розглянув заяву публічного акціонерного товариства "Об`єднана гірничо-хімічна компанія", подану представником БарановоюМариною Валентинівною, про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 листопада 2016 року у складі судді Фаловської І. М. у справі за позовом державного підприємства "Об`єднана гірничо-хімічна компанія" до ОСОБА_3 про стягнення коштів,

У липні 2016 року державне підприємство "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" (далі - ДП "ОГХК") звернулось до суду з позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_3 безпідставно набуті кошти у розмірі 5 945 грн 40 коп.

Позов мотивовано тим, що 31 березня 2016 року ОСОБА_3 звільнено з філії "Вільногірський гірничо-металургійний комбінат" (далі - філія "ВГМК") з посади інженера-конструктора 2 категорії відділу головного механіка збагачувального виробництва з підстав, передбачених пунктом 1 статті 40 КЗпП України. Під час звільнення з відповідачем було повністю проведено розрахунок, а саме, зараховано та виплачено, зокрема, вихідну допомогу при звільненні відповідно до статті 44 КЗпП України в розмірі середнього місячного заробітку, що склав 5 295 грн 40 коп. та матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі 650 грн. Разом з тим, рішенням Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 19 травня 2016 року відповідача було поновлено на роботі з 01 квітня 2016 року.

Позивач вважає, що виплата в сумі 5 945 грн 40 коп. є безпідставно набутою відповідачем і такою, що підлягає поверненню відповідно до положень статті 1212 ЦК України.

Рішенням Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 10 серпня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не було надано докази відповідно до викладених обставин, якими він обґрунтовував свої вимоги, зокрема факту недобросовісного набуття спірних коштів. Кошти відповідачу виплачені роботодавцем добровільно як допомога, тому підстави для застосування положень статей 1212, 1215 ЦК України відсутні.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 жовтня 2016 року, апеляційну скаргу ДП "ОГХК" відхилено. Рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що вирішуючи даний спір місцевий суд правильно послався на положення статті 44 КЗпП України, частини другої статті 235 КЗпП України, статті 1212, частини другої статті 1215 ЦК України, та виходив із того, що виплата вихідної допомоги роботодавцем відбулась саме на підставі рішення суду, добровільно, а тому поверненню не підлягає. Твердження представника позивача про те, що саме недобросовісність відповідача стала причиною поновлення його на роботі судовим рішенням не встановлена. Належних, достатніх та допустимих доказів недобросовісності з боку відповідача, позивачем не надано.

Апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду, що наступне поновлення на роботі ніяким чином не призводить до втрати права на вихідну та матеріальну допомогу по колективному договору, видану в минулому, адже звільнення (хоча й незаконне) фактично мало місце.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 листопада 2016 року ДП "ОГХК" поновлено строк на касаційне оскарження рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 10 серпня 2016 року і ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 жовтня 2016 року та відмовлено у відкритті касаційного провадження за поданою ним касаційною скаргою з підстав, передбачених пунктом 5 частини четвертої статті 328 ЦПК України, в редакції, яка діяла на момент постановлення ухвали.

Ухвала суду касаційної інстанції про відмову у відкритті касаційного провадження мотивована тим, що зі змісту оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і доданих до касаційної скарги матеріалів убачається, що скарга є необґрунтованою і наведені у ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності оскаржуваних судових рішень. Суд касаційної інстанції погодився з висновком судів попередніх інстанції про те, що позивачем не було доведено факту недобросовісного набуття спірних коштів відповідачем, кошти останньому виплачені роботодавцем добровільно як допомога, тому підстави для застосування положень статей 1212, 1215 ЦК України відсутні.

У квітні 2017 року публічне акціонерне товариство "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" (далі-ПАТ "ОГКХ"), яке є правонаступником ДП "ОГХК", через представника Баранову М. В., звернулося до Верховного Суду України з заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 листопада 2016 року з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, зокрема з підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статей 1212, 1215 Цивільного кодексу України та статті 44 Кодексу законів про працю України.

На підтвердження неоднаковості застосування зазначених норм матеріального права заявник посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 червня 2016 року у справі №359/5313/15-ц та від 30 листопада

2016 року у справі №753/18952/15-ц, в яких, на його думку, зазначені норми матеріального права застосовані по-іншому, зокрема, у вказаних справах суди, встановивши, що наказ про звільнення працівників скасовано, а трудові відносини з ними було продовжено, виходили з того, що відпали підстави для виплати одноразової грошової допомоги, оскільки відповідно до умов колективного договору виплата зазначених грошових коштів передбачена лише у разі звільнення працівника у зв'язку зі скороченням штату, а тому, відповідно до статті 1212 ЦК, отримані суми підлягають поверненню.

