розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 28 вересня 2017 року у складі судді Васильченко О. Г. та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 7 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Мальцевої Є. Є., Принцевської В. П., Мироненко І. П.,

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" (далі - ТДВ "СК "Альфа-Гарант"), про стягнення матеріальної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що 9 березня 2016 року ОСОБА_2, керуючи автомобілем Lada 111740-134-40, номерний знак НОМЕР_1, при виїзді на перехрестя з другорядної дороги не впевнився у безпечності свого маневру, не надав перевагу транспортному засобу, який рухався по головній дорозі, та допустив зіткнення з автомобілем Mitsubishi Pajero Sport, номерний знак НОМЕР_2, під його керуванням.

Розмір шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася з вини ОСОБА_2, склав 375 021 грн 43 коп., у тому числі податок на додану вартість. Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована у ТДВ "СК "Альфа-Гарант", яке виплатило йому страхове відшкодування у розмірі 44 тис. грн.

Оскільки ОСОБА_2 добровільно не сплатив йому франшизу у розмірі 1 тис. грн, втрату товарної вартості у розмірі 18 343 грн 68 коп. та різницю між вартістю відновлювального ремонту без урахування податку на додану вартість та лімітом відповідальності страховика у 50 тис. грн, то ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом, в якому на підставі статті 1194 ЦК України просив стягнути з нього 254 685 грн 88 коп. на відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, та судові витрати.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 28 вересня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 254 685 грн 88 коп. на відшкодування завданої матеріальної шкоди та судовий збір у розмірі 2 822 грн 48 коп.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що з вини відповідача, яка встановлена преюдиційною постановою Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 10 червня 2016 року, позивачу завдана матеріальна шкода, яка частково відшкодована страховою компанією, а тому для повного відшкодування завданої шкоди, відповідач повинен сплатити позивачу різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). На підтвердження розміру завданої шкоди позивачем надано звіт від 30 березня 2016 року, складений суб'єктом оціночної діяльності ОСОБА_3, який відповідачем не спростовано.

Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 7 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено. Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 28 вересня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність вини ОСОБА_2 в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, а тому обґрунтовано задовольнив вимоги ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої його майну, внаслідок цієї дорожньо-транспортної пригоди. Суд відхилив доводи відповідача про зменшення розміру відшкодування шкоди з підстав, передбачених частиною четвертою статті 1193 ЦК України, оскільки він є інвалідом ІІ групи та отримує пенсію у розмірі 2 275 грн 95 коп., так як вказані обставини не свідчать про скрутне матеріальне становище відповідача та неможливість відшкодувати заподіяну шкоду в установленому судом розмірі.

У касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову або змінити судові рішення, задовольнивши позов частково.

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 мотивував свої позовні вимоги участю в дорожньо-транспортній пригоді автомобіля з номерним знаком НОМЕР_3, однак автомобіля з таким номерним знаком не існує.

Суди безпідставно прийняли до уваги постанову Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 10 червня 2016 року про визнання винним ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, оскільки ця постанова була прийнята на підставі постанови про закриття кримінального провадження від 27 квітня 2016 року, яка була скасована ухвалою Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 25 липня 216 року. Крім того, у постанові про закриття кримінального провадження також зазначено, що учасником дорожньо-транспортної пригоди був автомобіль з номерним знаком НОМЕР_3, який не належить відповідачу. Таким чином, заявник стверджує, що позивач не довів, що дорожньо-транспортна пригода сталася з його вини.

Також позивач не довів розмір завданої йому шкоди, оскільки зазначені у звіті від 30 березня 2016 року, складеному суб'єктом оціночної діяльності ОСОБА_3, пошкодження не відповідають дійсності. Крім того, ОСОБА_3 не є судовим експертом.

Крім того, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, безпідставно стягнув з нього судовий збір, оскільки він як інвалід ІІ групи відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від його сплати.

Відзив на касаційну скаргу позивачем не подано.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення у повній мірі не відповідають.

Судом установлено, що 9 березня 2016 року ОСОБА_2, керуючи автомобілем Lada 111740-134-40, номерний знак НОМЕР_1, при виїзді на перехрестя з другорядної дороги не впевнився у безпечності свого маневру, не надав переваги транспортному засобу, який рухався по головній дорозі, і допустив зіткнення з автомобілем Mitsubishi Pajero Sport, номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_1

Постановою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 10 червня 2016 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, провадження у справі закрито у зв'язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення.

Відповідно до звіту від 30 березня 2016 року, складеного суб'єктом оціночної діяльності ОСОБА_3,розмір шкоди, завданої ОСОБА_1 пошкодженням належного йому автомобіля Мitsubishi Раjеrо Sроrt, номерний знак НОМЕР_2, складає 375 021 грн 43 коп.

