розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, який діє від імені та в інтересах недієздатного ОСОБА_5, на рішення апеляційного суду Хмельницької області від 1 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Ярмолюка О. І., Пастощука М. М., Янчук Т. О.,

У лютому 2016 року ОСОБА_4, який діє від імені та в інтересах недієздатного ОСОБА_5, звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк"), третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Хмельницької міської ради, про визнання кредитного договору недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що 13 серпня 2008 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_4, його сином, було укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 80 737 доларів 53 центи США терміном до 13 серпня 2018 року зі сплатою 1,25 % на місяць на суму залишку заборгованості та щомісячної винагороди за резервування ресурсів у розмірі 4,08 % річних. На час укладення цього договору ОСОБА_5 страждав на стійке хронічне психічне захворювання, не усвідомлював значення своїх дій та не міг ними керувати, його волевиявлення не було вільним та не відповідало його внутрішній волі.

Психічним захворювання його син хворів з 1997 року, постійно проходив лікування в Хмельницькому обласному психоневрологічному диспансері. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 березня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 22 липня 2014 року, ОСОБА_5 визнано недієздатним та призначено опікуном його батька.

Ураховуючи викладене ОСОБА_4, посилаючись на статті 203, 215, 225 ЦК України, просив суд призначити комісійну судово-психіатричну експертизу та визнати кредитний договір, укладений 13 серпня 2008 року між ОСОБА_4 та ПАТ КБ "ПриватБанк", недійсним.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 липня 2016 року у складі судді Карплюка О. І. позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано недійсним кредитний договір, укладений 13 серпня 2008 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_4 Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до висновку комісійної судово-психіатричної експертизи від 30 травня 2016 року на час укладення кредитного договору ОСОБА_5 страждав стійким хронічним психічним захворюванням та за своїм психічним станом не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Відтак, у силу частини третьої статті 203 ЦК України, частин першої та другої статті 225 ЦК України вимоги про визнання кредитного договору недійсним обґрунтовані. А, крім того, рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 березня 2014 року ОСОБА_5 визнано недієздатним, встановлено над ним опіку та призначено ОСОБА_4 його опікуном.

Рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 1 грудня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено, рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 липня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у позові ОСОБА_4Вирішено питання розподілу судових витрат.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, виходив із того, що висновок первинної судово-психіатричної експертизи, є неналежним доказом, оскільки він складений експертами на підставі неповних вихідних даних щодо обставин життя та хвороби ОСОБА_5, а висновок повторної судово-психіатричної експертизи, призначеної на стадії апеляційного розгляду справи, не є категоричним і допускає інше розуміння змісту відповіді на поставлене перед експертами запитання щодо розуміння ОСОБА_4 при укладенні 13 серпня 2008 року кредитного договору значення своїх дій і можливості останнього керувати ними. Крім того, позичальник у день підписання кредитного договору склав заставну на квартиру та разом з дружиною - ОСОБА_10 - підписав договір поруки. Після укладення кредитного договору ОСОБА_5 проживав у сім'ї, в якій у нього народилася дитина, працював і займався підприємницькою діяльністю, укладав правочини та брав участь у судових справах, погашав заборгованість за кредитним договором. Тобто сукупність доказів не дає підстав надавати перевагу висновкам експертиз.

У грудні 2017 року ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просив рішення апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що без законних підстав апеляційний суд дійшов висновку про те, що висновок судово-психіатричної експертизи від 30 травня 2016 року № 313 єненалежним доказом, а висновок повторної судово-психіатричної експертизи від 28 вересня 2017 року № 641 не є категоричним і допускає інше розуміння змісту відповіді на поставлене експертами запитання щодо розуміння ОСОБА_5 значення своїх дій і можливості останнього керувати ними при укладенні 13 серпня 2008 року кредитного договору. При цьому апеляційний суд поклав в основу судового рішення показання працівників банку про те, що під час їх спілкування з ОСОБА_5 останній розумів значення своїх дій, які декілька разів зустрічались з його сином, та відкинув показання лікаря-психіатра ОСОБА_11, яка лікувала його сина та спостерігала за ним весь період з початку захворювання у 1997 році, у тому числі і у 2008 році.

Також апеляційний суд не надав правової оцінки акту стаціонарної судово-психіатричної експертизи, яка проводилась з 13 березня 2000 року по 12 квітня 2000 року у Хмельницькому психоневрологічному диспансері щодо ОСОБА_5, згідно з яким останній страждає параноїчною шизофренією, не може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, його можна вважати неосудним, а з 2006 року його стан став погіршуватися.

