Постанова

Іменем України

21 лютого 2018 року

м. Київ

справа №296 /2411/16-ц

провадження № 61-5007 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5 як законний представник ОСОБА_6,

відповідач - Корольовський районний відділ Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області,

третя особа - орган опіки та піклування Житомирської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Житомирської області від 8 вересня 2016 року у складі суддів: Матюшенка І. В., Галацевич О. М., Широкової Л. В.,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до пунктів 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У березні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 як законного представника неповнолітньої ОСОБА_6, Корольовського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області про визнання неповнолітньої ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, такою, що втратила право користування жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_2 оскільки остання не користується цим жилим приміщенням без поважних причин з 2007 року.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 27 липня 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Визнано неповнолітню ОСОБА_6 такою, що втратила право користування зазначеною квартирою та знято її з реєстрації за вказаною адресою. Позов у частині вимог до Корольовського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області залишено без задоволення за безпідставністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що неповнолітня дочка позивача з 2007 року не проживає у спірній квартирі без поважних причин.

Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 8 вересня 2016 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_5, скасовано рішення суду першої інстанції в частині визнання неповнолітньої ОСОБА_6 такою, що втратила право користування спірним жилим приміщенням, та зняття її з реєстрації за вказаною адресою, ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_4

У решті рішення залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що неповнолітня ОСОБА_6 в установленому законом порядку набула право користування спірною квартирою, на час розгляду справи судом не досягла віку, за якого може вільно визначати своє місце проживання, яке за рішенням суду визначене як місце проживання матері, причини її непроживання у спірній квартирі є поважними.

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2016 року, ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, залишивши в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував факт проживання дитини з новою сім'єю, наявність у ОСОБА_5 житла, в якому можлива реєстрація дитини. Крім того, вказав, що предметом позову є житлові правовідносини, а не сімейні, а тому посилання суду на норми Сімейного кодексу України (2947-14) є безпідставними.

У листопаді 2016 року ОСОБА_5 подала відзив (заперечення) на касаційну скаргу, який мотивований тим, що наявність у її співвласності іншого житлового приміщення не свідчить про необхідність реєстрації в такому приміщенні малолітньої дитини. Інші доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки апеляційним судом з урахуванням вимог закону надана оцінка всім обставинам справи та ухвалено рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

30 січня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно із положеннями статті 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Частиною четвертою статті 9 ЖК України встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до статті 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

Згідно з положеннями статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Відповідно до положень статті 18 Закону України "Про охорону дитинства" держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.

Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Згідно із положеннями частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 є власником квартири АДРЕСА_1, в якій зареєстровано проживання його неповнолітньої дочки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

ОСОБА_6 проживала у спірній квартирі з народження і до серпня 2007 року.

Шлюб між позивачем та ОСОБА_5 розірвано 14 червня 2007 року.

Після розірвання шлюбу дитина проживає з матір'ю в іншому житлі.

Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 9 лютого 2010 року ОСОБА_5 та її неповнолітню дочку ОСОБА_6 вселено у спірну квартиру з тих підстав, що вони є колишніми членами сім'ї власника.

Оцінивши надані сторонами докази, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що неповнолітня ОСОБА_6 не проживає у спірному житлі з поважних причин, якими є розірвання шлюбу між її батьками і визначення її місця проживання разом з матір'ю.

Враховуючи її неповнолітній вік, ОСОБА_6 не може самостійно обирати місце проживання, тому факт її непроживання у спірній квартирі обумовлений поважними причинами і не є підставою для позбавлення її права користування належним її батьку житлом.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції на підставі доказів, поданих сторонами, що належним чином оцінені, дійшов правильного висновку про те, що причини непроживання дитини - ОСОБА_6 у спірній квартирі є поважними, а тому висновок суду першої інстанції про визнання її такою, що втратила право користування зазначеною квартирою та зняття з реєстрації у зв'язку з непроживанням останньої у спірній квартирі з 2007 року без поважних причин, є безпідставним.

Доводи касаційної скарги про проживання дитини з новою сім'єю, наявність у відповідача житла, в якому можлива реєстрація дитини, не є правовими підставами для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

Таким чином, доводи касаційної скарги про порушення судом норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами були дотримані норми матеріального та процесуального права. Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 415- 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Житомирської області від 8 вересня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Є. В.Синельников

С. Ф. Хопта

Ю. В. Черняк