Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Лесько А. О., Пророка В. В., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Сєвєродонецького міського управління юстиції,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на ухвалу апеляційного суду Луганської області від 22 листопада 2017 року в складі суддів: Гаврилюка В. К., Дронської І. А., Карташова О. Ю.,

Відповідно до пункту 4 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК (1618-15) України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У серпні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Сєвєродонецького міського управління юстиції про визнання права власності на індивідуальний гараж.

Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 23 серпня 2013 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на індивідуальний гараж № НОМЕР_1, площею 30,5 кв. м, розташований у АДРЕСА_1.

Ухвалою апеляційного суду Луганської області від 22 листопада 2017 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 23 серпня 2013 року.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що позовні вимоги безпосередньо до ОСОБА_5 в межах цієї справи не заявлялись та судом першої інстанції не розглядались, суд не вирішував питання про права і обов'язки ОСОБА_5

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2016 року, ОСОБА_5 просить ухвалу апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом не взято до уваги порушення прав ОСОБА_5, оскільки спірний гараж до цього часу перебуває в його користуванні. Крім того, відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Сєвєродонецького міського управління юстиції не є належним відповідачем у справі.

У січні 2018 року ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_4 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить ухвалу апеляційного суду залишити без змін, посилаючись на її законність, обґрунтованість та безпідставність доводів касаційної скарги.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 23 серпня 2013 року задоволено позов ОСОБА_4 та визнано за ним право власності на індивідуальний гараж № НОМЕР_1, площею 30,5 кв. м, розташований у АДРЕСА_1.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що рішенням Сєвєродонецької міської ради від 29 листопада 2012 року № 2264 ОСОБА_4 надано земельну ділянку площею 0,0037 га за адресою: АДРЕСА_1, під існуючий індивідуальний гараж в строкове платне користування на три роки.

На підставі цього рішення 25 грудня 2012 року між ОСОБА_4 та Сєвєродонецькою міською радою укладений договір оренди землі, згідно з яким ОСОБА_4 в строкове платне користування на 3 роки надана земельна ділянка - землі житлової забудови (під існуючий індивідуальний гараж), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Індивідуальному гаражу присвоєна адреса: АДРЕСА_1, індивідуальний гараж № НОМЕР_1.

Ухвалою апеляційного суду Луганської області від 25 жовтня 2017 року поновлено ОСОБА_5 строк на апеляційне оскарження рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 23 серпня 2013 року, відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 23 серпня 2013 року.

Ухвалою апеляційного суду Луганської області від 22 листопада 2017 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 23 серпня 2013 року закрито.

Постановляючи ухвалу про закриття апеляційного провадження, апеляційний суд зазначав, що як з доводів ОСОБА_5, викладених в апеляційній скарзі, так і зі змісту рішення суду першої інстанції вбачається, що позовні вимоги безпосередньо до ОСОБА_5 в межах даної справи не заявлялись та судом першої інстанції не розглядались, також суд не вирішував питання про права і обов'язки ОСОБА_5

Ураховуючи пояснення ОСОБА_5, викладені в апеляційній скарзі щодо порушення його прав і обов'язків, зокрема, позбавленням права на спадщину, та пояснення його представника, апеляційний суд дійшов висновку, що рішенням суду питання про права та обов'язки ОСОБА_5 не вирішувалось.

Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку" (v0012700-08) при поданні апеляційної скарги особою, яка не має передбаченого статтею 292 ЦПК України права на апеляційне оскарження, у тому числі особою, яка не брала участі у справі, про права та обов'язки якої суд першої інстанції питання не вирішував, суддя-доповідач відповідно до цієї норми ЦПК України (1618-15) постановляє ухвалу про відмову в прийнятті апеляційної скарги. Якщо зазначені обставини будуть встановлені після прийняття апеляційної скарги до розгляду, апеляційний суд постановляє ухвалу про закриття апеляційного провадження у справі за такою скаргою.

За таких обставин апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про закриття апеляційного провадження у справі за скаргою особи, яка не брала участі у справі - ОСОБА_5, на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 23 серпня 2013 року.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Ухвалу апеляційного суду Луганської області від 22 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.