Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Оскільської сільської ради Ізюмського району Харківської області, Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, у якому просила визнати за нею в порядку спадкування за законом право на завершення приватизації земельної ділянки із земель державного резервного фонду, на рівні земельної частки (паю) визначеної для членів ААП "Світанок" із площі 14 га, поля №1 третьої ґрунтозахисної сівозміни, розташованої на території Левківської сільської ради та одержання документів на її ім'я, що посвідчують право власності на земельну ділянку, приватизацію якої розпочала ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Позовна заява мотивована тим, що постановою Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 17 травня 2006 року зобов'язано Ізюмську районну державну адміністрацію видати ОСОБА_4 державний акт на право приватної власності на земельну ділянку за рахунок земель резерву.Розпорядженням Ізюмської районної державної адміністрації від 1 серпня 2006 року ОСОБА_4 передано у власність із земель державного резервного фонду, на рівні земельної частки (паю) визначеної для членів ААП "Світанок" із площі 14 га, поля № 1 третьої ґрунтозахисної сівозміни, розташованої на території Левківської сільської ради. ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_4 померла. Після смерті спадкодавця відкрилася спадщина на вказану земельну ділянку. За життя ОСОБА_4 розпочала процедуру приватизаціївказаної земельної ділянки, проте не закінчила та не отримала правовстановлюючий документ на неї.

ІНФОРМАЦІЯ_2 року помер батько позивача ОСОБА_6. Позивач є спадкоємцем за законом після смерті батька.

Через відсутність правовстановлюючого документу на спадкове майно, вона не може оформити спадщину на спірну земельну ділянку, у зв'язку з чим просила позов задовольнити.

Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 5 липня 2017 року у складі ОСОБА_7 за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом визнано право на завершення приватизації земельної ділянки із земель державного резервного фонду, на рівні земельної частки (паю) визначеної для членів ААП "Світанок" із площі 14 га, поля № 1 третьої ґрунтозахисної сівозміни, розташованої на території Левківської сільської ради, та одержання документів на ім'я ОСОБА_1, що посвідчують право власності на земельну ділянку, приватизацію якої розпочала ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач є спадкоємцем після смерті батька ОСОБА_6, який за життя почав процедуру прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 року своєї матері ОСОБА_4 Місцевий суд прийшов до висновку про порушення прав позивача на завершення приватизації земельної ділянки. Оскільки позивач не просить визнати за нею право власності на спадкове майно - земельну ділянку, а ставить питання про продовження оформлення її права на спадкування за законом, позов підлягає задоволенню.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 28 вересня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що позивачем не надано доказів, що підтверджують факт прийняття спадщини ОСОБА_6 після смерті

ІНФОРМАЦІЯ_1 року його матері ОСОБА_4 та того, що з 2006 року до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_6, протягом більше 7 років, останній вчиняв дії, спрямовані на спадкування за законом права на завершення приватизації спірної земельної ділянки, а тому, позивач

ОСОБА_1 не може успадкувати право, яке не набуте спадкодавцем.

У касаційній скарзі, поданій 13 листопада 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 просить скасувати рішення апеляційного суду, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції неповно встановлено фактичні обставини справи та не враховано факт прийняття спадщини батьком позивача - ОСОБА_6 після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 року його матері ОСОБА_4 Так, 8 червня 2007 року, тобто в установлений законом шестимісячний строк, до Ізюмської державної нотаріальної контори із заявами звернулися син спадкодавця - ОСОБА_6 про прийняття спадщини та ОСОБА_1, на яку був складений заповіт, від належної їй спадщини остання відмовилася на користь сина спадкодавця ОСОБА_6

Касаційна скарга містить посилання на те, що суд апеляційної інстанції невірно встановив характер правовідносин, що виникли, та не звернув увагу, що позивач звертається з вимогою про визнання права на завершення приватизації земельної частки (паю) у порядку спадкування, а не на визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом.

Інші учасники справи не скористалися своїм правом на подання до суду відзиву на касаційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги до касаційного суду не направили.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом частини третьої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Судами встановлено, що відповідно до розпорядження Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області від 1 серпня 2006 року ОСОБА_4 було передано у власність із земель державного резервного фонду, на рівні земельної частки (паю) визначеної для членів

ААП "Світанок" із площі 14 га, поля № 1 третьої ґрунтозахисної сівозміни, розташованої на території Левківської сільської ради.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_4 померла.

За життя ОСОБА_4 не закінчила процедуру приватизації вищевказаної земельної ділянки та не отримала правовстановлюючий документ на неї.

ІНФОРМАЦІЯ_2 року помер батько позивача ОСОБА_6

24 квітня 2015 року ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті батька.

