третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Великоолександрівська сільська рада Васильківського району Дніпропетровської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 14 березня 2016 року у складі судді Порох К. Г. та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 вересня 2016 року у складі колегії суддів: Каратаєвої Л. О., Григорченка Е. І., Повєткіна В. В.,

У жовтні 2013 року фермерське господарство "Нове" (далі - ФГ "Нове") звернулося до суду з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1.), ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Великоолександрівська сільська рада Васильківського району Дніпропетровської області, про визнання недійсними договору оренди землі та акта приймання-передачі земельної ділянки.

Позовна заява мотивована тим, що 16 липня 2007 року між ФГ "Нове" та ОСОБА_2 укладено договір оренди землі, за умовами якого відповідач передала фермерському господарству в оренду належну їй на праві власності земельну ділянку площею 3,730 га, розташовану на території Великоолександрівської ради Васильківського району Дніпропетровської області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Строк дії договору - 5 років.

Факт державної реєстрації вказаного договору оренди землі засвідчено підписом голови та печаткою Великоолександрівської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області 27 липня 2007 року, про що здійснено відповідний актовий запис за № 11.

Указаний договір оренди землі достроково не розривався та недійсним у судовому порядку не визнавався.

17 березня 2010 року між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір оренди землі, за умовами якого ОСОБА_2 передала в оренду ФОП ОСОБА_1 ту ж саму земельну ділянку, якою на праві оренди користувалося ФГ "Нове".

На підтвердження передачі ОСОБА_2 у користування ФОП ОСОБА_1 спірної земельної ділянки 13 квітня 2010 року складено акт приймання-передачі земельної ділянки.

На підставі викладеного ФГ "Нове" просило суд визнати недійсним договір оренди землі від 17 березня 2010 року та акт приймання-передачі земельної ділянки від 13 квітня 2010 року.

Рішенням Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 14 березня 2016 року позов ФГ "Нове" задоволено.

Визнано недійсним договір оренди землі від 17 березня 2010 року, укладений між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1, зареєстрований у державному реєстрі земель 13 квітня 2010 року за № 041011800301, та акт приймання-передачі від 13 квітня 2010 року.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 26 червня 2012 року встановлено правомірність дій ФГ "Нове" щодо користування спірною земельною ділянкою ОСОБА_2 на підставі договору оренди землі від 16 липня 2007 року. Договір оренди землі, укладений 17 березня 2010 року між ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_1, порушує права землекористувача - ФГ "Нове", а тому підлягає визнанню недійсним.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 вересня 2016 року залишено без змін рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 14 березня 2016 року.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 26 червня 2012 року встановлено факт укладення договору оренди землі між ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_1 з порушенням вимог чинного законодавства.

У касаційній скарзі, поданій ФОП ОСОБА_1 у жовтні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що ФГ "Нове" звернулося до суду з позовом про визнання недійсним договору оренди землі, стороною якого воно не було. Крім того, позивачем не надано доказів того, що при укладенні оспорюваного договору порушено права та законні інтереси позивача.

Відповідно до пункту 4 частини першої розділу XIII Перехідних положень ЦПК (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

15 січня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 16 липня 2007 року між ФГ "Нове" та ОСОБА_2 укладено договір оренди землі, за умовами якого відповідач передала фермерському господарству в оренду належну їй на праві власності земельну ділянку площею 3,730 га, розташовану на території Великоолександрівської ради Васильківського району Дніпропетровської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Строк дії договору - 5 років.

27 липня 2007 року між ФГ "Нове" та ОСОБА_2 складено акт приймання-передачі вказаної земельної ділянки.

Факт державної реєстрації договору оренди землі від 16 липня 2007 року підтверджено підписом голови та печаткою Великоолександрівської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області 27 липня 2007 року, про що здійснено відповідний актовий запис за № 11.

13 квітня 2010 року складено акт про передачу спірної земельної ділянки ОСОБА_2 у користування ФОП ОСОБА_1

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 26 червня 2012 року та додатковим рішенням цього ж суду від 05 липня 2012 року, залишеними без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18 жовтня 2012 року, відмовлено у позові ФОП ОСОБА_1 до ФГ "Нове" про звільнення незаконно зайнятої земельної ділянки та відшкодування збитків.

Указаними судовими рішенням встановлено, що оспорюваний договір оренди землі укладено між ФГ "Нове" та ОСОБА_2 з дотриманням вимог чинного законодавства України. Станом на час звернення ФОП ОСОБА_1 із позовом та на день ухвалення судового рішення договір оренди землі від 16 липня 2007 року був чинним та недійсним у встановленому законом порядку не визнавався, а тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог ФОП ОСОБА_1 про звільнення незаконної земельної ділянки та відшкодування шкоди.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до саттті 629 ЦК України (435-15) договір є обов'язковим до виконання.

За змістом частини другої статті 792 ЦК України майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства, щодо договору, договору найму регулюються актами земельного законодавства - ЗК України (2768-14) , Законом України "Про оренду землі" (161-14) .

Передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем (частина четверта статті 124 Земельного кодексу України).

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про оренду землі" у редакції станом на 16 липня 2007 року передача об'єкта оренди орендарю здійснюється орендодавцем у строки та на умовах, що визначені у договорі оренди землі, за актом приймання-передачі.

Статтею 18 Закону України "Про оренду землі", у редакції станом на 16 липня 2007 року, передбачено, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

У 2007 році порядок державної реєстрації договорів оренди землі регулювався Порядком державної реєстрації договорів оренди землі (далі - Порядок), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1998 року № 2073 (2073-98-п) .

Відповідно до пункту третього Порядку державна реєстрація договорів оренди проводиться виконавчим комітетом сільської, селищної та міської ради, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за місцем розташування земельної ділянки.

Стаття 15 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною третьою цієї статті передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що договір оренди землі, укладений 16 липня 2007 року між ОСОБА_2 та ФГ "Нове", зареєстровано Великоолександрівською сільською радою Васильківського району Дніпропетровської області 27 липня 2007 року.

Вказаний договір оренди землі у судовому порядку недійсним не визнавався, сторонами не розривався та строк його дії на час укладення договору оренди землі між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1 17 березня 2010 року не закінчився.

Орендодавець ОСОБА_2 за наявності договору оренди землі, укладеного з ФГ "Нове" у встановленому чинним законодавством порядку, та строк дії якого не закінчився, уклала з ФОП ОСОБА_1 договір оренди, предметом якого була та ж сама земельна ділянка.

Висновки суду першої інстанції та апеляційної інстанцій відповідають обставинам справи, встановленим відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються із нормами матеріального права, які судами правильно застосовані.

Згідно із статтею 410 ЦПК України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанції та не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 14 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 вересня 2016 року залишити без змін.