розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області на рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 5 вересня

2017 року у складі ОСОБА_2, та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 9 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Матківської М. В., Берегового О. Ю., Денишенко Т. О.,

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою, у якій просила встановити, що її рідна баба ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 року, народилась АДРЕСА_1 року в Україні - село Станіславчик Жмеринського району Вінницької області.

Заява мотивована тим, що вона є громадянкою Республіки Узбекистан, має безстрокову посвідку на постійне проживання в Україні та має намір набути громадянство України. Підтвердити факт народження її баби ОСОБА_3 на території України та родинні відносини з нею необхідно для того, щоб реалізувати своє право на набуття громадянства України за територіальним походженням.

Рішенням Ладижинського міського суду Вінницької області від 5 вересня 2017 року заяву задоволено.

Встановлено юридичний факт, що ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 року, народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 року в Україні, на даний час назва адміністративно територіальної одиниці - Вінницька область, Жмеринський район, село Станіславчик.

Встановлено факт, що ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 року, була бабою ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що заявник є громадянкою Узбекистану, яка тривалий час проживає на території України і має намір набути громадянство України. Суд вважав доведеним, що заявник надала достатньо доказів на підтвердження її родинних відносин з ОСОБА_3,ІНФОРМАЦІЯ_2, та для встановлення місця народження останньої в Україні.

Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 9 листопада 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що заява ОСОБА_1 обґрунтована, наведені в ній доводи підтверджені належними та допустимими доказами.

У касаційній скарзі, поданій 17 листопада 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області просить скасувати ухвалені в справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд прийшов до помилкового висновку про задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення місця народження ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, в Україні та її родинні відносини з заявником, оскільки доводи, викладені в заяві належними письмовими доказами не підтверджено.

Касаційна скарга містить посилання на те, що до такого висновку суд прийшов на підставі документів, виданих в Республіці Узбекистан.

Інші учасники судового процесу не скористалися своїм правом на подання до суду відзиву на касаційну скаргу, заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги до касаційного суду не направили.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Касаційна скарга Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом частини третьої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення суду не відповідають.

Судом установлено, що 17 червня 1953 року ОСОБА_6 та ОСОБА_3 уклали шлюб; дружині присвоєно прізвище ОСОБА_6. ОСОБА_3 народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 року у Вінницькій області, Станіславський район. Пізніше шлюб було розірвано та після розірвання шлюбу дружині присвоєно прізвище "ОСОБА_3".

Згідно свідоцтва про народження, виданого повторно 24 червня 2003 року, ОСОБА_7 (мати заявниці) народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 року; її батьками є ОСОБА_6 - узбек та ОСОБА_3 - українка.

Із свідоцтва про смерть, виданого 21 грудня 2015 року, вбачається, що ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 року; місце смерті - Узбекистан, Бухарська область, Алатський район.

З установлених судом фактичних обставин справи вбачається, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою Республіки Узбекистан, встановлення факту родинних відносин з ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 року, їй необхідно для набуття громадянства України за територіальним походженням.

Відповідно до частини першої статті 8 Закону України "Про громадянство України" особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України" (1543-12) , або яка сама, чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної РеспублікиЗахідноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов'язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України.

З аналізу наведеного слідує, що однією з умов набуття громадянства України за територіальним походженням є факт народження або постійного проживання до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України" (1543-12) , самого заявника або близького родича.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області посилається на те, що основним та беззаперечним доказом для отримання громадянства за територіальним походженням є народження на території України, яке підтверджується свідоцтвом про народження або довідкою відповідного органу.

Згідно архівної довідки Державного архіву Вінницької області від 4 вересня 2017 року у книзі актових записів про народження громадян по Мовчанській сільській раді Жмеринського району Вінницької області за 1927 рік є актовий тис № 35 від 8 червня 1927 року про народження від 5 червня 1927 року ОСОБА_8 (так у документі). Батьки: ОСОБА_9 (так у документі), 34 роки, українець; ОСОБА_9 (так у документі), 34 роки, українка (а. с. 57-59).

Відповідно до листа Ладижинського міського відділу ДРАЦС ГТУЮ у Вінницькій області від 30 серпня 2017 року актовий запис про народження ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, відсутній (а. с. 60).

Порушуючи питання про встановлення факту родинних відносин з ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 року, заявник надала переклад наступних документів: свідоцтва про народження (повторне), видане на ім'я ОСОБА_1, згідно із яким ОСОБА_7 є матір'ю ОСОБА_1 (а с. 7-8); громадянський паспорт Республіки Узбекистан, виданий на ім'я ОСОБА_1( а. с 10-11); свідоцтво про смерть ОСОБА_3, згідно із яким остання померла ІНФОРМАЦІЯ_4 року (а с. 13-14); свідоцтво про укладення шлюбу (повторне) між ОСОБА_6 та ОСОБА_3, у якому місце народження останньої вказано Вінницька область Станіславський район та присвоєно прізвище ОСОБА_6 (а. с. 18-20); свідоцтво про народження ОСОБА_7 (повторне), батьками якої вказані ОСОБА_6 та ОСОБА_3 (без по-батькові) (а. с. 23-25) та історію розвитку адміністративно-територіального устрою Жмеринського району на основі матеріалів та витягів із офіційних видань, починаючи з 1921 року до сьогодення (а. с. 26-30).

Наведені документи видані в Республіці Узбекистан.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 234 ЦК України визначено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Положеннями статті 256 ЦПК України, в редакції, яка діяла на момент розгляду справи, визначено справи про встановлення факту, які підлягають розгляду судом. Зокрема, народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження (пункт 7 частина перша статті 256 ЦПК України редакції, яка діяла на момент розгляду справи).

Тобто встановлення факту народження можливе лише в разі неможливості реєстрації компетентним органом.

Суд прийшов до висновку про належність наданих заявником доказів та доведеність фактів, викладених ОСОБА_1 у заяві.

Проте, матеріали справи не містять жодного письмового доказу (у тому числі актового запису про народження, який на той момент вівся), який би свідчив, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, народилась на території України. Крім того судом не з'ясовано, чи були обставин, які б унеможливили реєстрацію факту народження останньої.

Також слід зауважити, що згідно перекладу свідоцтва про укладення шлюбу від 17 червня 1953 року ОСОБА_6 уклав шлюб з ОСОБА_3. Однак, в самому свідоцтві остання по батькові вказана "ОСОБА_3" (мовою оригіналу). Після укладення шлюбу як чоловіку так і дружині присвоєно прізвище ОСОБА_6 (а. с. 17-18). Свідоцтво про розірвання шлюбу та зміну ОСОБА_11 прізвище на ОСОБА_3 у матеріалах справи відсутнє. У перекладі свідоцтва про народження ОСОБА_7 в графі "мати" прізвище останньої вказано "ОСОБА_3". Проте в самому свідоцтві вказано "ОСОБА_3" (мовою оригіналу) (а. с. 22, 24).

Зазначені розбіжності судами не враховані та не усунуті.

Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, тому справу необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.