розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 30 травня 2016 року у складі головуючого судді Библів С. В. та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 29 серпня 2016 року постановлену у складі колегії суддів: Кіся П. В., Зазулиської Т. П., Кружиліної О. А.,

У лютому 2016 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "Правекс-Банк" (далі - ПАТ КБ "Правекс-Банк") подало до суду позов до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 5 квітня 2007 року між АКБ "Правекс-Банк", правонаступником усіх прав та обов'язків якого є ПАТ КБ "Правекс-Банк", та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 12269-005/07Р, за умовами якого банк надав відповідачу грошові кошти у розмірі 57 506 грн 00 коп. строком до 5 квітня 2014 року, зі сплатою 15,00 % річних. Відповідач зобов'язався погашати заборгованість за кредитом шляхом внесення коштів рівними частинами в сумі

1 798 грн 00 коп. щомісяця до 10-го числа наступного місяця.

Крім того, 5 квітня 2007 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_4 було укладено договір поруки № 12269-005/07Р, за умовами якого, ОСОБА_4 солідарно відповідає перед банком за виконання боржником зобов'язань за кредитним договором.

Станом на 1 липня 2015 року внаслідок неналежного виконання відповідачами зобов'язань за кредитним договором утворилась заборгованість у загальному розмірі 77 127 грн 38 коп., з яких: заборгованість за кредитом - 38 755 грн 16 коп.; заборгованість за процентами - 8 279 грн 90 коп.; пеня за несвоєчасну сплату кредиту - 24 904 грн 92 коп.; пеня за несвоєчасну сплату процентів за кредитом - 5 187 грн 40 коп.

Посилаючись на викладене, банк просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором у розмірі 77 127 грн 38 коп. та судовий збір.

Відповідач ОСОБА_3 позов не визнав. На заперечення пояснив, що банку кожного 10 числа наступного місяця було відомо про несплату позичальником платежів, оскільки останній платіж проведений у грудні 2012 року, тобто починаючи з 10 січня 2013 року банку було відомо про порушення позичальником зобов'язань за кредитним договором, однак банк звернувся з позовом лише в лютому 2016 року. На підставі наведеного просив застосувати строк позовної давності та відмовити у задоволенні позову.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 30 травня 2016 року позов ПАТ КБ "Правекс-Банк" до ОСОБА_4 залишено без задоволення. Позов ПАТ КБ "Правекс-Банк" до ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "Правекс-Банк" заборгованість за кредитним договором в розмірі 51 334 грн 46 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду мотивовано тим, що встановлений у договорі строк дії поруки відповідача ОСОБА_4 сплив 5 квітня 2015 року, а шестимісячний термін пред'явлення вимог - 5 жовтня 2015 року, з вимогою до поручителя позивач звернувся лише 10 лютого 2016 року, тобто після спливу строку пред'явлення вимог до поручителя ОСОБА_4 Проте заява відповідача ОСОБА_3 стосовно застосування строку позовної давності не підлягає задоволенню, оскільки строк дії договору сплив 5 квітня 2014 року, тобто трирічний строк звернення до суду з вимогою про стягнення основного боргу за тілом кредиту не пропущено, тому, сума боргу за тілом кредиту в розмірі 38 755 грн 16 коп. підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі. Враховуючи, що позивач звернувся із позовом про стягнення процентів 10 лютого 2016 року, то право на стягнення процентів банк має лише з

10 лютого 2013 року і сума процентів відповідно до розрахунку заборгованості станом на 1 липня 2015 року становить 7 167 грн 05 коп., яка підлягає стягненню. При стягненні неустойки (штрафу, пені), встановлена спеціальна позовна давність у 1 рік, тобто пеня підлягає стягненню з 10 лютого 2015 року по день розрахунку заборгованості (1 липня 2015 року).

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 29 серпня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено. Рішення Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 30 травня 2016 року залишено без змін.

Постановляючи ухвалу про відхилення апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне і обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

У вересні 2016 року ОСОБА_3 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 30 травня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 29 серпня 2016 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не взято до уваги його доводи та не застосовано строки позовної давності, чим порушені вимоги матеріального права, оскільки перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору про погашення боргу частинами, починається стосовно кожної окремої частини від дня, коли відбулося це порушення. Крім того, не погоджується з розподілом судових витрат, визначених судом першої інстанції.

