розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану його представником ОСОБА_3, на рішення Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 21 червня 2016 року у складі судді Гнатик Г. Є. та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 29 травня 2017 року в складі колегії суддів: Бєлки В. Ю., Краснокутської О. М., Маловіченко С. В.,

У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального підприємства "Запоріжринок" (далі - КП "Запоріжринок"), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - директор КП "Запоріжринок" Нетреба А. В., про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. На обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що з 10 травня 2005 року він працював на посаді директора центрального ринку КП "Запоріжринок". 17 грудня 2015 року він звернувся за медичною допомогою до комунального закладу "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 9" (далі - КЗ "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 9"), в якому йому було видано листок непрацездатності та встановлено режим амбулаторного лікування з відміткою "приступити до роботи 18 грудня 2015 року".

18 грудня 2015 року він був госпіталізований до стаціонарного терапевтичного відділення комунального закладу "Запорізька міська багатопрофільна клінічна лікарня № 9" (далі - КЗ "Запорізька міська багатопрофільна клінічна лікарня № 9"), у якій з 18 по 31 грудня 2015 року включно перебував на лікуванні, що підтверджується листком непрацездатності з відміткою "приступити до роботи з 1 січня 2016 року". Згідно з листком непрацездатності від 2 січня 2016 року він був госпіталізований у хірургічне відділення, в якому проходив стаціонарне лікування з 2 по 22 січня 2016 року. 2 лютого 2016 року він був госпіталізований до відділення державного закладу "Відділкова клінічна лікарня станції Запоріжжя-2 державного підприємства "Придніпровська залізниця" (далі - ДЗ "Відділкова клінічна лікарня станції Запоріжжя-2 ДП "Придніпровська залізниця"), де проходив курс лікування з 2 по 15 лютого 2016 року. З 16 по 19 лютого 2016 року він перебував на амбулаторному лікуванні у комунальному закладі "Запорізький центр первинної медико-санітарної допомоги № 5" (далі - КЗ "Запорізький центр первинної медико-санітарної допомоги № 5"), що підтверджується листком непрацездатності з відміткою "приступити до роботи з 22 лютого 2016 року". Про перебування на лікуванні він повідомляв відповідача шляхом направлення йому листків непрацездатності.

22 лютого 2016 року відповідно до внутрішнього трудового розпорядку КП "Запоріжринок" було офіційним вихідним днем, тому він прибув на роботу 23 лютого 2016 року та дізнався про своє звільнення з роботи згідно з наказом КП "Запоріжринок" від 17 грудня 2015 року на підставі пункту 3 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України (322-08) ).

7 червня 2016 року наказом КП "Запоріжринок" внесено зміни у наказ КП "Запоріжринок" від 17 грудня 2015 року, а саме - звільнено його з роботи з 1 січня 2016 року.

15 червня 2016 року наказом КП "Запоріжринок" внесено зміни до наказу КП "Запоріжринок" від 7 червня 2016 року, а саме - звільнено його з роботи з 23 лютого 2016 року.

Вважає звільнення незаконними, оскільки систематичного невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку, він не допускав, підстави та причини звільнення з роботи йому не відомі, з наказом про звільнення відповідач його не ознайомив, не провів нарахування та виплату всіх належних йому сум і не видав трудову книжку.

З урахуванням наведеного ОСОБА_1. просив поновити строк звернення до суду, який він пропустив з поважних причин, визнати його звільнення з роботи незаконним та поновити його на посаді директора КП "Запоріжринок", зобов'язати відповідача скасувати запис у трудовій книжці щодо звільнення за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України, стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 17 грудня 2015 року до дня поновлення на роботі в розмірі 30 788 грн 19 коп.