Крім того, заявник послався на те, що у справі, яка є предметом перегляду, судові рішення не відповідають правовому висновку щодо правильності застосування норм статей 1212, 1215 ЦК України та статті 44 КЗпП, який викладено у постанові Верховного Суду України від 1 лютого 2017 року у справі №6-2711цс16.

Посилаючись на наведене, заявник просить скасувати ухвалені у справі рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанції з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Ухвалою Верховного Суду України від 24 квітня 2017 року поновлено

ПАТ "ОГХК" строк на подання заяви про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 листопада 2016 року. Відкрито провадження у справі та витребувано її матеріали з місцевого суду.

Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII (2147а-19) внесено зміни до Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , викладено його у новій редакції, яка набрала чинності з 15 грудня 2017 року.

Відповідно до статті 388 ЦПК України (у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року (2147а-19) ) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України (1618-15) (у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року (2147а-19) ) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

3 січня 2018 року на підставі підпункту 1 пункту 1 Перехідних положень ЦПК (1618-15) (у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року (2147а-19) ), заява ПАТ "ОГХК" про перегляд судового рішення зі

справою №174/406/16-ц передані до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 5 лютого 2018 року цивільну справу призначено до розгляду без повідомлення та виклику учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві

ПАТ "ОГХК" доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що заява не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України (у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року (2147а-19) ) підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Згідно із частиною першою статті 360-5 ЦПК України (у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року (2147а-19) ) Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 31 березня 2016 року ОСОБА_3 було звільнено з філії "ВГМК" з посади інженера-конструктора 2-ї категорії відділу головного механіка збагачувального виробництва з підстав, передбачених пунктом 1 статті 40 КЗпП України. Під час звільнення з ним було повністю проведено розрахунок, зокрема, виплачено вихідну допомогу при звільненні відповідно до вимог статті 44 КЗпП України в розмірі середнього місячного заробітку - 5 295 грн 40 коп. та матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 650 грн.

У подальшому, на виконання рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 19 травня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ДП "ОГХК" про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, ОСОБА_3 поновлено на посаді інженера-конструктора 2 категорії відділу головного механіка збагачувального виробництва філії "ВГМК" ДП "ОГХК" з 01 квітня 2016 року.

Посилаючись на викладене, позивач вважає, що виплата в сумі

5 945 грн 40 коп. є безпідставно набутою відповідачем і такою, що підлягає поверненню відповідно до положень статті 1212 ЦК України.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог

ДП "ОГХК", правонаступником якого є ПАТ "ОГХК", суд першої інстанції, з висновком якого погодилися апеляційний суд та суд касаційної інстанції, виходив із того, що за приписами статті 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

У наданій заявником для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 червня 2016 року у справі №359/5313/15-ц, суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції з направленням справи до цього ж суду на новий розгляд, зокрема, в частині вимог про стягнення коштів виплачених при звільненні на підставі пункту 6.25.3 колективного договору, виходив із того, що апеляційний суд не врахував, що наказ про скорочення штату скасований, трудові відносини продовжені, тому у працівника відпали законні підстави для виплати одноразової грошової допомоги, оскільки відповідно до пункту 6.25.3 колективного договору виплата зазначених грошових коштів передбачена лише у разі звільнення працівника у зв'язку зі скороченням штату.

Так, у вказаній справі апеляційним судом було встановлено, що правовою підставою набуття працівником матеріальної допомоги є колективний договір (пункт 6.25.3), тобто, як зазначив апеляційний суд, між сторонами виникли договірні правовідносини і стаття 1212 ЦК України до цих правовідносин не застосовується.

Зі змісту зазначеної ухвали суду касаційної інстанції вбачається, що підставою для скасування рішення апеляційного суду, зокрема в частині вирішення вимог про стягнення коштів виплачених при звільненні на підставі пункту 6.25.3 колективного договору, стало неповне встановлення фактичних обставин та неповнота перевірки доказів. Така ухвала суду касаційної інстанції не підтверджує неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, оскільки у даному випадку відсутня тотожність встановлених судами обставин, застосування норми матеріального права не відбулось і суд не висловився з приводу правильного застосування норм статей 1212, 1215 ЦК України.

