з Умовами та правилами надання банківських послуг (далі - Умови та правила), підписавши анкету-заяву про приєднання до Умов та правил у ПАТ КБ "ПриватБанк", згідно з якою отримав кредитну картку "Універсальна".

11 червня 2013 року відповідачу було переоформлено вказану картку на престижну кредитну картку "Універсальна Gold", відповідно до тарифів якої позичальник отримав кредит у розмірі 16 500 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 27,60 % на рік на суму залишку заборгованості, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

ОСОБА_1 підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами і правилами, а також Тарифами банку складають договір про надання банківських послуг, з якими він ознайомлений і згідний, що засвідчив своїм підписом.

Позивач свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, надавши відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором.

На порушення умов договору та вимог закону ОСОБА_1 зобов'язання належним чином не виконував, у зв'язку з чим станом на 30 червня 2016 року має заборгованість у розмірі 69 913,87 грн, яка складається з: 16 496,78 грн - заборгованості за кредитом; 47 375,36 грн - заборгованості за процентами за користування кредитом; 2 236,31 грн - заборгованості за пенею та комісією; 500 грн - штрафу (фіксованої частини); 3 305,42 грн - штрафу (процентної складової).

ПАТ КБ "ПриватБанк" просив стягнути з відповідача вказану заборгованість, а також судові витрати у розмірі 1 378 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду Харківської області від 17 серпня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за договором від 02 грудня 2011 року в розмірі 67 677,56 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" судовий збір у розмірі 1 378 грн.

Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позов банку доведено й обґрунтовано належним чином, тому наявні правові підстави для стягнення заборгованості за кредитним договором, яка утворилася внаслідок невиконання позичальником взятих на себе зобов'язань. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України (435-15) (далі - ЦК України) у встановлений строк. Позов пред'явлено банком у межах загальної позовної давності. Розмір неустойки зменшено судом до 1 тис. грн із застосуванням спеціальної позовної давності в один рік.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 31 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Шевченківського районного суду Харківської області від 17 серпня 2017 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу відповідача, апеляційний суд виходив з того, що рішення місцевого суду відповідає вимогам матеріального та процесуального права, є законним і обґрунтованим.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Шевченківського районного суду Харківської області від 17 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 31 жовтня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" у частині стягнення заборгованості за процентами за користування кредитом та інших нарахувань, а судові витрати у розмірі 1 378 грн залишити без компенсації.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами неповно встановлені обставини справи, що мають значення для її правильного вирішення, порушені та неправильно застосовані норми матеріального і процесуального права. Судами не надано належної оцінки доказам у справі, не звернуто уваги на те, що в заяві-анкеті не було зазначено конкретних відомостей щодо розміру споживчого кредиту, що будь-яких інших документів банком йому на ознайомлення не надавалося і ним не підписувалося. Неможливо встановити, у якій редакції Умови та правила діяли на момент підписання ним анкети-заяви. Банк безпідставно відмовив йому у надані кредитних канікул. Нарахована заборгованість має суттєві розбіжності між сумою боргу, вказаною у позовній заяві, та сумою боргу, що міститься у смс-звітах банку. Наданий банком розрахунок заборгованості не оформлений належним чином, є безпідставним і не відповідає умовам договору. Анкета-заява на отримання кредиту не відповідає вимогам Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) . Банк скористався тим, що йому об'єктивно бракувало знань, необхідних для здійснення правильного вибору при підписанні анкети-заяви, і він був введений в оману при отриманні кредитних послуг, а банк не надав йому відомості, які необхідні клієнту при укладенні договору.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 24 січня 2018 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Шевченківського районного суду Харківської області.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2018 року справу призначено до судового розгляду.

Станом на час розгляду справи у Верховному Суді відзиви на касаційну скаргу не надходили.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що 02 грудня 2011 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву, чим підтвердив, що зазначена заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами і правилами, а також Тарифами банку складають договір про надання банківських послуг, з якими він ознайомлений і згідний, що засвідчив своїм підписом.

Ознайомившись з Умовами та правилами, відповідач просив оформити на його ім'я картку "Універсальна" з бажаним кредитним лімітом у 2тис. грн. Згідно із указаною заявою йому було надано кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом.

Термін дії карткового рахунку ОСОБА_1 встановлено до грудня 2013 року.

11 червня 2013 року ОСОБА_1 переоформлено кредитну картку на престижну кредитну картку "Універсальна Gold", за Тарифами якої відповідач отримав кредит у розмірі 16 500 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 27,60 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Строк дії банківської карти "Універсальна Gold", отриманої ОСОБА_1, встановлено до червня 2015 року.

ОСОБА_1, користуючись кредитними коштами, періодично сплачував заборгованість за наданим кредитом, останній платіж він здійснив 18 червня 2014 року.

Підписавши 02 грудня 2011 року анкету-заяву, ОСОБА_1 дав свою згоду на те, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами і правилами, а також Тарифами банку складають договір про надання банківських послуг, з якими він ознайомлений. Доказів того, що вимоги банку ґрунтуються на інших умовах, які сторони не узгоджували, відповідач не надав.

