розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 11 грудня 2015 року у складі судді Пухної О. М. та рішення апеляційного суду Київської області від 3 жовтня 2016 року у складі колегії суддів: Верланова С. М., Таргоній Д. О., Голуб С. А.,

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У березні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про захист права власності і відновлення меж земельної ділянки.

Позовна заява мотивована тим, що вона та її сестри: ОСОБА_3 і ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 29 вересня 2001 року є співвласниками в рівних частинах житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_1.

Вказаний будинок розташований на земельній ділянці площею 0,0567 га, яку у подальшому, за їх домовленістю, було поділено на три рівні земельні ділянки і вони отримали окремі державні акти на право власності на земельну ділянку.

Вона відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 є власником земельної ділянки площею 0,0189 га, а власником суміжної земельної ділянки, такої ж площі, є ОСОБА_3, яка побудувала гараж і огорожу, захопивши при цьому частину її земельної ділянки.

На підставі вказаного, позивач, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 16 квітня 2015 року, просила суд відновити межі належної їй земельної ділянки по АДРЕСА_1 та зобов'язати ОСОБА_3 звільнити частину її земельної ділянки площею 9,32 кв. м, перемістивши огорожу і гараж на земельну ділянку, яка належить відповідачу, та стягнути з ОСОБА_3 судові витрати.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 11 грудня 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Зобов'язано ОСОБА_3 відновити межі земельної ділянки площею 0,0189 га по АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_1 та звільнити частину цієї земельної ділянки площею 9,32 кв. м від огорожі і гаража, що розташовані на ній та належать ОСОБА_3

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 2 474 грн 40 коп.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до технічного звіту товариства з обмеженою відповідальністю "Гільдія Інжиніринг" (далі - ТОВ "Гільдія Інжиніринг") від 7 березня 2015 року огорожа і гараж, належні ОСОБА_3, частково побудовані на земельній ділянці, належній ОСОБА_1, а тому її право власності порушено та відповідно до статей 103, 106, 152 ЗК України і статті 321 ЦК України підлягає захисту.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 3 жовтня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 11 грудня 2015 року скасовано і ухвалено нове рішення.

Позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Зобов'язано ОСОБА_3 відновити межі земельної ділянки площею 0,0189 га по АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_1 та звільнити частину цієї земельної ділянки площею 0,0007 га від огорожі та гаража, що розташовані на ній та належать ОСОБА_3

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 730 грн 80 коп.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що технічний звіт ТОВ "Гільдія Інжиніринг" від 7 березня 2015 року не є належним і допустимим доказом у справі, оскільки зроблений шляхом геодезичної зйомки земельних ділянок, без їх фактичного заміру, тому цей звіт не підтверджує точних розмірів накладення земельних ділянок сторін.

При цьому висновком судової земельно-технічної експертизи від 6 липня 2016 року, призначеної ухвалою апеляційного суду Київської області від 4 квітня 2016 року, встановлено, що ОСОБА_3 при будівництві огорожі і гаража зайняла частину земельної ділянки, належної ОСОБА_1, а тому порушене право позивача підлягає захисту в обраний нею спосіб.

Суд відмовив у задоволенні вимог про стягнення витрат на правову допомогу, оскільки позивачем не було надано суду розрахунку цих витрат; судового збору у розмірі 243 грн 60 коп., сплаченого позивачем за подання заяви про збільшення позовних вимог, у якій позивач просила стягнути витрати на правову на правову допомогу; та витрат по складанню технічного звіту ТОВ "Гільдія Інжиніринг" від 7 березня 2015 року, оскільки судом було встановлено, що цей звіт є неналежним доказом у справі.

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення і передати справу на новий розгляд до апеляційного суду.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди при ухваленні оскаржуваних судових рішень не встановили всі обставини справи, які мають значення для правильного вирішення справи.

Необґрунтовано задовольнивши клопотання позивача про призначення судової експертизи і зупинивши провадження у справі, апеляційний суд позбавив її можливості подати перелік своїх питання на вирішення експерта і надати суду докази, які мають значення для проведення експертизи. Внаслідок чого, призначена судом експертиза не дала відповіді на питання, необхідні для правильного вирішення справи.

