Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Крата В. І. (суддя-доповідач), Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

відповідачі: публічне акціонерне товариство "Запоріжжяобленерго", державне підприємство "Запорізьке лісомисливське господарство",

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго", яка підписана представником ОСОБА_3, на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 18 березня 2016 року у складі судді: Лисенко Л. І. та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 08 вересня 2016 року у складі суддів: Воробйової І. А., Спас О. В., Полякова О. З.,

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про захист прав споживачів, який неодноразово уточнював, в якому зазначив, що він проживає за адресою: АДРЕСА_1, в одноповерховому 4 квартирному будинку. У 1998 році йому, як споживачу електричної енергії, було відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1. Він користувався електричною енергією, щомісячно проводив оплату за використану електроенергію.

05 лютого 2013 року його квартира без всяких попереджень була відключена від електропостачання. На його неодноразові звернення причини відключення йому не пояснили. У березні 2013 року співробітник публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" (далі - ПАТ "Запоріжжяобленерго") запропонував йому укласти договір про користування електричною енергією, він підписав незаповнений бланк, а всі дані були внесені пізніше, і від імені відповідача договір був підписаний ОСОБА_4 У пункті 7 договору було зазначено, що межа експлуатаційної відповідальності встановлюється на ввідному пристрої будівлі. Цей пункт договору також був не заповнений в момент його підписання, і позивач дізнався про нього значно пізніше. Незважаючи на те, що договір було укладено, постачання електроенергії не поновили.

На теперішній час, протягом 3 років він не має можливості користуватися квартирою, оскільки в квартирі немає світла, не працюють електроприлади. Протягом 3 років відповідачі під різними приводами відмовляються підключити електропостачання, посилаючись на те, що будинок в цілому підключений, на ввідному пристрої в будівлі є напруга, далі відповідальність несуть самі споживачі.

Просив визнати недійсним пункт 7 договору про користування електричною енергією № НОМЕР_1 від 16 березня 2013 року, укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ "Запоріжжяобленерго" (далі - договір). Зобов'язати ПАТ "Запоріжжяобленерго" поновити електропостачання до квартири ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1. Стягнути на його користь двократну вартість недовідпущеної споживачу електричної енергії - 3 531,17 грн, 100 000,00 грн моральної шкоди.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 18 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 08 вересня 2016 року, позов задоволено частково. Визнано недійсним пункт 7 договору № НОМЕР_1 від 16 березня 2013 року. Зобов'язано ПАТ "Запоріжжяобленерго" поновити електропостачання до квартири ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення мотивовані тим, що ОСОБА_2 проживає в одноповерховому, але багатоквартирному будинку, тому межа відповідальності повинна бути на вхідних клемах розрахункових засобів обліку квартирного електрощитка. У зв'язку із чим пункт 7 договору слід визнати недійсним. Оскільки 16 березня 2013 року між ОСОБА_2 та ПАТ "Запоріжжяобленерго" укладено договір про користування електричною енергією, то відповідач зобов'язаний поновити електропостачання до квартири ОСОБА_2

У вересні 2016 року ПАТ "Запоріжжяобленерго" звернулося із касаційною скаргою на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 18 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 8 вересня 2016 року, в якій просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення, у позові відмовити повністю.

Касаційна скарга мотивована тим, що між ПАТ "Запоріжжяобленерго" та ОСОБА_2 укладено договір, який скріплено підписами сторін. Вимоги про внесення змін до договору позивачем не заявлялися. Балансоутримувачем будинку є ДП "Запорізьке лісомисливське господарство", яке повинно нести відповідальність за внутрішньобудинкові мережі. Будинок позивача має ознаки індивідуального, а тому межа експлуатаційної відповідальності встановлюється на ввідному пристрої будівлі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі.

У лютому 2017 року від позивача надійшли заперечення на касаційну скаргу, в яких він просить касаційну скаргу відхилити, а оскаржені рішення залишити без змін. Заперечення мотивовані тим, що межа експлуатаційної відповідальності на ввідному пристрої будівлі, як це передбачено пунктом 7 договору, встановлюється виключно для індивідуальних будинків, яким не є 4 квартирний будинок, в якому проживає ОСОБА_2 Тому межа експлуатаційної відповідальності має встановлюватися на вхідних клемах розрахункових засобів обліку.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу XIII Перехідні положення ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2018 року справу призначено до судового розгляду.