Відповідно до статті 1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтями 526, 530, 610 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 634 ЦК Українидоговором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов'язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася. Сторона, яка приєдналася, має довести, що вона, виходячи зі своїх інтересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитором в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитора змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною. У разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов'язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов'язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов'язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника.

Банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам (частина друга статті 1067 ЦК України).

Пунктом 1.1.3.2.3 Умов та правил передбачено право банку проводити зміни тарифів, а також інших умов обслуговування рахунків. При цьому банк, за виключенням випадків зміни розмірів наданого кредиту (кредитного ліміту), зобов'язаний не менш ніж за 7 днів до введення змін проінформувати клієнта, зокрема у виписці по картрахунку згідно з пунктом 1.1.3.1.9 цього договору. Якщо протягом семи днів банк не отримав повідомлення від клієнта про незгоду з умовами, то вважається, що клієнт прийняв нові умови. Право зміни розміру наданого на платіжну картку кредиту (кредитного ліміту) банк залишає за собою в односторонньому порядку за власним рішенням і без попереднього повідомлення клієнта.

Відповідно до пункту 2.1.1.5.5 Умов та правил позичальник зобов'язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором.

Згідно з пунктом 2.1.1.5.5 Умов та правил позичальник зобов'язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк", суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що умови укладеного кредитного договору відповідачем виконувалися неналежним чином, у результаті чого виникла заборгованість, яка підлягає стягненню не корить позивача.

Такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій зроблені без належного з'ясування дійсних обставин справи, дослідження та оцінки наданих сторонами доказів.

Відповідно до статті 213 ЦПК України 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України (1618-15) 2004 року), рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами статті 214 ЦПК України 2004 року під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким чином, вимоги закону стосовно обґрунтування судового рішення є процесуальними, а їх реалізація суттєво впливає на дотримання права особи на справедливий суд.

Вказаним вимогам судові рішення не відповідають.

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Звертаючись до суду з позовом про стягнення заборгованості, банк просив стягнути її з відповідача у розмірі 69913,87 грн, з яких: 16 496,78 грн - заборгованість за кредитом; 47375,36 грн- заборгованість за відсотками за користування кредитом; 2236,31 грн - заборгованість за пенею та комісією; 500 грн - штраф (фіксована частина); 3305,42 грн - штраф (процентна складова).

З наданого банком розрахунку заборгованості відповідача вбачається, що заборгованість за відсотками до 01 серпня 2014 року нараховувалася за ставкою 27,6 %, починаючи з 01 вересня 2014 року по 31 березня 2015 року - за ставкою 32,4 %, а з 01 квітня 2015 року по 30 червня 2016 року - за ставкою 42 %.

Вказаний розрахунок заборгованості ні судом першої інстанції, ні апеляційним судом належним чином не досліджений, висновки щодо правильності нарахування заборгованості за кредитним договором за усіма її складовими не зроблені. Судами не з'ясовано, яким чином при зазначених відсоткових ставках та загальній сумі заборгованості за тілом кредиту в розмірі 16 496,78 грнменш ніж за три роки (період нарахування) могла утворитися заборгованість за відсотками, яка у кілька разів перевищує тіло кредиту, чи відповідає застосований банком спосіб обчислення заборгованості за відсотками умовам договору, а якщо так, то яким саме, якими умовами договору передбачена зміна кредитором в односторонньому порядку розміру відсоткової ставки та яким чином до позичальника була доведена інформація про такі зміни.

Крім того, судами не досліджені та не спростовані наданий ОСОБА_1 розрахунок заборгованості за відсотками, що наведений в його запереченнях на позов від 08 листопада, 19 грудня 2016 року, 17 серпня 2017 року, а також - в апеляційній скарзі. Поза увагою судів залишилися і доводи відповідача про суттєву різницю між розміром нарахованої банком заборгованості, вказаним у направленому йому смс-повідомленні, та розміром заборгованості, зазначеним у позовній заяві.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" (v0014700-09) , у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК 2004 року).

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, а саме розрахунок заборгованості за кредитним договором, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.

При розгляді справи апеляційний суд на порушення вимог статей 303, 304, 315 ЦПК України не перевірив з достатньою повнотою доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретних обставин і фактів, що спростовують такі доводи, та не усунув допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суди першої та апеляційної інстанцій не здійснили належне правосуддя, у судових рішеннях у достатній мірі не виклали мотиви, на яких вони базуються, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (справи "Мала проти України"; "Серявін та інші проти України"; "Проніна проти України", "Суомінен проти Фінляндії").

В силу вищенаведених положень статті 400 ЦПК України у Верховного Суду відсутні процесуальні можливості з'ясувати дійсні обставини справи та оцінити докази, які не були досліджені судами попередніх інстанцій, що перешкоджає Верховному Суду ухвалити нове судове рішення.

Відповідно до підпункту першого частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Враховуючи, що судами попередніх інстанцій внаслідок недослідження зібраних доказів не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, стосовно дійсного розміру заборгованості відповідача, судові рішення не можуть вважатись законними і обґрунтованими, а тому підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

Відповідно до частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки порушення норм процесуального права при розгляді даної справи допущені судами обох попередніх інстанцій, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду необхідно врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин та вимог закону.