Верховний Суд
Постанова
Іменем України
14 березня 2018 року
м. Київ
справа № 335/248/16-ц
провадження № 61-5033св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І. (суддя-доповідач), Крата В. І., Курило В. П.
учасники справи:
позивач - Запорізька обласна кредитна спілка "Довіра",
відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3, в інтересах якої діє ОСОБА_6, на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16 травня 2016 року у складі головуючого судді Гашук К. В. та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 12 жовтня 2016 року у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Пільщик Л. В., суддів: Маловічко С. В., Кочеткової І. В.,
встановив:
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 березня 2017 року справу № 335/248/16-ц призначено до судового розгляду.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) справу № 335/248/16-ц передано до Касаційного цивільного суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
В грудні 2015 року Запорізька обласна кредитна спілка "Довіра" звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 26 липня 2013 року ОСОБА_3, як член Запорізької обласної кредитної спілки "Довіра", отримала кредит в розмірі 20 000 грн відповідно до кредитного договору № 11731.
Також 26 липня 2013 року між Запорізькою обласною кредитною спілкою "Довіра" з однієї сторони та ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено договір поруки № 11731, відповідно до якого поручителі поручаються перед спілкою за виконання позичальником умов кредитного договору № 11731, а також всіх майбутніх додаткових угод до нього.
Станом на 12 січня 2016 року ОСОБА_3 має заборгованість за кредитним договором в сумі 60 725 грн 13 коп., яка складається із заборгованості по тілу кредиту в сумі 18 888 грн та заборгованості по процентам в сумі 41 837 грн 13 коп.
З урахуванням наведеного кредитна спілка просила суд стягнути з відповідачів в солідарному порядку зазначену заборгованість за кредитним договором від 26 липня 2013 року № 11731.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16 травня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 12 жовтня 2016 року, позов Запорізької обласної кредитної спілки "Довіра" задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь Запорізької обласної кредитної спілки "Довіра" заборгованість за кредитним договором в розмірі 60 725 грн 13 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ОСОБА_3 свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконувала, у зв'язку з чим, у неї виникла заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідачів у солідарному порядку.
У жовтні 2016 року представник ОСОБА_3 подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що умови кредитного договору є несправедливими, а тому і нікчемними. Розрахунок заборгованості за кредитним договором не відповідає його умовам.
Зазначає, що позивач не надав суду доказів, що кредитні кошти були видані саме за рахунок пайових внесків.
Крім того, поручителі не були повідомлені про зміну процентної ставки.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 є членом кредитної спілки "Довіра" з 2011 року, 26 липня 2013 року кредитна спілка надала їй кредит у сумі 20 000 грн як члену кредитної спілки на умовах, передбачених договором № 11731.
На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 26 липня 2013 року між Запорізькою обласною кредитною спілкою "Довіра", з однієї сторони, та ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_3, з іншої сторони укладено договір поруки № 11731.
Згідно з пунктом 1.1 договору поруки поручителі поручилися перед спілкою за виконання позичальником умов кредитного договору № 11731, а також всіх майбутніх додаткових угод до нього, по своєчасному і повному поверненню суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом та можливих збитків у розмірі та на умовах, встановлених вказаним кредитним договором та зобов'язуються в порядку, передбаченому цим договором погасити борг позичальника перед спілкою в повному обсязі.
Згідно з наданим Запорізькою обласною кредитною спілкою "Довіра" розрахунком заборгованість відповідача за кредитним договором № 11731 станом на 12 січня 2016 року складає 60 725 грн 13 коп., з якої тіло кредиту - 18 888 грн, проценти - 41 837 грн 13 коп.
Статтями 1050, 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів від суми позики згідно з умовами договору.
Згідно зі статтею 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Оскільки ОСОБА_3 не виконала належним чином взяті на себе за кредитним договором зобов'язання і підстав для припинення поруки немає, суди попередніх інстанцій дійшли обгрунтованого висновку про задоволення позову та стягнення з відповідачів заборгованості відповідно до наданого позивачем розрахунку.
Аргументи касаційної скарги про те, що кредитна спілка "Довіра" не мала права надавати кредит, оскільки не має ліцензії на здійснення послуг з надання фінансового кредиту, колегією суддів відхиляються з огляду на таке.
Згідно із частиною першою статті 1 Закону України "Про кредитні спілки" кредитна спілка - це неприбуткова організація, заснована фізичними особами, професійними спілками, їх об'єднаннями на кооперативних засадах з метою задоволення потреб їх членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об'єднаних грошових внесків членів кредитної спілки.
Відповідно до Ліцензійних умов проведення діяльності кредитних спілок з надання фінансових послуг, затверджених розпорядженням комісії з регулювання фінансових послуг України від 02 грудня 2003 року № 14, діяльність кредитної спілки з надання фінансових кредитів за рахунок капіталу кредитної спілки, а також коштів кредитних спілок, що є їх членами, та коштів спільних фінансових фондів асоціації кредитних спілок, утворених їх членами, не потребує отримання ліцензії.
На підставі пункту 5.1 Статуту кредитна спілка "Довіра" надає кредити своїм членам на умовах їх платності, строковості та забезпеченості в готівковій та безготівковій формі.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 є членом Запорізької обласної кредитної спілки "Довіра" та грошові кошти у кредит надавалися за рахунок капіталу кредитної спілки, отримання ліцензії на здійснення послуг з надання фінансового кредиту у цьому випадку не вимагалось.
Не можуть бути підставою для скасування судових рішень посилання в касаційній скарзі на те, що розрахунок заборгованості за кредитним договором не відповідає його умовам, оскільки відповідачами його не спростовано, а тому суди першої та апеляційної інстанції дійшли до правильного висновку, що він є належним доказом у справі.
Інші аргументи касаційної скарги також не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про залишення без задоволення касаційної скарги та залишення без змін рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16 травня 2016 року та ухвали апеляційного суду Запорізької області від 12 жовтня 2016 року, оскільки судові рішення законні та обґрунтовані.
Керуючись статтями 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
постановив:
Касаційну скаргу ОСОБА_3, в інтересах якої діє ОСОБА_6, залишити без задоволення.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16 травня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 12 жовтня 2016 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді:
М. Є. Червинська
Н. О. Антоненко
В. І.Журавель
В.І. Крат
В. П.Курило