Колегія суддів відхиляє аргументи, викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Судами встановлено, що ОСОБА_2 проживає за адресою: АДРЕСА_1 з 1998 року. Цей будинок обліковується на балансі ДП "Запорізьке лісомисливське господарство", є одноповерховим, 4 квартирним будинком.

З 1998 року по 05 лютого 2013 року ПАТ "Запоріжжяобленерго" надавали електроенергію до оселі позивача, позивач мав свій особовий рахунок № НОМЕР_1, сплачував за використану електричну енергію при відсутності договору на користування електричною енергією.

05 лютого 2013 року мешканець АДРЕСА_2 ОСОБА_5 самовільно відключив ОСОБА_2, мешканця АДРЕСА_1 від енергопостачання, оскільки розподільчий щиток знаходиться на зовнішній стінці будинку, біля АДРЕСА_2.

Після неодноразових звернень до прокуратури, районної адміністрації, ПАТ "Запоріжжяобленерго" в березні 2013 року співробітник ПАТ "Запоріжжяобленерго", як зазначено у договорі контролер Якімцов, за місцем проживання позивача частково заповнив бланк типового договору про користування електричною енергією, який був підписаний позивачем, а 16 березня 2013 року від імені відповідача договір був підписаний ОСОБА_4 У пункті 7 договору зазначено, що межа експлуатаційної відповідальності встановлюється на ввідному пристрої будівлі.

При задоволенні позовних вимог про визнання недійсним пункту 7 договору, суди зробили висновок, що ОСОБА_2 проживає в одноповерховому, але багатоквартирному будинку, тому межа відповідальності повинна бути на вхідних клемах розрахункових засобів обліку квартирного електрощитка. Такий висновок судів є правильним і доводи касаційної скарги його не спростовують.

Згідно частини першої статті 26 Закону України "Про електроенергетику" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), пунктів 3, 5 Правил користування електричною енергією для населення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1357 від 26 липня 1999 року (1357-99-п) (далі - Правила) споживання електричної енергії здійснюється на підставі договору про користування електричною енергією між побутовим споживачем і електропостачальником, що розробляється енергопостачальником згідно з Типовим договором про користування електричною енергією і укладається на три роки. Електропостачальник, що здійснює постачання електричної енергії на закріпленій території, не має права відмовити побутовому споживачу, електроустановки якого розташовані на такій території, в укладенні договору. У багатоквартирному будинку енергопостачальник укладає договори з кожним наймачем (власником) квартири.

У пункті 2.4. Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України № 28 від 31 липня 1996 року (z0417-96) , встановлений вичерпний перелік межі експлуатаційної відповідальності щодо квартир багатоповерхових та індивідуальних будинків: межа експлуатаційної відповідальності між споживачем фізичною особою, об'єднанням співвласників (власником) багатоквартирних будинків та/або власником електричних мереж за технічний стан і обслуговування суміжних електроустановок установлюється: для квартир багатоповерхових будників на відхідних клемах розрахункових засобів обліку, або квартирних електрощитів: для індивідуальних будинків: у разі відгалуження від лінії електропередачі неізольованим проводом - у точці кріплення проводів лінії електропередачі до перших ізоляторів на будівлі або на трубо стояку (при повітряному вводі); у разі кабельного вводу або використання ізольованого проводу при відгалуженні від лінії електропередачі на наконечниках кабелю живлення або ізольованого проводу на ввідному пристрої будівлі, якщо ввідно-розподільний пристрій розташований усередині будівлі.

Оскільки ОСОБА_2 проживає в одноповерховому, але багатоквартирному будинку, то межа відповідальності ПАТ "Запоріжжяобленерго" повинна встановлюватися на вхідних клемах розрахункових засобів обліку квартирного електрощитка, а не ввідному пристрої будівлі, як це передбачено у пункті 7 договору.

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання. Оскільки між ОСОБА_2 та ПАТ "Запоріжжяобленерго" виникли зобов'язання на підставі договору про користування електричною енергією від 16 березня 2013 року, то саме відповідач зобов'язаний поновити електропостачання до квартири ОСОБА_2

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін.

Оскільки оскаржені судові рішення залишено без змін, а скарга без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

Касаційну скаргу справи касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго", яка подана представником ОСОБА_3, залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 18 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 08 вересня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.