розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Зарічного районного суду міста Суми від 4 жовтня 2017 року у складі судді Шелєхової Г. В. та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 28 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Левченко Т. А., Собини О. І., Ткачука С. С.,

27 червня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк" в особі Сумської обласної дирекції (далі - ПАТ АБ "Укргазбанк"), ОСОБА_2 про визнання поруки припиненою. На обґрунтування заявлених вимог посилалася на те, що 26 травня 2008 рок між Відкритим акціонерним товариством Акціонерний банк "Укргазбанк" (далі - ВАТ АБ "Укргазбанк"), правонаступником якого є ПАТ АБ "Укргазбанк", та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 262/08-ІКФ, за яким банк надав позичальнику кредит у сумі 30 тис. доларів США на строк до 25 травня 2028 року, зі сплатою 13,8 % річних. На забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором 26 травня 2008 року між банком та нею було укладено договір поруки № 265/08-ПФО. За законом порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки, у разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом 6 місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Оскільки заборгованість за кредитним договором виникла з 2009 року, а банк не звернувся до неї як до поручителя в межах установленого законом строку, просила визнати договір поруки припиненим.

ПАТ АБ "Укргазбанк" заперечив проти позову, пославшись на те, що 18 лютого 2014 року на ім'я ОСОБА_1 було направлено претензію про повернення заборгованості за кредитом з доданим до неї розрахунком. Тому із вказаної дати ОСОБА_1 довідалася про порушення свого права, а до суду з цим позовом звернулася лише 27 червня 2017 року. Виходячи з викладеного, банк просив відмовити у задоволенні позову про визнання поруки припиненою у зв'язку зі спливом позовної давності та необґрунтованістю заявлених вимог.

Рішенням Зарічного районного суду міста Суми від 4 жовтня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 28 листопада 2017 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 6 квітня 2015 року, яке набрало законної сили, стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у солідарному порядку на користь ПАТ АБ "Укргазбанк" заборгованість за кредитним договором від 26 травня 2008 року № 262/08-ІФ у розмірі 22 274,20 доларів США та 15 107,12 грн пені. Зазначеним рішенням, яке має преюдиціальне значення, встановлено правомірність та дійсність оскаржуваного договору поруки.

Залишаючи без змін рішення місцевого суду, апеляційний суд погодився з висновками та мотивами ухваленого рішення.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Зарічного районного суду міста Суми від 4 жовтня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 28 листопада 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не застосовано закон, який підлягав застосуванню, а саме частину четверту статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки передбачений цією нормою строк є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки. У разі пропуску кредитором строку для пред'явлення вимоги до поручителя цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов'язаний самостійно застосовувати такий строк, на відміну від позовної давності, яку суд застосовує за заявою сторін. Також суди не врахували, що під час розгляду Охтирським міськрайонним судом Сумської області справи № 583/530/15-ц зустрічного позову поручителя про визнання недійсним договору поруки подано не було, а тому є хибним висновок про те, що питання припинення поруки за договором від 26 травня 2008 року № 265/08-ПФО досліджувалося судом у вищевказаній справі. Наявність зазначеного рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором не позбавляє поручителя можливості звернутися до суду за захистом свого права з підстав, передбачених статтею 16 ЦК України. Судами не зазначено, чому при вирішенні цієї справи ним не застосовано правові висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 29 січня 2014 року у справі № 6-155цс13, від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14, від 8 жовтня 2014 року у справі № 6-128цс14.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 30 січня 2018 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Зарічного районного суду міста Суми.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 5 березня 2018 року справу призначено до судового розгляду.

ПАТ АБ "Укргазбанк" надано відзив на касаційну скаргу, який обґрунтовано тим, що несплата позичальником в установлені строки щомісячних платежів за кредитним договором не є підставою для припинення поруки у повному обсязі. Kрім цього, некоректним є посилання позивача на постанову Верховного Суду України у справі № 6-107цс13, оскільки у тій справі розглядалася порука за основним зобов'язанням, строк виконання якого вже настав, на відміну від оспорюваного договору поруки, за яким строк виконання зобов'язання за кредитним договором встановлено до 25 травня 2028 року. Також цією постановою не прийнято остаточне рішення, а лише скасовано ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та направлено справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законних і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Визначення поняття зобов'язання міститься у частині перші статті 509 ЦК України. Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Установлено, що 26 травня 2008 року між ВАТ АБ "Укргазбанк", правонаступником якого є ПАТ АБ "Укргазбанк", та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 262/08-ІКФ, за яким банк надав позичальнику кредит у сумі 30 тис. доларів США на строк до 25 травня 2028 року, зі сплатою 13,8 % річних (а. с. 7-10).