Рішенням Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 21 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 18 серпня 2016 року, позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Залишаючи позов ОСОБА_1 без задоволення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що при застосуванні до позивача дисциплінарних стягнень відповідачем дотримано вимог чинного законодавства. Позивачем порушено правила внутрішнього трудового розпорядку та без поважних причин не виконувалися трудові обов'язки після застосування до нього заходів дисциплінарного впливу, тому його правильно звільнено на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 лютого 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 18 серпня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Скасовуючи ухвалу суду апеляційної інстанції та направляючи справу на новий розгляд до апеляційного суду, касаційний суд указував на те, що розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обґрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано лікарняний листок (довідку в установлених законом випадках) про його тимчасову непрацездатність. Крім цього, неправильним є висновок апеляційного суду про те, що оскільки позивач не оскаржував в установлений трудовим законодавством строк накази про притягнення до дисциплінарної відповідальності, що увійшли до системи порушень, які стали підставою для звільнення за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України, то це є підставою стверджувати, що позивач позовних вимог не довів. Зазначені накази підлягають перевірці та дослідженню на предмет відповідності закону незалежно від їх окремого оскарження в судовому порядку, оскільки ОСОБА_1 оскаржив до суду саме звільнення за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України, яке й передбачає врахування системи наказів про притягнення до дисциплінарної відповідальності, їх дослідження та правову оцінку на відповідність трудовому законодавству.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 29 травня 2017 року рішення Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 21 червня 2016 року залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення місцевого суду, суд апеляційної інстанції виходив з того, що порушення та недбале виконання позивачем своїх посадових обов'язків, з урахуванням раніше накладених на нього дисциплінарних стягнень, давало відповідачу підстави для розірвання трудового договору за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України. Звільнення позивача було проведено з дотриманням вимог трудового законодавства України.

У грудні 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 21 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 29 травня 2017 року, в якій просить скасувати ці судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга позивача обґрунтована тим, що він не знав, що 17 грудня 2015 року видано наказ про його звільнення з роботи і що він начебто ознайомлений з цим наказом 18 грудня 2015 року. Наказ про звільнення було видано під час його перебування на лікарняному, тому 7 червня 2016 року внесено зміни до наказу № 244, зазначивши нову дату звільнення - 1 січня 2016 року. Однак цей день був вихідним святковим днем, тому наказом від 15 червня 2016 року його звільнено вже з 23 лютого 2016 року, коли він ще перебував на лікарняному. І вже 29 травня 2017 року наказом КП "Запоріжринок" № 65 внесені зміни в наказ від 17 грудня 2015 року № 244, яким його звільнено з 1 березня 2016 року, тобто через півтора року після видання першого наказу. Всі ці накази грубо порушують норми трудового законодавства, оскільки за таким принципом можна звільняти людей задніми числами, що породжує досить непростий судовий прецедент. Наказ про звільнення від 17 грудня 2015 року № 244, яким було змінено дату звільнення на 1 березня 2016 року, він отримав 29 травня 2017 року у судовому засіданні апеляційного суду. Отже, фактично його звільнили 29 травня 2017 року, а тому дисциплінарні проступки, що увійшли в систему його порушень, які він не визнавав, втратили юридичну силу. Навіть якщо враховувати день останнього притягнення до дисциплінарної відповідальності, яке відбулося 2 листопада 2015 року, то з того моменту до 29 травня 2017 року пройшло більше півтора року. Неправильним є висновок апеляційного суду про те, що оскільки позивач не оскаржив у встановлений трудовим законодавством строк накази про притягнення до дисциплінарної відповідальності, то позивач своїх вимог не довів.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексуУкраїни (1618-15) в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) (далі - ЦПК (1618-15) України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У грудні 2017 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 24 січня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі № 337/945/16-ц і витребувано її матеріали з Хортицького районного суду міста Запоріжжя.