Рішення в частині вирішення позовних вимог ПАТ КБ "Правекс-Банк" про солідарне стягнення з поручителя ОСОБА_4 не оскаржується, а тому не підлягає перегляду в касаційному порядку.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 вересня 2016 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

У листопаді 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення від ПАТ КБ "Правекс-Банк", в яких заявник просить залишити без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_3, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законним та обґрунтованими, ухваленими з дотриманням вимог чинного законодавства.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 листопада 2017 року зазначену справу призначено до судового розгляду.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У січні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано Верховному Суду вказану цивільну справу.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей 213, 214 ЦПК України (у редакції станом на час ухвалення судових рішень у справі) щодо законності та обґрунтованості.

Судом встановлено, що 5 квітня 2007 року між АКБ "Правекс-Банк", правонаступником усіх прав та обов'язків якого є ПАТ КБ "Правекс-Банк", та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 12269-005/07Р з додатками, змінами та доповненнями, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 57 506 грн 00 коп. строком до 5 квітня 2014 року зі сплатою 15,00 % річних. Відповідач зобов'язався погашати заборгованість за кредитом шляхом внесення коштів рівними частинами в сумі 1 798 грн 00 коп. щомісяця до 10-го числа наступного місяця.

З метою забезпечення належного виконання зобов'язання 5 квітня 2007 року було укладено між позивачем та відповідачем ОСОБА_4 договір поруки

№ 12269-005/07Р, за умовами якого ОСОБА_4 солідарно відповідає перед банком за виконання боржником зобов'язань у повному обсязі за кредитним договором строком до 5 квітня 2015 року.

Станом на 1 липня 2015 року відповідачем неналежним чином виконувалися зобов'язання за кредитним договором щодо сплати щомісячних внесків за кредитом та процентів за користування кредитом, внаслідок чого утворилась заборгованість у загальному розмірі 77 127 грн 38 коп., у тому числі: заборгованість за кредитом 38 755 грн 16 коп.; заборгованість за процентами 8 279 грн 90 коп.; пеня за несвоєчасну сплату кредиту 24 904 грн 92 коп.; пеня за несвоєчасну сплату процентів за кредитом 5 187 грн 40 коп.

Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Пунктом 1 статті 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Визначення поняття зобов'язання міститься у частині першій статті 509 ЦК. Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною першою статті 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Відповідно до частини третьої цієї ж статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, правильним є висновок суду, що позичальник не виконує умови кредитного договору щодо своєчасного повернення суми отриманого кредиту та сплати нарахованих за кредитними коштами відсотків, що є підставою для стягнення з позичальника отриманих ним коштів та відсотків за користування кредитом.

Доводи касаційної скарги про неправильний обрахунок при обчисленні позовної давності окремо по кожному простроченому платежу при погашенні боргу частинами, не заслуговують на увагу, оскільки за умовами кредитного договору строк його виконання в цілому визначено до 5 квітня 2014 року, згідно з договором про внесення змін та доповнень до кредитного договору від 1 листопада 2011 року. Крім того, пунктом 4.7 договору про внесення змін та доповнень до кредитного договору від 17 серпня 2009 року передбачено, що позичальник має право достроково погашати заборгованість за кредитом, як частково так і в повному обсязі. Враховуючи, що відповідач порушив свої зобов'язання за кредитним договором у січні 2013 року у банка виникло право на звернення до суду у лютому 2013 року, а тому звернувшись до суду у лютому 2016 року банк не втратив право на стягнення суми боргу по тілу кредиту в повному обсязі.

Крім того, посилання у касаційній скарзі на порушення норм процесуального права при розподілі судових витрат спростовуються матеріалами справи. Так, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову та розподіляючи судові витрати, суд першої інстанції, керуючись статтею 88 ЦПК України 2004 року, виходив із того, що мінімальна ставка судового збору за подання позову юридичною особою у 2016 році становила 1 378 грн, оскільки розмір задоволених позовних вимог складає 51 334 грн 46 коп., то і судовий збір обраховується за мінімальною ставкою, яку і стягнув суд першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 88 ЦПК України 2004 року стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Враховуючи зазначене, суди дійшли законного та обґрунтованого висновку при розподілі судових витрат, виходячи зі змісту заявлених позовних вимог та мінімальної ставки, яка діяла на момент подачі позову.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.

Статтею 212 ЦПК України (у редакції станом на час розгляду справи в суді) установлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, які ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Оскаржувані судові рішення містять висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідають вимогам статей 213- 215, 315 ЦПК України 2004 року щодо законності й обґрунтованості.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі статтями 57- 60, 212 ЦПК 2004 року, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.