У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2016 року у справі №753/18952/15-ц, суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції про відмову у стягненні виплаченої при звільненні матеріальної допомоги із залишенням в силі рішення суду першої інстанції про задоволення цих вимог, виходив з того, що вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що позивачем не було заявлено вимог щодо повернення вихідної допомоги, передбаченої статтею 44 КЗпП України, яка була виплачена працівнику відповідно до положень зазначеної норми. Предметом даного спору є повернення грошової допомоги, визначеної колективним договором та сплаченої понад норму, передбачену КЗпП України (322-08) . Підставою отримання працівником у даній справі грошової допомоги відповідно до пункту 6.25.3 колективного договору було звільнення працівника за скороченням штату за пунктом 1 статті 40 КЗпП України. У разі поновлення працівника на роботі вважається, що трудові відносини не припинилися. За таких обставин відсутні правові підстави для нарахування і виплати одноразової допомоги та компенсації за невикористані відпустки. При поновленні працівника на роботі має бути проведений перерахунок коштів, належних працівнику, за час вимушеного прогулу і фактично виплачених при звільненні.

З урахуванням наведеного, суд касаційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що позивача було поновлено на роботі, а тому правова підстава для набуття грошової допомоги відпала.

З порівняння змісту наведених вище судових рішень вбачається, що предметом спору у справі, яка переглядається є повернення вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку, виплаченої працівнику у зв'язку зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України відповідно до положень статті 44 КЗпП України, та в подальшому поновленому на роботі.

У наданих заявником ухвалах суду касаційної інстанції (у справах №359/5313/15-ц та №753/18952/15-ц), на які він посилається як на підставу перегляду судового рішення, предметом спору є повернення на підставі статті 1212 ЦК України грошової допомоги, визначеної пунктом 6.25.3 колективного договору ДП "Украерорух", яким передбачено таку виплату при звільненні за скороченням штату та сплаченої понад норму, передбачену КЗпП України (322-08) .

Крім того, обставини, встановлені судами у цих рішеннях є відмінними від обставин, встановлених у справі, яка переглядається, зокрема, що стосується встановлення факту відсутності рахункової помилки з боку особи, яка провела відповідну виплату на підставі статті 44 КЗпП та факту недобросовісності набувача, що за умов встановлення могло б бути підставою для повернення виплаченої суми відповідно до статей 1212, 1215 ЦК України.

Отже, порівняння наведених судових рішень із судовим рішенням, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ з тотожними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами й однаковим застосуванням норм матеріального права у спірних правовідносинах дійшов протилежних висновків щодо заявлених вимог.

Також у заяві до Верховного Суду України ПАТ "ОГХК" посилається на невідповідність висновків судів, у справі, яка переглядається, правовій позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 1 лютого 2017 року у справі № 6-2711цс16.

Разом з тим, надана для порівняння постанова Верховного Суду України від 1 лютого 2017 року у справі № 6-2711цс16 не є прикладом невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції, викладеному у цій постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 1212, 1215 ЦК України та статті 44 КЗпП України.

Висловлюючи дану позицію у справі № 6-2711цс16, Верховний Суд України виходив з того, що відповідно до статті 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті:

1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, але за умови відсутності:

а) рахункової помилки зі сторони платника;

б) недобросовісності з боку набувача;

2) інше майно, якщо це встановлено законом.

В той же час, суди попередніх інстанцій у справі № 6-2711цс16 зазначених вимог закону не врахували, належним чином не з'ясували та не дали оцінки діям відповідача, який, отримавши грошову допомогу, оскаржив наказ, на підставі якого вона була виплачена.

Щодо обставин справи, яка є предметом перегляду та норм матеріального права, застосованих у ній, судами слід зазначити наступне.

В статті 1215 ЦК України встановлено як загальне правило (поверненню не підлягає допомога, яка виплачена юридичною особою добровільно), так і виключення з нього - відсутність розрахункової помилки зі сторони платника та недобросовісність з боку набувача.

Наявність хоча б однієї з таких підстав виключає можливість застосування загального правила.

Тобто, відсутність розрахункової помилки та добросовісність набувача презюмується, а тягар доказування наявності розрахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника: за загальним правилом цивільного процесу щодо змагальності сторін.

