відповідачі: публічне акціонерне товариство "Омега банк", товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи", товариство з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор плюс",

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 04 лютого 2016 року у складі судді Васалатія К. А. та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 20 квітня 2016 року у складі суддів: Слободянюк С. В., Мазурик О. Ф., Корчевного Г. В.,

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У січні 2015 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулися до суду із позовом до публічного акціонерного товариства "Омега банк" (далі - ПАТ "Омега банк"), товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" (далі - ТОВ "Кредитні ініціативи"), товариство з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор плюс" (далі - ТОВ "ФК "Вектор плюс") про захист прав споживача та визнання правочинів недійсними.

На обґрунтування позову зазначено, що 28 листопада 2012 року між ПАТ "Сведбанк", правонаступником якого є ПАТ "Омега банк", та ТОВ "Факторингова компанія "Вектор плюс" укладено договір факторингу № 15, а 28 листопада 2012 року між ТОВ "ФК "Вектор плюс" та ТОВ "Кредитні ініціативи" -договір факторингу, за якими відступлено права вимоги за договорами кредиту та забезпечення кредиту, в яких вони виступають сторонами. Разом з тим, договори факторингу вчинено із порушенням вимог законодавства, що є підставою їх недійсності.

Зазначали, що договори факторингу не скріплені печатками сторін; згідно статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути лише грошова вимога, а не зобов'язання за договором іпотеки; згідно розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 231 від 03 квітня 2009 року (z0373-09) "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг" за договором факторингу право вимоги може бути відступлено лише щодо боржника-суб'єкта господарювання; господарська діяльність з надання фінансових послуг, до яких належить факторинг, підлягає ліцензуванню, такої ліцензії сторони оспорюваних правочинів не мають; відсутня у сторін оспорюваних правочинів й ліцензія на здійснення валютних операцій, яка потребується у зв'язку із тим, що валютою кредитування є долар США. Зазначали також, що договори факторингу від 28 листопада 2012 року є фіктивними, оскільки до них відсутні додатки.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 04 лютого 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що належних та допустимих доказів на підтвердження факту суперечності договору факторингу актам цивільного законодавства матеріали справи не містять. При цьому, власне недбальство, незнання закону або неправильне його тлумачення не можуть бути підставами для визнання правочину недійсним. Окрім того, невиконання умов такого договору також не є підставою для його недійсності, а може мати інші правові наслідки.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 20 квітня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що договір факторингу відповідає всім вимогам чинного законодавства, що застосовують при укладанні такого роду договорів. Доводи апеляційної скарги з посиланням на відсутність генеральної ліцензії у факторингової установи не заслуговують на увагу, оскільки за чинним законодавством генеральна ліцензія на здійснення операції з іноземною валютою надається банківським установам.Належних та допустимих доказів на підтвердження факту суперечності договору факторингу актам цивільного законодавства матеріали справи не містять. Окрім того, позивачі не є стороною в оскаржуваних ними договорами.

У касаційній скарзі, поданій у травні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 просять скасувати рішення судів й передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підстави касаційного оскарження судових рішень обґрунтовано тим, що договори факторингу вчинено із порушенням вимог законодавства, а саме: не скріплені печатками сторін; згідно статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути лише грошова вимога, а не зобов'язання за договором іпотеки; згідно розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 231 від 03 квітня 2009 року (z0373-09) "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг" за договором факторингу право вимоги може бути відступлено лише щодо боржника-суб'єкта господарювання; господарська діяльність з надання фінансових послуг, до яких належить факторинг, підлягає ліцензуванню, такої ліцензії сторони оспорюваних правочинів не мають; відсутня у сторін оспорюваних правочинів й ліцензія на здійснення валютних операцій, яка потребується у зв'язку із тим, що валютою кредитування є долар США; є фіктивними, оскільки до них відсутні додатки.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 грудня 2016 року справу призначено до судового розгляду. 02 січня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що 08 квітня 2008 року між ВАТ "Сведбанк", правонаступником якого є ПАТ "Омега банк", та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 55 тис. доларів США зі сплатою 11,9 % річних на строк до 07 квітня 2018 року. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитом ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 передали в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1.

