Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І. (суддя-доповідач), Крата В. І., Курило В. П.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_3,

заінтересована особа - державний виконавець Деснянського відділу державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції - Горонович Алла Борисівна,

заінтересовані особи: Деснянський відділ державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції, ОСОБА_5,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 21 квітня 2016 року у складі головуючого судді Рахманкулової І. П. та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 24 травня 2016 року у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Онищенко О. І., суддів: Вінгаль В. М., Харечко Л. К.,

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 вересня 2017 року справу № 750/2222/16-ц призначено до судового розгляду.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) справу № 750/2222/16-ц передано до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У березні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду зі скаргою, в якій просив визнати протиправними дії державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції Горонович А. Б. щодо розрахунку заборгованості за виконавчими провадженнями № 297/5 та № 298/5, відкритими за виконавчими листами, виданими Деснянським районним судом м. Чернігова, про стягнення з нього на користь ОСОБА_5 аліментів у розмірі 1/4 частини заробітку на сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, та 1/4 частини заробітку на доньку ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, а також зобов'язати Деснянський відділ державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції скасувати розрахунки заборгованості з аліментів за вказаними виконавчими провадженнями.

Скаргу мотивував тим, що державний виконавець неправильно здійснив розрахунок заборгованості з аліментів з урахуванням показника середньої заробітної плати по місту, оскільки боржник добровільно сплачував аліменти у розмірі не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, він не працює і не в змозі сплачувати аліменти у розмірі, розрахованому державним виконавцем.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 21 квітня 2016 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 24 травня 2016 року, в задоволенні скарги відмовлено.

Постановляючи ухвалу про відмову у задоволенні скарги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що розрахунок заборгованості з аліментів відповідає нормам статті 74 Закону України "Про виконавче провадження", статті 195 Сімейного кодексу України та Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (z0489-12) (далі - Інструкції з організації примусового виконання рішень).

У червні 2016 року ОСОБА_3 подав касаційну скаргу, у якій просив ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 21 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 24 травня 2016 року скасувати та постановити нову ухвалу про задоволення скарги.

Касаційна скарга мотивована тим, що він добровільно виконує рішення суду про стягнення з нього аліментів у розмірі не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку за відповідний період на кожну дитину, а тому заборгованість за виконавчими листами відсутня взагалі.

Зазначає, що жодних листів з вимогою сплатити заборгованість з аліментів чи розрахунків заборгованості від державної виконавчої служби він ніколи не отримував.

Відповідно до пункту 7.13 Інструкції з організації примусового виконання рішень розрахунок має містити суму доходів, що залишилася після утримання податків, проте в порушення цих вимог державний виконавець не здійснював утримання податків із середньої заробітної плати, інформацію про яку було отримано від органів статистики.

У серпні 2016 року представник Деснянського відділу державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції подала заперечення на касаційну скаргу, зазначаючи про те, що розрахунок заборгованості складено з дотриманням вимог статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" та статті 195 Сімейного кодексу України, а тому просила судові рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суд встановив, що рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 27 травня 2014 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 аліменти на дитину - ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку щомісяця, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку починаючи з 14 травня 2014 року та до досягнення дитиною повноліття. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 аліменти на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку щомісяця, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку починаючи з 14 травня 2014 року та до досягнення дитиною повноліття.

На виконання зазначеного судового рішення видано виконавчі листи.

23 липня 2014 року державний виконавець Деснянського відділу державної виконавчої службиЧернігівського міського управління юстиції відкрив виконавчі провадження з виконання рішення суду про стягнення аліментів.

Із грудня 2014 року державним виконавцем складено розрахунки заборгованості з аліментів, з яких вбачається, що боржник сплачував добровільно аліменти на кожну дитину, проте в розмірі на рівні 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Заборгованість з аліментів на утримання дітей станом на 19 квітня 2016 року становила 6 944 грн 13 коп. та 6 728 грн 43 коп відповідно.

Згідно із статтею 383 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи) учасники виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця під час виконання судового рішення порушено їх права чи свободи.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) розмір заборгованості із сплати аліментів визначається державним виконавцем за місцем виконання рішення у порядку, встановленому Сімейним кодексом України (2947-14) . Державний виконавець обчислює розмір заборгованості із сплати аліментів, складає відповідний розрахунок та повідомляє про нього стягувачу і боржнику.

За правилами статей 195, 196 СК України заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається державним виконавцем виходячи з фактичного заробітку (доходу), одержаного боржником за час, протягом якого стягнення не провадилося, або одержуваного ним на момент визначення розміру заборгованості. Якщо боржник у цей період та на час визначення заборгованості не працював, така заборгованість визначається виходячи з середньої заробітної плати для даної місцевості.

Згідно із пунктом 7.13 Інструкції з організації примусового виконання рішень (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) державний виконавець у разі надходження виконавчого документа про стягнення аліментів у день відкриття виконавчого провадження повинен підрахувати розмір заборгованості зі сплати аліментів та разом з постановою про відкриття виконавчого провадження повідомити про нього стягувача і боржника. Розрахунок заборгованості повинен бути помісячним і містити суму заробітної плати та інших доходів боржника, що залишилися після утримання податків, відсоток або частку заробітку (доходу), визначений виконавчим документом, загальну суму заборгованості.

Відповідно до пункту 7.13.1 зазначеної Інструкції, якщо боржник не працює або відсутня інформація про отримання боржником доходів, державний виконавець розраховує заборгованість у такому самому порядку, виходячи із середньомісячної заробітної плати для відповідної місцевості. Після достовірної інформації про джерела доходів боржника та їх розмір державний виконавець здійснює перерахунок заборгованості та повідомляє про нього стягувача і боржника.

Оскільки дії державного виконавця Горонович А. Б. щодо нарахування заборгованості зі сплати аліментів за виконавчими провадженнями узгоджуються з вимогами зазначеної вище Інструкції та вимогами статей 195, 196 Сімейного кодексу України і заявником зазначений розрахунок не спростовано, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні скарги.

Аргументи касаційної скарги аналогічні аргументам, викладеним ОСОБА_3 в апеляційній скарзі, та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про залишення без задоволення касаційної скарги та залишення без змін Деснянського районного суду м. Чернігова від 21 квітня 2016 року та ухвали апеляційного суду Чернігівської області від 24 травня 2016 року, оскільки судові рішення законні та обґрунтовані.

Керуючись статтями 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 21 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 24 травня 2016 року залишити без змін.

Поновити виконання заочного рішення Дарницького районного суду м. Києва від 03 червня 2015 року та ухвали Апеляційного суду міста Києва від 09 червня 2016 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.