Грошова виплата (мінімальний розмір вихідної допомоги, передбачений статтею 44 КЗпП України), що є предметом спору, у справі яка переглядається, відповідно до положень пункту 3.8 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої Наказом Держкомстату від 13 січня 2004 року № 5 (z0114-04) , не відноситься до заробітної плати і платежів, що прирівнюються до неї, однак є допомогою, а отже на неї поширюються дія пункту 1 частини першої статті 1215 ЦК України.

Тому вказана грошова сума не підлягає поверненню, якщо особа, яка її сплатила, не доведе, що виплата була здійснена внаслідок рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

При цьому, добросовісність є оціночним поняттям, яке передбачає собою сумлінну, чесну поведінку набувача, відсутність з його боку мети зловживати наданим правом, тоді як недобросовісність, навпаки, може проявлятися у зловживанні правом у власних інтересах та на шкоду інтересам іншій особі, несумлінне ставлення до власних обов'язків тощо, тобто така поведінка має бути умисна та переслідувати конкретну мету.

Вирішуючи спір у справі, яка переглядається, суди не встановили факт недобросовісності працівника та вважали цей факт недоведеним.

Доводи позивача у цій справі щодо недобросовісності ОСОБА_3 зводились до того, що єдиною підставою для поновлення його на роботі була відсутність погодження його звільнення з профспілковою організацією і про своє членство у профспілковій організації роботодавця він умисно не повідомляв.

Вказані доводи були відхилені судами в ході розгляду даної справи.

Той факт, що працівник під час звільнення не повідомив роботодавця про те, що він є членом профспілки, не можна вважати недобросовісною поведінкою, яка вплинула на виплату йому вихідної допомоги, оскільки він не міг заздалегідь знати, що наказ про його звільнення буде в подальшому скасовано судом.

У правовідносинах, що склалися між сторонами, вбачається, що відповідача було звільнено з посади інженера-конструктора 2 категорії відділу головного механіка збагачувального виробництва згідно пунктом 1 статті 40 КЗпП України (зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідація, реорганізація, банкрутство або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників) на підставі наказу №143 від 31 березня 2016 року.

Така підстава звільнення вказує на неможливість відповідача жодним чином впливати (діями чи бездіяльністю) на прийняття роботодавцем відповідного рішення (на противагу такій причині звільнення як прогул, або звільнення за ініціативою робітника). Вихідна допомога була йому нарахована автоматично у зв'язку із звільненням та не потребувала від працівника якихось додаткових дій, які можна було б вважати недобросовісними.

Отже, постанова Верховного Суду України від 1 лютого 2017 року у справі № 6-2711цс16, не свідчить про невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції у справі, яка переглядається, викладеному у цій постанові висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Судове рішення, про перегляд якого подано заяву, відповідає висновку, викладеному Верховним Судом України у зазначеній постанові, на яку посилається заявник.

До такого ж висновку дійшов Верховний Суд України в ухвалі від 6 листопада 2017 року в аналогічній справі за позовом ДП "ОГХК" про стягнення коштів (виплаченої суми вихідної допомоги), відмовивши у допуску до провадження Верховного Суду України справи №174/405/16-ц за заявою ДП "ОГХК" про перегляд ухвалених у ній судових рішень, згідно яких останньому відмовлено у поверненні виплаченої на підставі статті 44 КЗпП України вихідної допомоги у зв'язку з недоведеністю факту недобросовісності набувача.

Так, у справі за результатами перегляду якої ухвалена постанова Верховного Суду України від 1 лютого 2017 року у справі № 6-2711цс16, суди не врахували вимог статті 1215 ЦК України та належним чином не з`ясували та не дали оцінки діям відповідача, який отримавши грошову допомогу, оскаржив наказ, на підставі якого вона була виплачена.

У справі, яка переглядається, судами надано оцінку діям відповідача, перевірено доводи позивача щодо його недобросовісності та встановлено відсутність правових підстав, в силу положень статті 1215 ЦК України, для повернення виплаченої відповідно до вимог статті 44 КЗпП України вихідної допомоги.

Крім наведеного, колегія суддів виходить з положення частини першої статті 360-2 ЦПК України, відповідно до якого справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року (2147а-19) (тобто за правилами розгляду справ судом касаційної інстанції).

Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої, частиною третьою статті 360-3, частиною першою статті 360-5 ЦПК, у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року (2147а-19) , пунктом 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року (2147а-19) ,

У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства "Об`єднана гірничо-хімічна компанія", поданої представником Барановою МариноюВалентинівною, про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 листопада 2016 року відмовити.