26 березня 2008 року між ВАТ "Сведбанк", правонаступником якого є ПАТ "Омега банк", та ОСОБА_5 укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 45 тис. доларів США зі сплатою 11,9 % річних на строк до 25 березня 2018 року. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитом ОСОБА_7 передала в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_2.

10 липня 2008 року між між ВАТ "Сведбанк", правонаступником якого є ПАТ "Омега банк", та ОСОБА_4 укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 20 тис. доларів США на строк до 09 липня 2018 року. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитом ОСОБА_4 передала в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_3.

22 лютого 2007 року між ВАТ "Сведбанк", правонаступником якого є ПАТ "Омега банк", та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 55 тис. доларів США зі сплатою 11,9 % річних на строк до 21 лютого 2018 року. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитом ОСОБА_10, ОСОБА_6, ОСОБА_2 передали в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_2.

08 травня 2008 року між ВАТ "Сведбанк", правонаступником якого є ПАТ "Омега банк", та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 34 тис. доларів США на строк до 07 травня 2018 року.

28 листопада 2012 року між ПАТ "Сведбанк", правонаступником якого є ПАТ "Омега банк", та ТОВ "Факторингова компанія "Вектор плюс" укладено договір факторингу № 15.

У відповідності до підпунктів 2.1., 2.2. вищезазначеного договору, банк відступає фактору (ТОВ "ФК "Вектор плюс") свої права вимоги щодо сплати заборгованості за кредитними договорами, укладеними з боржниками, право на вимогу якої належить банку на підставі документації, а фактор шляхом надання фінансової послуги банку набуває права вимоги такої заборгованості від боржників та передає банку за плату грошові кошти в розпорядження у розмірі, що становить ціну продажу та в порядку, передбаченому даним договором.

З моменту відступлення банком фактору прав вимоги: щодо сплати заборгованості від боржників, всі гарантії, надані боржникам щодо заборгованостей, стають дійсними для фактора та вважаються наданими фактору. Разом з правами вимоги до фактора переходять всі пов'язані з ними права, зокрема, і права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених боржниками процентів, і комісій, штрафних санкцій та інших обов'язкових платежів.

28 листопада 2012 року між ТОВ "ФК "Вектор плюс" та ТОВ "Кредитні ініціативи" укладено також договір факторингу, згідно умов якого Клієнт (ТОВ "ФК "Вектор плюс") відповідно до умов відступає фактору (ТОВ "Кредитні ініціативи") свої права вимоги заборгованості за кредитними договорами, укладеними з боржниками, зазначених у реєстрі заборгованості боржників та у переліку кредитних договорів та договорів забезпечення, право на вимогу якої належить клієнту на підставі документації, а фактор шляхом надання фінансової послуги клієнту набуває права вимоги такої заборгованості від боржників та передає клієнту за плату грошові кошти в розпорядження у розмірі, що становить ціну продажу та в порядку, передбаченому даним договором.

Правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України (435-15) наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як "заінтересовані особи" (статті 215, 216 ЦК України).

З огляду на зазначені приписи, правила статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб'єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

За змістом частини першої статті 1077 ЦК України (тут і далі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до статті 1079 ЦК України фактором у договорі факторингу може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК Україникредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За змістом статті 513 ЦК Україниправочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до положень статті 24 Закону України "Про іпотеку"(у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Іпотекодержатель зобов'язаний письмово у п'ятиденний строк повідомити боржника про відступлення прав за іпотечним договором і права вимоги за основним зобов'язанням. Правочин про відступлення права за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Згідно абзацу другого частини другої статті 207 ЦК України, положення якого діяли на момент виникнення спірних правовідносин, правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Згідно частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або 2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 3) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Представник позивачів звертався до суду першої інстанції із клопотанням про витребування у відповідачів документів про перехід прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення, сторонами в яких виступають ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 Відповідачі вимогу суду не виконали, однак суд першої інстанції ухвалив рішення у даній справі без отримання від належних доказів заміни кредитора у зобов'язанні на підставі договорів факторингу від 28 листопада 2012 року. Апеляційний суд такі документи також не досліджував.