Крім того, зобов'язуючи її звільнити земельну ділянку від майна (огорожа і гараж), суди не встановили, чи дійсно це майно знаходиться на земельній ділянці позивача.

У грудні 2016 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що сторони користуються рівними процесуальними права щодо подання доказів на підтвердження тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

На підтвердження своїх вимог вона надала суду технічний звіт ТОВ "Гільдія Інжиніринг" від 7 березня 2015 року, а коли відповідач вказав на те, що цей звіт є неналежним доказом, її представник подала до суду клопотання про призначення судової експертизи, яке було задоволено і висновком судового експерта було підтверджено порушення її прав відповідачем.

При цьому, ОСОБА_3 своїми процесуальними права у повній мірі не скористалася, належних і допустимих доказів на підтвердження своїх заперечень суду не надала, а тому підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає, оскільки вони ухвалені на підставі повно і всебічно встановлених обставин справи.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

1 лютого 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає залишенню без задоволення.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини третьої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судом установлено, що ОСОБА_1 і ОСОБА_3 є власниками суміжних земельних ділянок.

ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,0189 га для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1.

ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 0,0189 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1.

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 4 квітня 2016 року задоволено клопотання представника ОСОБА_1 та призначено у справі судову земельно-технічну експертизу.

Процедура призначення експертизи, передбачена статтями 143, 144 ЦПК України 2004 року, була дотримана.

Згідно з висновком судової земельно-технічної експертизи від 06 липня 2016 року межі суміжних земельних ділянок по АДРЕСА_1, які належать ОСОБА_1 і ОСОБА_3 не відповідають частково встановленим межам по фактичному користуванню.

Земельна ділянка по АДРЕСА_1 площею 0,0189 га, що належить ОСОБА_3, частково накладається на суміжну земельну ділянку площею 0,0189 га, що належить ОСОБА_1

Площа накладення становить 0,0007 га.

Фактичні межі земельної ділянки ОСОБА_3 зміщені на територію земельної ділянки ОСОБА_1, чим збільшені на 0,0007 га за рахунок захоплення земельної ділянки позивача.

При цьому, частина огорожі та гаража, які збудовані ОСОБА_3, входять до площі накладення її земельної ділянки на земельну ділянку ОСОБА_1

У статті 41 Конституції України встановлено, що право приватної власності є непорушним.

Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з частинами першою, другою статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків

Способи захисту прав на земельні ділянки визначені у частині третій статті 152 ЗК України.

Таким чином, встановивши, що відповідач зайняла частину земельної ділянки, належної позивачу, побудувавши на ній огорожу та частину гаража, без погодження з нею цього будівництва, суди, керуючись положеннями статті 152 ЗК України та статей 321, 391 ЦК України, дійшли правильного висновку, що порушене право власності позивача підлягає захисту в обраний нею спосіб, а саме шляхом зобов'язання відповідача відновити межі земельної ділянки та звільнити земельну ділянку від огорожі і гаража, що розташовані на ній, що відповідає способу захисту, встановленому частиною третьою статті 152 ЗК України.

Доводи касаційної скарги, що суди при ухваленні оскаржуваних судових рішень не встановили, чи дійсно огорожа і гараж частково знаходяться на земельній ділянці позивача, спростовуються матеріалами справи, зокрема, схемою № 1, яка є додатком до висновку судової земельно-технічної експертизи від 06 липня 2016 року.

Апеляційним судом не вирішувалося питання про призначення додаткової або повторної експертизи, оскільки висновок експерта є повним і обґрунтованим, не суперечить іншим матеріалам справи та не викликає сумнівів в його правильності.

При цьому відповідачем не надано суду належних і допустимих доказів на спростування висновків, зроблених експертом.

Згідно з частиною шостою статті 147 ЦПК України 2004 року висновок експерта для суду не є обов'язковим і оцінюється судом за правилами, встановленими статтею 212 цього Кодексу.

Суд, крім висновку судової земельно-технічної експертизи від 06 липня 2016 року, дослідив й інші подані сторонами докази у справі та дійшов вірного висновку про порушення прав позивача.

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення апеляційного суду, яким скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове рішення, є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального і процесуального права, а тому це рішення відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Керуючись статтями 402, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Київської області від 3 жовтня 2016 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення апеляційного суду Київської області від 3 жовтня 2016 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.