Листом Ізюмської нотаріальної контори від 27 січня 2017 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку із земель державного резервного фонду на рівні земельної частки(паю) визначеної для членів ААП "Світанок" із площі 14 га, поля №1 третьої грунтозахистної сівозміни (згідно з проектом землеустрою

ААП "Світанок"), яка розташована на території Левківської сільської ради, в зв'язку з відсутністю правовстановлюючого документу, оскільки спадкодавець - ОСОБА_6, який прийняв спадщину після померлої

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_4 не набув права власності на земельну ділянку згідно статті 125 Земельного кодексу України. Зазначено, що

ОСОБА_4 розпочала процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України.

Пред'являючи позов, ОСОБА_1 просила визнати за нею в порядку спадкування за законом право на завершення приватизації земельної ділянки, яка за життя була розпочата спадкодавцем.

Відповідно до частини другої статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується, це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до Закону.

Правовою основою виділення земельної частки (паю) є Закон України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" (899-15) . Даним Законом визначено, що виділення земельної частки (паю) в окрему земельну ділянку здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку.

Підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради в межах населених пунктів, а за межами населених пунктів - відповідних органів виконавчої влади (райдержадміністрацій).

Спір у справі виник внаслідок того, що державний нотаріус відмовив спадкоємцям оформити спадщину і видати правовстановлюючі документи на земельну ділянку, приватизацію якої розпочав спадкодавець.

Відповідно до положень статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини, відповідно до статті 1218 ЦК України, входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно пункту "г" частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини.

Захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється, в тому числі, шляхом визнання права, як передбачено пунктом 1 частини третьої статті 152 ЗК України.

Право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення, що передбачено частиною першою статті 1225 ЦК України.

Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають із моменту державної реєстрації цих прав.

Набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності наступних юридичних фактів у їх сукупності: ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю, укладення спадкодавцем правочинів щодо набуття права власності на земельні ділянки; виготовлення технічної документації на земельні ділянки; визначення меж земельної ділянки в натурі; погодження із суміжними землевласниками та землекористувачами; одержання у встановленому порядку державного акта на землю; реєстрація права власності на земельну ділянку. Якщо зазначені вимоги спадкодавцем не дотримано - право власності на конкретні земельні ділянки не виникає та відповідно до статті 1216 ЦК не переходить до спадкоємців у порядку спадкування, за винятком встановлених випадків, на які поширюється дія пункту 1 розділу X "Перехідні положення" Земельного Кодексу України (2768-14) .

Якщо спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку згідно зі статтею 125 ЗК України, проте розпочав процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України, то спадкоємці мають право звертатися до суду із позовами про визнання відповідного права в порядку спадкування - права на завершення приватизації та одержання державного акта про право власності на землю на ім'я спадкоємця, а не права власності на земельну ділянку.

На підставі абзацу 2 пункту 1 розділу X "Перехідні положення" ЗК України (2768-14) рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року "Про приватизацію земельних ділянок" (15-92) (втратив чинність на підставі Закону України від 14 вересня 2006 року № 139-V (139-16) ) є підставою для виготовлення та видачі цим громадянам або їх спадкоємцям державних актів на право власності на земельну ділянку за технічною документацією щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку (пункт 1 розділу X доповнено абзац 2 згідно із Законом від 16 вересня 2008 року № 509-VI (509-17) ). Якщо видача державного акта про право власності на землю здійснюється на підставі рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийнятого органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року "Про приватизацію земельних ділянок" (15-92) , до спадкоємців переходить право отримати державний акт про право власності на земельну ділянку.

Зазначений порядок встановлений законодавством у разі набуття права власності на земельні ділянки шляхом їх приватизації громадянами (частина третя статті 116 Земельного Кодексу України).

Апеляційний суд дійшов висновку про недоведеність позивачем факту прийняття її батьком ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року, спадщини після смерті його матері.

Проте, обґрунтовуючи касаційну скаргу, ОСОБА_1 посилається на рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 31 травня 2011 року у справі № 2-176/11 за позовом ОСОБА_6 до Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом, яким встановлено факт прийняття позивачем спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 року його матері ОСОБА_4

Матеріали справи не свідчать, що апеляційним судом було витребувано відомості з нотаріальної контори про те, чи звертався ОСОБА_6 до державної нотаріальної контори про прийняття спадщини після смерті

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_4, не встановлено коло осіб - спадкоємців за законом або за заповітом та, чи видавалось свідоцтво про право на спадщину в установленому законом порядку.

Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, тому справу необхідно передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.