Порушення судами норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема обставин про те, чи включені кредитні договори та договори забезпечення, сторонами в яких виступають ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, до реєстру заборгованості боржників, який є складовою оспорюваний договорів факторингу; щодо дотримання відповідачами форми відступлення прав за іпотечними договорами, які мають бути нотаріально посвідченими; щодо скріплення договорів факторингу печаткою сторін.

Крім того, відсутність вказаних документів унеможливлює встановлення обставин щодо валюти зобов'язання, переданого за договорами факторингу. Кредитні кошти позивачам надано в іноземній валюті (долар США), доказів про те, в якій валюті боргу право вимоги за кредитним договорами перейшло до ТОВ "Кредитні ініціативи" та ТОВ "ФК "Вектор плюс", суди не дослідили.

Разом з тим, такі обставини мають істотне значення для правильного вирішення справи, в якій оспорюється дійсність договорів факторингу, з огляду на таке.

Згідно пункту 1.2 Положення про порядок надання небанківським фінансовим установам, національному оператору поштового зв'язку генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 09 серпня 2002 року № 297 (z0712-02) , небанківська фінансова установа має право здійснювати операції, передбачені статтею 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", якщо вони є валютними операціями, тільки після отримання генеральної ліцензії згідно з пунктом 2 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

Відповідно до підпункту 11 частини першої статті 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", факторинг належить до фінансових послуг.

Таким чином,ведення діяльності з надання послуг факторингу, який передбачає проведення валютних операцій (передача права вимоги за кредитами в іноземній валюті), потребує отримання фінансовою установою ліцензії на вчинення операцій з валютними цінностями.

Фактором у договорі факторингу може бути банк або інша фінансова установа (статті 1079 ЦК України).

За визначенням термінів, наведеним у пункті 1 частини першої статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансова установа - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну або декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку.

Фінансова послуга операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів (пункт 5 частини першої статті 1 Закону). За змістом частини першої статті 4 Закону факторинг є фінансовою послугою.

При цьому частинами першою, другою статті 7 Закону передбачено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов'язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.

Суди не дослідили, чи внесено ТОВ "Кредитні ініціативи"та ТОВ "Факторингова компанія "Вектор плюс" до державного реєстру фінансових установ.

Про неналежність фактора у договорі факторингу, який не є фінансовою установою, зазначено у й постанові Верховного Суду України у справі № 3-477гс16 від 25 травня 2016 року.

Щодо посилань у касаційній скарзі на розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 231 від 03 квітня 2009 року (z0373-09) "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг", необхідно зазначити таке.

Глава 73 розділу ІІІ книги п'ятої ЦК України (435-15) не обмежує передачу прав кредитора у зобов'язанні за договором факторингу категорією боржників, право вимоги до яких відступається за цим договором.

Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 231 від 03 квітня 2009 року (z0373-09) "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг", на недотримання якого посилаються позивачі як на підставу недійсності договорів факторингу, прийнято на підставі пункту 6 частини першої статті 28 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", за яким Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України дає висновки про віднесення операцій до того чи іншого виду фінансових послуг.

Тобто, підпункт 2 пункту 1 розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 231 від 03 квітня 2009 року (z0373-09) "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг" операцію щодо набуття відступленого права грошової вимоги до боржників-суб'єктів господарювання віднесено до фінансової послуги факторингу (набуття відступленого права грошової вимоги до боржників-суб'єктів господарювання є фінансовою послугою факторингу, а не будь-якою іншою фінансовою послугою).

Поняття "факторингу" не обмежується, а доповнюється вчиненням операцій з фінансовими активами, що визначені пунктом 1 вказаного розпорядження.

Враховуючи викладене, розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 231 від 03 квітня 2009 року (z0373-09) "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг" не встановлює вимог, які мали бути додержані сторонами договорів факторингу від 28 листопада 2012 року при його вчиненні.

Крім того, пункт 1 розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231 (z0373-09) виключено на підставі розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, № 352 від 06 лютого 2014 року.

Враховуючи викладене, оскаржувані судові рішення згідно статті 411 ЦПК України підлягають скасуванню із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

З урахуванням викладеного та керуючись статтями 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

Касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 04 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 20 квітня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.