Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - виконавчий комітет Миколаївської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на заочне рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 27 вересня 2017 року у складі судді Щербини С. В. та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 29 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Прокопчук Л. М.,

Коломієць В. В., Колосовського С. Ю.,

У квітні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до виконавчого комітету Миколаївської міської ради про визнання права користування кімнатою, зобовязання надати ордер на житлову кімнату гуртожитку.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_4 з 2008 року проживає у в кімнаті АДРЕСА_1.

23 квітня 2013 року відповідачем видано ордер № 56 на право зайняття ОСОБА_4 житла розміром ліжко-місце в кімнаті НОМЕР_1 гуртожитку за зазначеною адресою.

З травня 2013 року ОСОБА_4 зареєстрована за вказаною адресою. Іншого житла в неї не має. Надання ордеру лише на ліжко-місце означає, що вона не матиме у подальшому можливості для реалізації права на приватизацію вказаної кімнати в гуртожитку. ОСОБА_4 неодноразово зверталась до відповідача з приводу надання їй окремої кімнати з видачею відповідного ордеру, але отримувала відмову. Вважала, що такими діями відповідач порушує її право на житло та приватизацію житла.

ОСОБА_4 просила визнати за нею право користування кімнатою НОМЕР_1 в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 та зобов'язати виконавчий комітет Миколаївської міської ради видати ордер на право заняття нею вказаної кімнати.

Заочним рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 27 вересня 2017 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до виконавчого комітету Миколаївської міської ради про визнання права користування кімнатою, зобовязання надати ордер на житлову кімнату гуртожитку відмовлено.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання за позивачем права користування спірною кімнатою мотивоване тим, що ОСОБА_4 на законних підставах проживає в зазначеній кімнаті гуртожитку, її право користування спірним приміщенням ніким не оспорюється, спір з цього приводу відсутній.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про зобовязання відповідача надати ордер на житлову кімнату у гуртожитку мотивоване тим, що ордер на жилу площу у гуртожитку може бути видано лише на вільну жилу площу за спільним рішенням адміністрації та відповідного профспілкового комітету підприємства, установи, організації. У встановленому законом порядку такого рішення уповноважені на це органи не приймали. За Конституцією України (254к/96-ВР) судові рішення не можуть будь-яким чином підміняти собою рішення органу державної влади.

Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 29 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено.

Заочне рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 27 вересня 2017 року залишено без змін.

Постановляючи ухвалу про відхилення апеляційної скарги ОСОБА_4, суд апеляційної інстанції частково погодився з висновком суду першої інстанції.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначив, що оскільки компетентним органом питання щодо надання у користування позивача спірної жилої площі не вирішувалось, вирішення цього питання судом буде суперечити положенням статті 6 Конституції України, відповідно до якої органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

А тому саме з цих підстав в задоволенні позову щодо визнання права користування кімнатою в гуртожитку позивачу слід відмовити. Висновок суду про відсутність спору в частині визнання права користування кімнатою в гуртожитку не відповідає обставинам справи, є необґрунтованим. Але зазначений висновок не впливає на правильне по суті прийняте судом рішення, тому відповідно до частини другої статті 308 ЦПК України (в редакції чинній на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції) підстави для зміни чи скасування судового рішення відсутні.

В іншій частині суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що зобовязання відповідача надати ордер на житлову кімнату у гуртожитку мотивоване тим, що ордер на жилу площу у гуртожитку може бути видано лише на вільну жилу площу за спільним рішенням адміністрації та відповідного профспілкового комітету підприємства, установи, організації. У встановленому законом порядку такого рішення уповноважені на це органи не приймали. За Конституцією України (254к/96-ВР) судові рішення не можуть будь-яким чином підміняти собою рішення органу державної влади.

14 грудня 2017 року ОСОБА_4 через засоби поштового звязку подано касаційну скаргу, у якій просить скасувати заочне рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 27 вересня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 29 листопада 2017 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не повно з'ясовано усі фактичні обставини справи, не досліджено і не надано належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам.

В оскаржуваній ухвалі суду апеляційної інстанції судом застосовано частини першу та другу статті 128 ЖК України, пункт 9 частини першої статті 1- 1 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", які діють станом на 04 червня 2017 року.

Однак, спір між позивачем та відповідачем виник 15 листопада 2013 року у зв'язку з відмовою відповідача в наданні позивачу окремої кімнати з посиланням на відсутність вільних кімнат та те, що ОСОБА_4 забезпечена жилою площею в гуртожитку.