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована в ТДВ СК "Альфа-Гарант", тому ОСОБА_1 звернувся до страховика з вимогою про виплату страхового відшкодування.

Угодою від 16 липня 2016 року, укладеною між ОСОБА_1 і ТДВ "СК "Альфа-Гарант", сторони досягли згоди про розмір матеріальних збитків за страховим випадком, який відбувся 9 березня 2016 року, та визначили його у 45 тис. грн, за вирахуванням франшизи у розмірі 1 тис. грн. Таким чином, сума до виплати склала 44 тис. грн.

У статті 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, що її заподіяла. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Відповідно до ст. 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи і виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Встановивши, що автомобіль Мitsubishi Раjеrо Sроrt, номерний знак НОМЕР_2, на час розгляду справи був відновлений за рахунок позивача, при цьому відповідач не відшкодував йому франшизу у розмірі 1 тис. грн, втрату товарної вартості у розмірі 18 343 грн 68 коп. та різницю між вартістю відновлювального ремонту, що без урахування податку на додану вартість складає 235 342 грн 20 коп.та лімітом відповідальності страховика у 50 тис. грн, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погодився й апеляційний суд, про задоволення позову і відшкодування позивачу шкоди, завданої з вини відповідача.

Твердження ОСОБА_2, що його вина у завданні шкоди позивачу не доведена, є безпідставним, оскільки висновки судів в цій частині відповідають встановленим обставинам справи та підтверджені належними і допустимими доказами, зокрема постановоюЖовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 10 червня 2016 року, яка заявником не оскаржена.

При цьому у порушення вимог статті 1166 ЦК України, статті 10 ЦПК України 2004 року відповідачем не спростовано своєї вини, оскільки у правовідносинах з відшкодування шкоди діє презумпція завдавача шкоди і саме на відповідача покладено обов'язок доведення відсутності вини у завданні шкоди.

Доводи касаційної скарги щодо недоведеності позивачем розміру матеріальної шкоди зводяться до незгоди ОСОБА_2 зі звітом від 30 березня 2016 року, оскільки на його думку спеціаліст завищив розмір шкоди, також безпідставні, оскільки ОСОБА_2 був присутнім при огляді пошкодженого автомобіля та мав можливість подати свої заперечення. Крім того, відповідно до статті 212 ЦПК України 2004 року суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням в сукупності з іншими доказами, поданими сторонами. Відповідач у порушення вимог статей 10, 60 ЦПК України 2004 року не надав суду належних і допустимих доказів на підтвердження своїх заперечень щодо розміру завданої шкоди.

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 матеріальної шкоди у розмірі 254 685 грн 88 коп. ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому ці судові рішення відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України в указаній частині необхідно залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Разом з тим, не можна погодитися з висновком судів першої та апеляційної інстанції в частині стягнення з відповідача судового збору.

Відповідно до частин першої, другої статті 79 ЦПК України 2004 року судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору звільняються інваліди I та II груп.

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат визначається статтею 88 ЦПК України. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина друга цієї статті).

Зазначене стосується й випадку, коли рішення ухвалено на користь позивача, а відповідач звільнений від сплати судового збору.

Суд установив, що відповідно до пенсійного посвідчення від 22 листопада 2011 року та довідки до акта огляду МСЕК від 10 листопада 2011 року ОСОБА_2 є інвалідом II групи. Про це у своєму судовому рішенні зазначив й апеляційний суд.

Проте суд першої інстанції, з яким безпідставно погодився й апеляційний суд, на вказане уваги не звернув та незаконно задовольнив позовні вимоги в частині стягнення судового збору з відповідача, який є інвалідом II групи та відповідно до Закону України "Про судовий збір" (3674-17) відноситься до переліку осіб, які звільнені від його сплати.

У частинах першій, другій, четвертій статті 412 ЦПК України визначено, що підставами для зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, то оскаржувані судові рішення в частині стягнення з відповідача на користь позивача судового збору підлягають скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову в стягненні судового збору.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Керуючись статтями 402, 409, 410, 412, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 28 вересня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 7 грудня 2017 рокув частині стягнення із ОСОБА_2 судового збору у розмірі 2 822 грн 48 коп. скасувати.

Відмовити ОСОБА_1 у стягненні із ОСОБА_2 судового збору.

В іншій частині рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 28 вересня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 7 грудня 2017 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 28 вересня 2017 року та ухвали апеляційного суду Донецької області від 7 грудня 2017 року в не скасованій частині.