розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Городоцького районного суду Львівської області від 19 вересня 2017 року у складі судді Українця П. Ф. та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 23 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Павлишина О. Ф.,

4 травня 2017 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. На обґрунтування позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" посилалося на те, що 14 квітня 2011 року між банком та ОСОБА_1 було укладено договір № б/н, за яким відповідач отримала кредит у розмірі 8 тис. грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана нею заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, затвердженими наказом від 6 березня 2010 року № СП-2010-256 (далі - Умови та правила), Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку складає між нею та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. У зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань за кредитним договором станом на 31 березня 2017 року в неї виникла заборгованість у розмірі 81 241 грн 74 коп., яка складається з: 7 978 грн 53 коп. - заборгованості за кредитом; 65 918 грн 37 коп. - заборгованості за відсотками за користування кредитом; 3 тис. грн - заборгованості за пенею та комісією; 500 грн штрафу (фіксована частина); 3 844 грн 84 коп. штрафу (процентна складова). Враховуючи викладене, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь вказану заборгованість та понесені судові витрати.

Рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 19 вересня 2017 року позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" 81 241 грн 74 коп. заборгованості за кредитним договором і 1 600 грн судових витрат, а всього - 82 841 грн 74 коп.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позов банку доведено й обґрунтовано належним чином, тому наявні правові підстави для стягнення заборгованості за кредитним договором, яка утворилася внаслідок невиконання позичальником взятих на себе зобов'язань.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 23 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Городоцького районного суду Львівської області від 19 вересня 2017 рокузалишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу відповідача, апеляційний суд виходив з того, що рішення місцевого суду відповідає вимогам матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим.

ОСОБА_1 подала до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Городоцького районного суду Львівської області від 19 вересня 2017 року і ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 23 листопада 2017 року, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано не застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, якими врегульовано питання позовної давності. Термін дії кредитної картки закінчився 14 квітня 2012 року і вона її не поновлювала та не користувалася. Банк звернувся з позовом до суду 4 травня 2017 року, тобто після спливу трирічної позовної давності. В апеляційній скарзі її представник вказував на сплив позовної давності та просив її застосувати. Умови та правила нею не підписувалися. Суди попередніх інстанцій не взяли до уваги те, що розмір неустойки значно перевищує розмір завданих банку збитків, а тому необґрунтовано не застосували положення частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ). Крім цього, апеляційний суд безпідставно відмовив її представнику у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи на інший день у зв'язку з його зайнятістю в іншому судовому процесі та розглянув справу за їх відсутності.

Станом на час розгляду справи у Верховному Суді позивач не подав відзив на касаційну скаргу.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 в анкеті-заяві від 14 квітня 2011 року підтвердила, що зазначена заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами і правилами, а також Тарифами банку складають договір про надання банківських послуг, з яким вона ознайомлена і згідна, що засвідчила своїм підписом.

Відповідач, ознайомившись з Умовами та правилами, просила оформити на її ім'я картку "Універсальна" з бажаним кредитним лімітом у 8 тис. грн. Відповідно до вказаної заяви відповідач отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом.

Згідно з Тарифами банку базова відсоткова ставка становила 2,5 % на місяць (30 % річних).

Відповідно до пункту 2.1.1.12.6 Умов та правил за користування кредитом і овердрафтом банк нараховує відсотки в розмірі, встановленому Тарифами банку, з розрахунку 360 (триста шістдесят) календарних днів у році.

Пунктом 1.1.3.2.3 Умов та правил передбачено право банку проводити зміни тарифів, а також інших умов обслуговування рахунків. При цьому банк, за виключенням випадків зміни розмірів наданого кредиту (кредитного ліміту) зобов'язаний не менш ніж за 7 днів до введення змін проінформувати клієнта, зокрема у виписці по картрахунку згідно з пунктом 1.1.3.1.9 цього договору. Якщо протягом семи днів банк не отримав повідомлення від клієнта про незгоду з умовами, то рахується, що клієнт прийняв нові умови. Право зміни розміру наданого на платіжну картку кредиту (кредитного ліміту) банк залишає за собою в односторонньому порядку за власним рішенням і без попереднього повідомлення клієнта.

У пунктах 2.1.1.2.3 та 2.1.1.2.4 Умов та правил зазначено, що Клієнт дає свою згоду на те, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку, і клієнт надає право банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт.

Підписання даного договору є прямою і безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком (пункт 2.1.1.2.4 Умовта правил).

Відповідно до пункту 2.1.1.5.5 Умов та правил позичальник зобов'язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим Договором.

Згідно з пунктом 2.1.1.5.6 Умов та правил клієнтзобов'язаний у разі невиконання зобов'язань за договором, на вимогу банку виконати зобов'язання з повернення кредиту (у тому числі простроченого кредиту та овердрафту), сплати винагороди банку.

При порушенні позичальником строків платежів по кожному з грошових зобов'язань, передбачених цим договором, більш ніж на 30 днів, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 500 грн + 5 % від суми позову (пункт 2.1.1.7.6 Умов та правил).