КП "Запоріжринок" подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило про законність та обґрунтованість судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій. За усіма виявленими підприємством порушеннями трудової дисципліни ОСОБА_4 надавав власні письмові пояснення, в яких підтверджував обставини, встановлені перевірками, визнавав свою провину та запевняв кожного разу керівництво, що він виправиться. Останні грубі порушення з боку позивача, які межували з кримінальними правопорушеннями, були виявлені слідчими органами внутрішніх справ та прокуратури. За результатами двох інвентаризацій 2014 та 2015 років у позивача було виявлено недостачу на загальну суму 94 897,20 грн, чим підприємству спричинена значна матеріальна шкода. Позивач не тільки раніше не оскаржував винесені йому догани, але і в цьому процесі не обґрунтував незаконність притягнення його до дисциплінарної відповідальності. Весь судовий процес ОСОБА_1 побудував на своїх прихованих лікарняних. З урахуванням викладеного КП "Запоріжринок" просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі статтею 139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Відповідно до статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Згідно із статтею 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантії, наданих працівнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Правова оцінка дисциплінарного проступку здійснюється на підставі з'ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.

Пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України передбачено, що працівник може бути звільнений з роботи у випадку систематичного невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або зняті достроково (стаття 151 КЗпП України).

Судами встановлено, що наказом КП "Запоріжринок" від 10 травня 2005року № 74-к ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду директора ринку за строковим трудовим договором на один рік. На підставі статті 39-1 КЗпП України трудові відносини між сторонами були продовжені на невизначений строк. Трудові обов'язки ОСОБА_1 визначені посадовою інструкцією директора ринку, з якою позивач ознайомлений під розписку.

Упродовж року до звільнення з роботи ОСОБА_1 неодноразово притягувався до дисциплінарної відповідальності за невиконання без поважних причин своїх посадових обов'язків.

Так, наказом КП "Запоріжринок" від 6 травня 2015 року № 79 директора ринку ОСОБА_1 за допущені порушення норм пунктів 2.4, 2.7, 2.8, 2.14, 2.28 посадової інструкції та наказу КП "Запоріжринок" від 30 жовтня 2014 року (не надання доступу ТОВ "Новий Лад" до орендованих приміщень) притягнуто до дисциплінарної відповідальності та оголошено йому догану.

У своїх письмових поясненнях від 22 квітня 2015 року ОСОБА_5 підтвердив факт невиконання ним наказу КП "Запоріжринок".

Наказом КП "Запоріжринок" від 5 червня 2015 року № 97 на позивача накладено дисциплінарне стягнення у вигляді догани. Підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності стала перевірка скарги ТОВ "Новий Лад" про грубе порушення директором центрального ринку ОСОБА_1 умов договору оренди земельної ділянки на території ринку, який не усунув перешкод у землекористуванні, що перешкоджає виконанню вантажних робіт, порушує пожежну безпеку та санітарні норми.

У своїх письмових поясненнях від 4 червня 2015 року ОСОБА_1 підтвердив факт знаходження в зоні обмеження сторонніх торгових об'єктів.

Згідно з актом від 24 липня 2015 року ОСОБА_1 від підписання та отримання наказу КП "Запоріжринок" від 5 червня 2015 року № 97 відмовився.

Наказом КП "Запоріжринок" від 2 листопада 2015 року № 222 за недбале виконання пунктів 2.1, 2.6, 2.7, 2.13, 2.14, 2.35 посадової інструкції ОСОБА_5 оголошена догана. Підставою притягнення до дисциплінарної відповідальності став лист Орджонікідзевського РВ ЗГУ ГУМВД України в Запорізької області про виявлення під час проведення слідчих дій у службовому кабінеті адміністрації ринку необлікованих грошових коштів у сумі 33 727 грн - оплати за договорами надання послуг, відсутність на робочому місці контролера-касира та статистика ринку.

Повторно переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд виконав вимоги ухвали суду касаційної інстанції і дійшов правильного висновку, що накази про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності винесені з дотриманням положень статей 147- 149 КЗпП.

Наказом КП "Запоріжринок" від 17 грудня 2015 року № 244 ОСОБА_1 звільнено з роботи на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України у зв'язку з систематичним невиконанням без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку, враховуючи, що до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення.

