розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 серпня 2017 року у складі судді Волошина В. О. та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 12 жовтня 2017 року у складі суддів Поліщук Н. В., Білич І. М., Болотова Є. В.,

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У липні 2016 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до кредитної спілки "Перше кредитне товариство" (далі - КС "Перше кредитне товариство", кредитна спілка), в якому просив визнати недійсним кредитний договір від 30 січня 2009 року, укладений між ним та кредитною спілкою, як такий, що укладений всупереч вимогам законодавства України.

Позов мотивовано тим, що 30січня 2009 року між сторонами укладено кредитний договір, відповідно до якого відповідач надав позивачу кошти в кредит у розмірі 120 000 грн. Позивач посилається на недійсність вказаного кредитного договору в силу положень статей 203, 215 ЦК України та статей 1, 10 Закону України "Про кредитні спілки", оскільки він не писав заяви про вступ у члени кредитної спілки "Перше кредитне товариство" та відповідні внески не сплачував.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 23 серпня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано суду належних і допустимих доказів того, що при укладанні оспорюваного кредитного договору між сторонами, не було дотримано положень Закону України "Про кредитні спілки" (2908-14) . Твердження позивача, що ним не складалась і не подавалась заява про прийняття його в члени КС "Перше кредитне товариство" судом оцінено критично, оскільки відповідачем була надана суду належним чином засвідчена копія поданої позивачем заяви.

Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання кредитного договору недійсним, оскільки позивачем не доведено та не надано доказів на підтвердження таких підстав.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 12 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено. Рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що рішенням апеляційного суду м. Києва від 05 вересня 2016 року, яке набрало законної сили, частково задоволено позовні вимоги КС "Перше Кредитне Товариство" та стягнуто з ОСОБА_6 заборгованості за кредитним договором від 30 січня 2009 року в загальній сумі 417702,99 грн. Даним судовим рішенням про стягнення заборгованості за оспорюваним кредитним договором встановлено правомірність та дійсність оспорюваного в даній справі кредитного договору. За наявності такого судового рішення, яке має преюдиційне значення при вирішенні даної справи, суд не має право змінювати його зміст, зокрема шляхом визнавати цей же кредитний договір, за яким стягнута заборгованість, недійсним.

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та переданій у лютому 2018 року Верховному Суду, ОСОБА_4 просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій з ухваленням нового рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що до укладення договору, дійсність якого оскаржується, не були здійснені необхідні дії з боку позивача та відповідача, зокрема не було здійснено сплати внесків, як умови виникнення майнових відносин для набуття членства у кредитній спілці та не було винесено рішення спостережної ради про прийняття позивача до кредитної спілки. Ці обставини ( факти) вказують на відсутність у сторін можливості для укладання кредитного договору з додержанням положень частини першої статті 1 та частин третьої та п'ятої статті 10 Закону України "Про кредитні спілки". Факти відсутності вступного та пайового внеску та відсутності рішення спостережної ради відповідача - доведені відсутністю доказів, про їх реальність.

Позивач вважає, що визнання самого факту існування кредитного договору по іншій справі, не можливо вважати, як преюдиційний факт - для розгляду даної справи, а позиція Верховного Суду України по конкретній справі не може вважатися прецедентом, як нормою для застосування при вирішення спору.

У відзиві на касаційну скаргу позивача кредитна спілка з доводами відповідача не погодились, вважає, що вона не підлягає задоволенню, оскільки факт вступу ОСОБА_4 в члени кредитної спілки підтверджено заявою, яка підписана останнім. Вся попередня інформація по кредиту була одержана особисто ОСОБА_7, про що свідчить його підпис у заяві про надання йому грошових коштів від 30 січня 2009 року, у якій зазначено, що вимоги статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" кредитною спілкою виконані.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

21 лютого 2018 року вказана цивільна справа надійшла до Верховного Суду.

Касаційна скарга ОСОБА_4 задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини третьої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судом встановлено, що 30 січня 2009 року ОСОБА_4 написав заяву про прийняття його до членів кредитної спілки "Перше кредитне товариство".

30 січня 2009 року між ОСОБА_4 та КС "Перше кредитне товариство" укладено кредитний договір, за умовами якого кредитодавець зобов'язався надати позичальнику кредит в сумі 120 000 грн на засадах строковості, зворотності, цільового характеру використання, платності та забезпеченості, а позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, визначених цим договором. Сума кредиту використовується на соціальні потреби.