У порушення пункту 2 частини першої статті 145 ЦПК України 2004 року апеляційний суд не вчинив дій для з'ясування психічного стану ОСОБА_5 та можливості останнього розуміти значення своїх дій і керувати ними при укладенні 13 серпня 2008 року кредитного договору й необґрунтовано відмовив у призначенні повторної судово-психіатричної експертизи, чим позбавив можливості довести обставини позову.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У березні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом установлено, що 13 серпня 2008 року між закритим акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_5 укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав у кредит 80 737 доларів 53 центи США терміном до 13 серпня 2018 року зі сплатою 1,25 % на місяць на суму залишку заборгованості та щомісячної винагороди за резервування ресурсів в розмірі 4,08 % річних.

ОСОБА_5 з 1997 року страждає стійким хронічним психічним захворюванням, йому встановлено третю групу інвалідності.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 березня 2014 року ОСОБА_5 визнано недієздатним, встановлено над ним опіку та призначено ОСОБА_4 його опікуном.

Пред'являючи позов, ОСОБА_4 посилався на те, що його син у момент укладення кредитного договору не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Висновком комісійної судово-психіатричної експертизи від 30 травня 2016 року № 313, призначеної судом першої інстанції, встановлено, що ОСОБА_5 на момент укладення кредитного договору від 13 серпня 2008 року страждав стійким хронічним психічним захворюванням у вигляді параноїчної шизофренії, безперервного типу перебігу зі стабільним апатичним дефектом і за своїм психічним станом не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Згідно висновку повторної судово-психіатричної експертизи від 28 вересня 2017 року № 641, призначеної та проведеної на стадії апеляційного перегляду справи, ОСОБА_5 на час укладення 13 серпня 2008 року кредитного договору страждав стійким хронічним психічним захворюванням, не міг повною мірою усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Відповідно до частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною першою статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Скасовуючи рішення суду та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_4, апеляційний суд зазначив, що висновок повторної судово-психіатричної експертизи не є категоричним і допускає інше розуміння змісту відповіді на поставлене перед експертами запитання щодо розуміння ОСОБА_5 значення своїх дій і можливості останнього керувати ними при укладенні 13 серпня 2008 року кредитного договору.

Разом з тим, апеляційний суд не звернув уваги на таке.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 145 ЦПК України 2004 року призначення експертизи є обов'язковим у разі заявлення клопотання про призначення експертизи обома сторонами. Призначення експертизи є обов'язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити психічний стан особи.

У частині другій статі 150 ЦПК України (1618-15) 2004 року визначено, якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

У пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 року № 8 "Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах" (v0008700-97) судам роз'яснено, що повторна експертиза призначається, коли є сумніви у правильності висновку експерта, пов'язані з його недостатньою обґрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи. Істотними можуть визнаватися, зокрема, порушення, які призвели до обмеження прав обвинуваченого чи інших осіб. В ухвалі (постанові) про призначення повторної експертизи зазначаються обставини, які викликають сумніви у правильності попереднього висновку експерта. Проведення повторної експертизи може бути доручено тільки іншому експертові.

Відхиляючи як доказ висновок комісійної судово-психіатричної експертизи від 30 травня 2016 року та посилаючись на те, що висновок повторної судово-психіатричної експертизи від 28 вересня 2017 року не є категоричним, апеляційний суд на вказані вимоги закону уваги не звернув та ухвалив судове рішення на припущеннях, що заборонено в силу частини четвертої статті 60 ЦПК України 2004 року. При цьому апеляційний суд відхилив клопотання позивача про проведення повторної судово-психіатричної експертизи (а.с. 194-197, т. 2), чим порушив вимоги частини четвертої статті 10 ЦПК України 2004 року, яка зобов'язує суд сприяти особам всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснювати особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджувати про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяти здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Крім того, апеляційний суд не звернув уваги на доводи позивача про те, що ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 23 лютого 2017 року (а.с. 90-91, т. 2) призначено повторну комісійну судово-психіатричну експертизу, а, натомість, експертами проведено первинну судово-психіатричну експертизу (а.с. 171-178, т. 2). Отже, суд не з'ясував, чи була належним чином виконана ухвала апеляційного суду та чи вплинуло це на правильне вирішення спору.

У порушення вимог статей 212- 214, 316 ЦПК України 2004 року апеляційний суд зазначені вище вимоги закону не врахував, у порушення наведених вимог процесуального закону на доводи позивача уваги не звернув, повторної судово-психіатричної експертизи не призначив, не встановив фактичних обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення та дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позову.

За таких обставин рішення апеляційного суду не може вважатись законним й обґрунтованим, тому відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України воно підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Згідно з пунктами 2 та 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.