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку (частина перша статті 553 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

На забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 26 травня 2008 року між ВАТ АБ "Укргазбанк" та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 265/08-ПФО, за яким поручитель зобов'язалася нести солідарну з позичальником відповідальність перед банком за порушення виконання зобов'язань за кредитним договором.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК).

Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення всіх зобов'язань боржника не свідчать про те, що договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Пунктами 5.1 і 5.2 договору поруки від 26 травня 2008 року № 265/08/ПФО передбачено, що цей договір набуває юридичної сили з моменту підписання сторонами і діє до припинення забезпеченого ним зобов'язання позичальника за кредитним договором. Порука також припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання зобов'язання позичальника за кредитним договором не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк виконання зобов'язання не зазначений або визначений моментом вимоги, то відповідальність поручителя перед кредитором припиняється після закінчення одного року з дня укладання цього договору.

Отже, договором поруки не встановлено строку, після якого порука припиняється, тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України.

Врегульовуючи правовідносини з припинення поруки у зв'язку із закінченням строку її чинності, частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги), якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя (третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України).

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "пред'явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Указана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14.

Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 6 квітня 2015 року, ухваленим у справі № 583/530/15-ц за позовом ПАТ АБ "Укргазбанк" до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, позов задоволено і стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у солідарному порядку на користь ПАТ АБ "Укргазбанк" заборгованість за кредитним договором від 26 травня 2008 року № 262/08-ІКФ у розмірі 22 274,20 доларів США та 15 107 грн 12 коп. пені (а. с. 62, 63). Дане рішення суду набрало законної сили.

Отже, банк у межах строку дії кредитного договору до настання строку виконання основного зобов'язання пред'явив до позичальника і до поручителя в судовому порядку вимогу про стягнення заборгованості за вказаним договором. При цьому до звернення до суду з указаним позовом банк не змінив у порядку, встановленому умовами кредитного договору та частиною другою статті 1050 ЦК України, строк виконання позичальником основного зобов'язання і вказані обставини не зазначені ОСОБА_1 як підстави даного позову про визнання поруки припиненою. З наведеного випливає, що банк пред'явив позов до поручителя про стягнення заборгованості за кредитним договором з дотриманням положень частини четвертої статті 559 ЦК України щодо строків припинення поруки.

Той факт, що заборгованість ОСОБА_2 за кредитним договором виникла у 2009 році, про що йдеться у позовній заяві, не є підставою для визнання поруки припиненою, оскільки вказана обставина сама по собі не змінює строк дії договору поруки.

Наявність рішення суду про стягнення з поручителя заборгованості за кредитним договором не позбавляє поручителя можливості звернутися до суду за захистом своїх прав з підстав, передбачених статтею 16 ЦК України, у тому числі щодо визнання поруки припиненою. Наведене узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 16 жовтня 2013 року у справі № 6-107цс13. Однак у цій справі з підстав, заявлених позивачем, порука не може бути визнана припиненою незалежно від того, що у рішенні Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 6 квітня 2015 року у справі № 583/530/15-ц обставини щодо її припинення не з'ясовувалися, а зустрічний позов при розгляді справи не пред'являвся.

Статтею 212 ЦПК України 2004 року (у редакції станом на час розгляду справи в суді) установлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Оскаржувані судові рішення містять висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідають вимогам статей 213- 215, 315 ЦПК України 2004 року щодо законності й обґрунтованості.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку згідно зі статтями 57- 60, 212 ЦПК 2004 року, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Оскаржувані судові рішення не суперечать висновкам Верховного Суду України, викладеним у зазначених в касаційній скарзі постановах.

Що стосується доводів ОСОБА_1 про припинення поруки в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами шестимісячного строку для пред'явлення відповідних вимог, то, спростовуючи ці доводи, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що визначення щомісячних зобов'язань, в частині яких порука припинилася, здійснюється судом при розгляді відповідного позову кредитора до поручителя. У даній же справі позивач заявила вимогу про визнання поруки припиненою в цілому, не вказавши, щодо яких окремих зобов'язань вона припинилася, а щодо яких продовжила свою дію.

Таким чином, доводи касаційної скарги повністю спростовуються встановленими судами вищенаведеними обставинами справи та вимогами законодавства і не дають підстав вважати, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень суди неправильно застосували норми матеріального права чи порушили норми процесуального права.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.