Пунктом 2.1 кредитного договору обумовлено, що кредит надається строком на 12 фактичних місяців від дати надання кредиту з умовою щомісячної сплати процентів за користування кредитом, визначеної відповідно до п. 3.1 цього договору.

Позичальник зобов'язався використати суму кредиту на вказані в цьому договорі цілі та вчасно повернути кредитодавцю суму кредиту у розмірі та в строки, згідно додатку №1 до цього договору (пункт 4.1 та пункт 4.2 кредитного договору).

Відповідач надав позивачу кредит у розмірі 120 000 грн, що підтверджується видатковим касовим ордером від 30 січня 2009 року і не заперечувалось останнім.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 05 вересня 2016 року, яке набрало законної сили, позов КС "Перше кредитне товариство" до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості по кредитному договору задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь кредитної спілки заборгованості за кредитним договором від 30 січня 2009 року в загальній сумі 417702,99 грн, з яких: 120 000 грн - тіло кредиту, 97 702,99 грн - борг за процентами за користування кредитом, 200 000 грн - пені.

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_4, на підтвердження підстав визнання кредитного договору недійсним, посилався на його невідповідність положенням статті 1 та статті 10 Закону України "Про кредитні спілки", оскільки кредит міг бути наданий лише за умов його членства кредитної спілки і за умови сплати вступного і обов'язкового пайового внесків, а таких дій, зокрема, подання заяви про вступ до кредитної спілки та сплати відповідних внесків ним не вчинялось.

За положеннями статтей 626- 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно частин першої та другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - и третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про кредитні спілки" Кредитна спілка - це неприбуткова організація, заснована фізичними особами, професійними спілками, їх об'єднаннями на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об'єднаних грошових внесків членів кредитної спілки.

Відповідно до частини третьої статті 10 цього Закону прийняття до кредитної спілки та виключення з її складу провадяться на підставі письмової заяви особи за рішенням спостережної ради кредитної спілки, крім випадків припинення членства у зв'язку із смертю особи або виключенням члена за рішенням загальних зборів у разі порушення ним статуту кредитної спілки.

Відповідно до частини п'ятої статті 10 цього Закону членство у кредитній спілці настає з дня сплати особою вступного та обов'язкового пайового внесків у порядку, передбаченому статутом кредитної спілки. В першу чергу сплачується вступний внесок.

У разі, коли вступний та обов'язковий пайовий внески сплачено у різні дні, першим днем членства вважається день сплати обов'язкового пайового внеску.

30 січня 2009 року ОСОБА_4 написав заяву про прийняття його до членів кредитної спілки "Перше кредитне товариство" та цього ж дня уклав з кредитною спілкою кредитний договір, за яким отримав кредитні кошти у розмірі 120 000 грн, що підтверджується дослідженими судами в ході розгляду справи доказами, зокрема заявою ОСОБА_4, достовірність якої він не спростував, кредитним договором і платіжними документами, якими підтверджується факт отримання кредитних коштів.

Підписавши оспорюваний кредитний договір, позивач погодився з його умовами та мав вільне волевиявлення на отримання кредитних коштів, які отримав від кредитної спілки.

У ході розгляду справи судом першої та апеляційної інстанцій позивач не довів, що при укладанні оспорюваного кредитного договору між сторонами, не було дотримано положень Закону України "Про кредитні спілки" (2908-14) . Факт написання ним заяви про прийняття в члени КС "Перше кредитне товариство", який підтверджується належним чином завіреною копією заяви, не спростував.

Доводи позивача, в тому числі і доводи касаційної скарги, зводяться до тверджень про несплату ним членських внесків, що само по собі не є підставою для визнання кредитного договору недійсним, з урахуванням його реального характеру та вчинення сторонами дій на його виконання.

З урахуванням наведених обставин та наявності рішення апеляційного суду м. Києва від 05 вересня 2016 року, яке набрало законної сили та яким з ОСОБА_4 стягнуто заборгованість по кредитному договору, чим фактично підтверджено дійсність оспорюваного в даній справі договору, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про недоведеність підстав недійсності вказаного правочину та, за наявності зазначеного судового рішення, яке має преюдиційне значення для суду при вирішенні справи, неможливість його зміни судом, зокрема, шляхом визнання цього ж самого договору недійсним.

Доводи касаційної скарги позивача щодо відсутності преюдиційного значення обставин, встановлених рішенням апеляційного суду м. Києва від 05 вересня 2016 року, є безпідставними.

За своїм змістом усі доводи касаційної скарги стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.