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статями 526, 530, 610 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов'язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася. Сторона, яка приєдналася, має довести, що вона, виходячи зі своїх інтересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору.

Встановлено, що ОСОБА_1, користуючись кредитними коштами, періодично сплачувала заборгованість за наданим кредитом з урахуванням 30 % річних.

Що стосується укладеного між сторонами у даній справі кредитного договору та його складових, то, як зазначалося вище, підписавши 14 квітня 2011 року анкету-заяву, ОСОБА_1 дала свою згоду на те, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами і правилами, а також Тарифами банку складають договір про надання банківських послуг, з якими вона ознайомлена. Доказів того, що вимоги банку ґрунтуються на інших умовах, які сторони не узгоджували, відповідач не надала.

Особливістю договору приєднання є те, що позичальник приймає й погоджується із запропонованими кредитором умовами без права вносити свої пропозиції щодо цих умов. Саме такий договір був укладений і виконувався сторонами. Вимоги про визнання цього договору в цілому або його частин недійсними, а також про зміну або розірвання договору з передбачених законом підстав ОСОБА_1 не заявляла.

За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що між банком та відповідачем 14 квітня 2011 року був укладений кредитний договір, який виконувався сторонами. А тому доводи касаційної скарги щодо не підписання позичальником Умов та правил не заслуговують на увагу.

Відповідач ОСОБА_1 неналежним чином виконувала свої зобов'язання за кредитним договором від 14 квітня 2011 року № б/н, внаслідок чого у неї виникла заборгованість, яка згідно з розрахунком банку станом на 31 березня 2017 року склала 81 241 грн 74 коп., з яких: 7 978 грн 53 коп. - заборгованість за кредитом; 65 918 грн 37 коп. - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 3 тис. грн - заборгованість за пенею та комісією; 500 грн - штраф (фіксована частина); 3 844 грн 84 коп. - штраф (процентна складова).

Відповідно до статті 212 ЦПК України 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України (1618-15) 2004 року), суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Оскаржувані судові рішення містять висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідають вимогам статей 213- 215, 303, 315 ЦПК 2004 року щодо законності й обґрунтованості.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку згідно зі статтями 57- 60, 212 ЦПК України 2004 року, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано не застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, які врегульовують питання позовної давності, не заслуговують на увагу.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частини третя, четверта статті 267 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 303 ЦПК України 2004 року під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції при розгляді справи здійснює перевірку й оцінку фактичних обставин справи та їх юридичну кваліфікацію в межах доводів апеляційної скарги, які вже були предметом розгляду в суді першої інстанції. Нові матеріально-правові вимоги, які не були предметом розгляду в місцевому суді, не приймаються та не розглядаються судом апеляційної інстанції.

Враховуючи, що відповідач в суді першої інстанції не заявляла клопотання про застосування позовної давності, а стаття 267 ЦК України є нормою матеріального права, апеляційний суд не вправі був розглядати таку заяву.

Посилання ОСОБА_1 у касаційній скарзі на те, що термін дії кредитної картки закінчився 14 квітня 2012 року і вона її не поновлювала та в подальшому не використовувала, також не заслуговують на увагу.

Відповідач користувалася кредитними коштами і після 14 квітня 2012 року, а нова кредитна картка була видана їй 19 червня 2013 року, що підтверджується знімком відповідної сторінки з програмного комплексу, встановленого у банку, та випискою по картковому рахунку ОСОБА_1 за період з 14 квітня 2011 року по 19 листопада 2017 року.

Безпідставними є і викладені в касаційній скарзі доводи про те, що суди попередніх інстанцій необґрунтовано не застосували до спірних правовідносин положення частини третьої статті 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з наданим банком розрахунком заборгованість ОСОБА_1 за кредитом становить 7 978 грн 53 коп., за відсотками - 65 918 грн 37 коп., а за неустойкою (пенею та штрафами) - 7 344 грн 84 коп. (3 000 + 500 + 3 844,84).

Отже, в даному випадку розмір неустойки не перевищує розміру збитків, а тому в судів попередніх інстанцій не було правових підстав для застосування положень вищевказаної статті.

Відповідно до статті 305 ЦПК України 2004 року апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання особи, яка бере участь у справі, щодо якої немає відомостей про вручення їй судової повістки, або за її клопотанням, коли повідомлені нею причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Посилання ОСОБА_1 на те, що апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання її представника про відкладення розгляду справи на інший день у зв'язку з його зайнятістю в іншому судовому засіданні, також не заслуговує на увагу, так як зайнятість представника не перешкоджала відповідачу самій з'явитися до суду на розгляд справи.

Крім того, саме представником відповідача була подана апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції, який повинен був указати в цій скарзі, в чому полягає незаконність і (або) необґрунтованість рішення, а також зазначити нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які, на його думку, підлягають дослідженню чи оцінці.

За змістом статті 305 ЦПК України 2004 року апеляційний суд має право розглянути справу за відсутності належним чином повідомленої сторони незалежно від причин її неявки в судове засідання.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.