Згідно з актом від 18 грудня 2015 року ОСОБА_1 від підписання та отримання наказу КП "Запоріжринок" від 17 грудня 2015 року № 244 відмовився (а. с. 74 т. 1).

Підставами для звільнення позивача з роботи стали результати комплексної перевірки роботи Центрального ринку, здійсненої комісією на вимогу прокуратури Орджонікідзевського району міста Запоріжжя у зв'язку із розслідуванням кримінальної справи. Актом перевірки від 30 листопада 2015 року встановлено, що на порушення вимог посадової інструкції ОСОБА_1 недбало організував роботу ринку, що призвело до економічної нерентабельності установи, несвоєчасності, неповноти та неправильності збору плати за послуги, орендних та інших платежів, відсутності постійного обліку робочих місць та належної їх нумерації, безконтрольності за наданням місць у торговельних рядах особам, з якими не укладені відповідні договори про надання послуг. Враховуючи раніше накладені дисциплінарні стягнення за аналогічні проступки, останнє, виявлене власником, порушення віднесено до грубих та прийнято рішення про звільнення позивача з роботи з дотриманням вимог статей 147- 149 КЗпП України.

Судами відповідно до статті 212 Цивільного процесуального кодексу України від 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України (1618-15) 2004 року), дана належна правова оцінка поданим відповідачем на підтвердження правомірності звільнення з роботи позивача доказам, на підставі чого суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

17 грудня 2015 року ОСОБА_1 звернувся за медичною допомогою до КЗ "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 9", в якому йому був виданий листок непрацездатності та встановлений режим амбулаторного лікування з відміткою "приступити до роботи 18 грудня 2015 року".

18 грудня 2015 року ОСОБА_1 був госпіталізований до стаціонарного терапевтичного відділення КЗ "Запорізька міська багатопрофільна клінічна лікарня № 9", в якому з 18 по 31 грудня 2015 року включно перебував на лікуванні, що підтверджується листком непрацездатності з відміткою "приступити до роботи з 1 січня 2016 року".

Згідно з листком непрацездатності від 2 січня 2016 року ОСОБА_1 був госпіталізований у хірургічне відділенняКЗ "Запорізька міська багатопрофільна клінічна лікарня № 9", в якому проходив стаціонарний курс лікування з 2 по 22 січня 2016 року.

2 лютого 2016 року ОСОБА_1 був госпіталізований до відділення ДЗ "Відділкова клінічна лікарня станції Запоріжжя-2 ДП "Придніпровська залізниця", в якому проходив курс лікування з 2 по 15 лютого 2016 року.

З 16 по 19 лютого 2016 року ОСОБА_1 знаходився на амбулаторному лікуванні у КЗ "Запорізький центр первинної медико-санітарної допомоги № 5", що підтверджується листком непрацездатності з відміткою "приступити до роботи з 22 лютого 2016 року".

Згідно з частиною третьою статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

У пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) судам роз'яснено, що правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (частина третя статті 40 КЗпП України) стосуються як передбачених статтями 40, 41 КЗпП України, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обґрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано лікарняний листок (довідку в установлених законом випадках) про його тимчасову непрацездатність.

Після перевірки обґрунтованості видачі листків непрацездатності, про які КП "Запоріжринок" стало відомо під час розгляду справи у суді першої інстанції, наказами відповідача від 7 червня 2016 року № 82 та від 15 червня 2016 року № 90 були внесені зміни в наказ від 17 грудня 2015 року № 244, згідно з якими ОСОБА_1 звільнено з роботи на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України з 23 лютого 2016 року.

Однак, як з'ясувалося згодом, ОСОБА_1 з 23 по 26 лютого 2016 року перебував на лікуванні у КЗ "Запорізький центр первинної медико-санітарної допомоги № 5", що підтверджується листком непрацездатності з відміткою "приступити до роботи з 1 березня 2016 року".

Скасовуючи попередню ухвалу апеляційного суду та направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, касаційний суд, крім іншого, зазначав про те, що судом не надано оцінки тому факту, що 23 лютого 2016 року позивач перебував на лікарняному.

