розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6, на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 21 липня 2016 року у складі судді Марцинкевича В. А. та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 3 листопада 2016 року у складі колегії суддів: Прокопчук Н. О., Саліхова В. В., Семенюк Т. А.,

ВСТАНОВИВ :

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У червні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" (далі - ТОВ "ОТП Факторинг Україна") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 16 лютого 2007 року між закритим акціонерним товариством "ОТП Банк", правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "ОТП Банк" (далі - ПАТ "ОТП Банк"), та ОСОБА_4 укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 23 003 долари 53 центи США на строк до 16 лютого 2013 року зі сплатою 12,49 % річних. 16 лютого 2007 року на забезпечення виконання зобов'язання за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_5, як поручителем, було укладено договір поруки, за умовами якого поручитель зобов'язався солідарно з позичальником відповідати перед банком за виконання ним зобов'язання по вказаному кредитному договору.

27 травня 2011 року на підставі договору купівлі-продажу кредитного портфелю ПАТ "ОТП Банк" продало, а ТОВ "ОТП Факторинг Україна" придбало права на кредитний портфель, який у тому числі включав у себе кредитний договір від 16 лютого 2007 року та договір поруки від 16 лютого 2007 року, укладені з відповідачами.

Відповідачі взяті на себе зобов'язання не виконували, на вимоги не реагували, унаслідок чого станом на 23 травня 2014 року виникла заборгованість за кредитним договорому розмірі 11 243 долари 42 центи США, що еквівалентно 131 890 грн 49 коп., з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 9 904 долари 03 центи США, що еквівалентно 116 178 грн 83 коп., відсотки за користування кредитом у розмірі 1 339 доларів 39 центів США, що еквівалентно 15 711 грн 66 коп., а також пеня за прострочення виконання зобов'язання за період з 23 травня 2013 року по 23 травня 2014 року у розмірі 481 400 грн 25 коп.

З урахуванням викладеного ТОВ "ОТП Факторинг Україна" просило суд стягнути солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_5 заборгованість за кредитним договором від 16 лютого 2007 року у розмірі 11 243 долари 42 центи США, що еквівалентно 131 890 грн 49 коп., та пеню у розмірі 481 400 грн 25 коп.

Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 23 липня 2014 року позов ТОВ "ОТП Факторинг Україна" задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" заборгованість за кредитним договором від 16 лютого 2007 року у розмірі 11 243 долари 42 центи США, що еквівалентно 131 890 грн 49 коп., та пеню у розмірі 481 400 грн 25 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від1 червня 2016 року заяву представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6, про перегляд заочного рішення суду першої інстанції задоволено. Заочне рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 23 липня 2014 року скасовано, справу призначено до розгляду.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 21 липня 2016 року позов ТОВ "ОТП Факторинг Україна" задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" заборгованість за кредитним договором від 16 лютого 2007 року у розмірі 11 243 долари 42 центи США, що еквівалентно 131 890 грн 49 коп., та пеню у розмірі 5 тис. грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачі, позичальник та поручитель, належним чином взяті на себе зобов'язання за кредитним договором не виконували, унаслідок чого утворилась заборгованість за цим договором, яка підлягає стягненню на користь банку. Крім того, розмір пені значно перевищує розмір збитків, тому з урахуванням принципів розумності та справедливості її розмір підлягає зменшенню.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 3 листопада 2016 року апеляційна скарга представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6, відхилена, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що взяті на себе зобов'язання за кредитним договором відповідачі, позичальник та поручитель, належним чином не виконали, унаслідок чого утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню на користь банку. Заява про застосування строку позовної давності у суді першої інстанції відповідачами не подавалась.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, представник ОСОБА_4 - ОСОБА_6, просить оскаржувані судові рішення скасувати й направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до наданого банком розрахунку заборгованості за спірним кредитним договором останній платіж було здійснено 12 серпня 2010 року, а наступний платіж мав бути здійснений 16 вересня 2010 року, тобто з 17 вересня 2010 року права банку порушені позичальником і саме з цього моменту у позивача виникло право на звернення до суду з позовом. Проте банк звернувся до суду з позовною заявою лише у червні 2014 року, тобто з пропуском строку позовної давності, про застосування якого було ними заявлено, у тому числі у заяві про скасування заочного рішення суду першої інстанції, тобто до ухвалення рішення у справі.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У січні 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судом установлено, що 16 лютого 2007 року між ПАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_4 укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 23 003 долари 53 центи на строк до 16 лютого 2013 року зі сплатою 12,49 % річних.

16 лютого 2007 року на забезпечення виконання зобов'язання за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_5 було укладено договір поруки, за умовами якого поручитель зобов'язався солідарно з позичальником відповідати перед банком за виконання ним зобов'язання по вказаному кредитному договору.

27 травня 2011 року на підставі договору купівлі-продажу кредитного портфелю ПАТ "ОТП Банк" продало, а ТОВ "ОТП Факторинг Україна" придбало права на кредитний портфель, який у тому числі включав в себе кредитний договір від 16 лютого 2007 року та договір поруки від 16 лютого 2007 року, укладені з відповідачами.

Відповідно до положень статей 512, 513 ЦК України ТОВ "ОТП Факторинг Україна" набуло право вимоги, як новий кредитор, до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за кредитним договором від 16 лютого 2007 року та договором поруки від 16 лютого 2007 року.

ТОВ "ОТП Факторинг Україна" вказувало про те, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 взяті на себе зобов'язання не виконували, на вимоги не реагували, унаслідок чого станом на 23 травня 2014 року виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 11 243 долари 42 центи США, що еквівалентно 131 890 грн 49 коп., з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 9 904 долари 03 центи США, що еквівалентно 116 178 грн 83 коп., відсотки за користування кредитом у розмірі 1 339 доларів 39 центів США, що еквівалентно 15 711 грн 66 коп., а також пеня за прострочення виконання зобов'язання за період з 23 травня 2013 року по 23 травня 2014 року у розмірі 481 400 грн 25 коп.

У статті 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до частини другої статті 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Суди у порушення вищевказаних положень закону та вимог статей 212- 214, 303, 315 ЦПК України 2004 року належним чином не дослідили, чи було здійснено відповідачами, відповідно до наданого банком розрахунку заборгованості за спірним кредитним договором, останній платіж за цим договором 12 серпня 2010 року, а наступний платіж мав бути здійснений ними 16 вересня 2010 року, чи свідчать такі обставини про те, що з 17 вересня 2010 року права банку були порушені позичальником і саме з цього моменту у позивача виникло право на звернення до суду з позовом.

Проте банк звернувся до суду з позовною заявою лише у червні 2014 року, тобто через 4 роки.

Ураховуючи викладене, суди у порушення вимог статей 212- 214, 303, 315 ЦПК України 2004 року не перевірили доводи ОСОБА_4 про те, що у заяві про скасування заочного рішення суду першої інстанції було зазначено про пропуск позивачем строку позовної давності (а. с. 80-81), після скасування якого цю справу було призначено до розгляду, у судових засіданнях її представник неодноразово звертався з відповідною заявою про застосування строку позовної давності, що містилась у запереченнях на позовну заяву банку та з невідомих їй причин не були підшиті до матеріалів справи.

Тобто заява про застосування строку позовної давності подана до суду до ухвалення рішення суду (частина четверта статті 267 ЦК України), на що районний суд взагалі не звернув уваги, а апеляційний суд невірно зазначив, що така заява до суду не подавалась.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6, задовольнити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 21 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 3 листопада 2016 року скасувати, справу передати на розгляд до суду першої інстанції.