У спірній кімнаті з 2008 року проживає тільки позивач, відмова у підтвердженні її права користування вказаною кімнатою є порушенням її права, яке потребує судового захисту.

На момент виникнення спірних правовідносин в чинному законодавстві не передбачено такого поняття як "ліжко-місце" та відсутній такий вид житла в розумінні статті 379 ЦК України.

У березні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а аргументи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 з 02 вересня 2008 року проживає в гуртожитку НОМЕР_2 за адресою: АДРЕСА_1.

23 квітня 2013 року відповідачем видано ордер № 56 на право зайняття ОСОБА_4 житла розміром ліжко-місце в гуртожитку за вказаною адресою.

ОСОБА_4 зверталась до відповідача з приводу надання їй окремої кімнати в гуртожитку, але рішенням громадської комісії з житлових питань при виконавчому комітеті Миколаївської міської ради від 26 червня 2013 року їй в цьому було відмовлено.

Порядок надання жилої площі в гуртожитках визначається ЖК Української РСР (5464-10) та іншими актами законодавства України. Жила площа в гуртожитку надається одиноким громадянам і сім'ям, які мають право проживати у гуртожитках, за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації або органу місцевого самоврядування, у власності чи управлінні яких перебуває гуртожиток (стаття 128 ЖК Української РСР).

Статтю 129 ЖК Української РСР визначено, що на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації, орган місцевого самоврядування видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу в гуртожитку.

Відповідно до пунктів 8, 9 Положення про гуртожитки, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку будівництва та житлово-комунального господарства України від 27 квітня 2015 року № 84 (z0778-15) , який діє з 19 серпня 2015 року, жила площа в гуртожитках надається відповідно до статті 128 ЖК Української РСР незалежно від черговості, наявності пільг тощо.

Жила площа в гуртожитках надається в розмірі не менше 6 квадратних метрів на одну особу.

Відповідно до частини першої статті 1- 1 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" ліжко-місце - умовна частина площі жилого приміщення у гуртожитку (кімнати, жилого блоку чи секції), визначена та виділена для тимчасового проживання в ньому одночасно декількох одиноких осіб однієї статі, не пов'язаних між собою сімейними та/або родинними стосунками. Площа одного ліжко-місця визначається власником гуртожитку з розрахунку на одну особу для кожного типу гуртожитку та не може бути меншою за розмір, визначений відповідно до санітарних норм, затверджених згідно із законодавством.

Гуртожиток, де проживає позивач, перебуває у власності територіальної громади міста Миколаєва.

Вирішення питань щодо розподілу та надання житла, що належить до комунальної власності відповідно до частини першої статті 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та статті 15 ЖК є виключно компетенцією виконавчого органу сільських, селищних, міських рад.

Звернення ОСОБА_4 до відповідача з приводу надання їй окремої кімнати в гуртожитку вирішувалось на засіданні громадської комісії з житлових питань при виконкомі Миколаївської міської ради.

Вказаний орган питання щодо надання у користування позивачу кімнати НОМЕР_1 в гуртожитку на розгляд виконавчого комітету не вносив і відповідно відповідачем це питання не вирішувалось.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання права користування кімнатою. Враховуючи, що компетентним органом питання щодо надання у користування ОСОБА_4 спірної жилої площі не вирішувалось, вирішення цього питання судом буде суперечити положенням статті 6 Конституції України, відповідно до якої органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Також є обґрунтований висновок судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог про зобовязання відповідача надати ордер на житлову кімнату у гуртожитку мотивоване тим, що ордер на жилу площу у гуртожитку може бути видано лише на вільну жилу площу за спільним рішенням адміністрації та відповідного профспілкового комітету підприємства, установи, організації. У встановленому законом порядку такого рішення уповноважені на це органи не приймали.

Доводи заявника про те, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального права, оскільки застосовано норми, в редакції, які діють на 04 червня 2017 року, а спір між сторонами виник 15 листопада 2013 року, є безпідставними з огляду на таке.

Звертаючись з даним позовом до суду, ОСОБА_4 просила визнати право користування кімнатою в гуртожитку та зобовязати надати ордер на житлову кімнату гуртожитку, тобто позивачем заявлено вимоги на захист свого права, яке, як встановлено судами, не порушено. Рішення, яким видано ордер на ліжко-місце не є предметом даного спору.

Наведенні в касаційній скарзі доводи Верховним Судом відхиляються, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права та не порушено норми процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

Касаційну скаргу ОСОБА_4залишити без задоволення.

Заочне рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 27 вересня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 29 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова оскарженню не підлягає.