При новому розгляді справи апеляційним судом установлено, що вказаний листок непрацездатності суду першої інстанції не надавався, на свою хворобу, що мала місце з 23 лютого 2016 року, ОСОБА_1 у позовній заяві не посилався. Оригінал листка непрацездатності ні суду апеляційної інстанції, ні відповідачеві надано не було.

З метою усунення неповноти судового розгляду і перевірки доводів доповнень до апеляційної скарги щодо непрацездатності позивача в день звільнення з роботи апеляційним судом зроблено відповідний запит до медичної установи.

КЗ "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 5" міста Запоріжжя від 13 травня 2017 року підтвердив факт тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 з 23 по 29 лютого 2016 року і необхідність приступити до роботи з 1 березня 2016 року. 5 травня 2017 року на підставі пункту 1.14 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 13 листопада 2016 року № 455 (z1005-01) , ОСОБА_1 був виданий дублікат листка непрацездатності за вищевказаний період.

Вказаний дублікат листка непрацездатності був долучений позивачем до матеріалів цієї справи 26 травня 2017 року.

Отримавши такі дані, які були невідомі ні власнику, ні суду першої інстанції, відповідач надав апеляційному суду наказ КП "Запоріжринок" від 29 травня 2017 року № 65, яким внесено зміни у наказ від 17 грудня 2015 року № 244 про звільнення в частині дати звільнення позивача, згідно з яким ОСОБА_1 звільнено з роботи на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України з 1 березня 2016 року.

Враховуючи, що зміни в наказі стосуються лише дати звільнення і не змінюють підстави розірвання трудового договору, апеляційний суд дійшов правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог та про те, що звільнення ОСОБА_1 з роботи відбулося з дотриманням положень КЗпП України (322-08) .

Статтею 212 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Оскаржувані судові рішення містять висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідають вимогам статей 212, 213- 215, 303, 304 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційним судом не враховані висновки і мотиви скасування судом касаційної інстанції попередньої ухвали апеляційного суду, спростовуються змістом постановленої апеляційним судом ухвали.

Доводи щодо незаконної неодноразової зміни дати звільнення також не заслуговують на увагу, оскільки звільнення за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України не передбачає можливості звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності. ОСОБА_1 не надано доказів своєчасного повідомлення КП "Запоріжринок" про свою відсутність у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, тому відповідач був позбавлений можливості вказати правильну дату звільнення. При цьому КЗпП України (322-08) не забороняє роботодавцеві змінити дату звільнення у разі надання працівником листка непрацездатності.

Відповідно до статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не враховуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Остаточна дата звільнення ОСОБА_1 з роботи - 1 березня 2016 року - знаходиться в межах шестимісячного строку з дня вчинення ним у листопаді 2015 року порушень трудової дисципліни, за які його було звільнено.

Вищевказані накази КП "Запоріжринок" від 6 травня 2015 року № 79, від 5 червня 2015 року № 97 та від 2 листопада 2015 року № 222, якими позивача було притягнуто до дисциплінарної відповідальності, станом на 1 березня 2016 року були чинними (стаття 151 КЗпП України) і підтверджували наявність систематичного порушення ОСОБА_1 трудової дисципліни, що давало роботодавцю підстави для звільнення його з роботи за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України.

Що стосується наказу КП "Запоріжринок" № 65, яким остаточна дата звільнення позивача була визначена 1 березня 2016 року, то прийняття цього наказу лише 29 травня 2017 року обумовлено діями самого ОСОБА_1, який своєчасно не надав листок непрацездатності власнику і суду першої інстанції. Вказані обставини належним чином оцінені апеляційним судом, виходячи із засад справедливості, добросовісності та розумності.

Тому доводи заявника про те, що з моменту останнього притягнення його до дисциплінарної відповідальності - 2 листопада 2015 року до дня звільнення пройшло більше півтора року, є безпідставними.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами першої та апеляційної інстанцій, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.