розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 16 травня 2016 року у складі судді Бутенка В. М. та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 16 серпня 2016 року у складі колегії суддів: Бровченка І. О., Малінської С. М., Швецової Л. А.,

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Мобіліті" (далі - ТОВ "Порше Мобіліті") про визнання кредитного договору недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що 6 листопада 2012 року вона і ТОВ "Порше Мобіліті" уклали кредитний договір, за умовами якого їй було надано кредит у розмірі 301 443 грн 50 коп. та додатковий кредит у розмірі 139 685 грн 60 коп. на придбання автомобіля.

Грошові кошти вона зобов'язалася повернути протягом 60 місяців відповідно до графіка погашення заборгованості, в якому передбачено, що вона у період з 15 грудня 2012 року до 15 листопада 2017 року повинна сплачувати щомісяця по 8 737 грн, еквівалент вказаної суми було встановлено у доларах США.

ОСОБА_1 стверджувала, що кредит отримала у гривні, а тому свої зобов'язання за кредитним договором повинна виконувати в національній валюті. Проте, починаючи з 2014 року, відповідач почав нараховувати їй заборгованість за кредитом з урахуванням поточного курсу долара США до гривні, що на її думку суперечить вимогам статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", яка забороняє надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті.

Вказуючи на те, що умови кредитного договору про визначення грошового еквіваленту суми кредиту та суми додаткового кредиту в іноземній валюті, визначення платежів за кредитним договором за відповідним обмінним курсом, що застосовується до еквіваленту суми кредиту в доларах США, визначеному в договорі є несправедливими й не відповідають вимогам статей 5, 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів", просила суд визнати недійсними підпункти 1.3, 1.3.1, 1.3.2, 1.3.3 пункту 1, підпункт 2.4 пункту 2 Загальних умов кредитування (додаток до кредитного договору) та Графік погашення кредиту (додаток до кредитного договору).

Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 16 травня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачем було надано фінансову послугу з дотриманням вимог законодавства. Кредитним договором передбачено всі умови кредитування, зокрема, розмір наданого кредиту, строк, на який надано кредит, визначення платежів за відповідним обмінним курсом, порядок його надання та повернення, розмір плати за користування кредитними коштами, права та обов'язки позикодавця і позичальника, відповідальність сторін, а тому підстави для визнання цього договору або його окремих положень недійсними відсутні.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 16 серпня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 16 травня 2016 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що підстави для задоволення позову відсутні, оскільки істотна зміна становища щодо виконання боргових зобов'язань за кредитним договором внаслідок підвищення курсу іноземної валюти та зростання суми боргу, яку необхідно сплачувати, не є підставою для визнання кредитного договору або його окремих положень недійсними.

Також суд зазначив, що хоча єдиними законним платіжним засобом на території України є національна валюта, однак чинним законодавством не заборонено вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також здійснення розрахунків за зобов'язанням, визначеним грошовим еквівалентом в іноземній валюті.

Крім того, відповідач, набувши статусу кредитної установи, має право провадити діяльність з надання фінансових послуг. Оскільки при укладенні і виконанні оспорюваного кредитного договору відповідач не здійснював діяльність, пов'язану з валютними операціями, він мав право укладати цей договір без отримання генеральної та індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій.

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і задовольнити її позов.

Касаційна скарга мотивована тим, що умови укладеного сторонами кредитного договору є несправедливими, оскільки надання кредиту в іноземній валюті є зловживанням правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України відповідач як суб'єкт підприємницької діяльності перекладає виключно на неї як споживача кредитних послуг, що відповідно до статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів" є підставою для визнання окремих положень цього договору недійсними. Крім того, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін та завдають їй шкоди.

У листопаді 2016 року ТОВ "Порше Мобіліті" подало відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а тому підстав для їх скасування немає. Так, положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту єдиним законним платіжний засобом на території України, однак не містять заборони на визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, отже укладений сторонами кредитний договір відповідає вимогам закону і підстав для визнання його недійсним немає.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

2 лютого 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини третьої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судом установлено, що 6 листопада 2012 року між ТОВ "Порше Мобіліті" і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 301 443 грн 50 коп., що еквівалентно 36 739 доларів США, та додатковий кредит у розмірі 139 685 грн 60 коп., що еквівалентно 17 024,45 доларів США, зі сплатою 9,90 % на рік, строком на 60 місяців, з цільовим призначенням - для придбання автомобіля.

Відповідно до умов укладеного сторонами договору усі платежі повинні бути сплачені у гривні та підлягають розрахунку за відповідним обмінним курсом, що застосовується до еквіваленту суми кредиту в доларах США.

Пунктом 1.3.1 Загальних умов кредитування (додаток до кредитного договору) передбачено, що розмір платежів, які підлягають сплаті позичальником на повернення кредиту та додаткового кредиту, визначено в еквіваленті іноземної валюти станом на робочий день, що передував дню укладення кредитного договору, у Графіку погашення кредиту, який є невід'ємною частиною кредитного договору.

У подальшому позичальник сплачує платежі на повернення кредиту та додаткового кредиту відповідно до виставлених товариством рахунків у гривні, при цьому розмір платежів розраховується шляхом застосування до еквівалентів платежів у іноземній валюті, вказаних у Графіку погашення кредиту, чинного на момент виставлення рахунка обмінного курсу банку, зазначеного у кредитному договорі.

Відповідно до пунктом 2.4 Загальних умов кредитування нарахування процентів відбувається щомісячно, 15 числа поточного місяця. Період нарахування процентів починається з першого календарного дня місяця і закінчується останнім календарним днем поточного місяця.

Проценти нараховуються на еквівалент суми кредиту в іноземній валюті, яка залишається неповернутою, відповідно до Графіка погашення кредиту.

Згідно з пунктом 2.5 Загальних умов кредитування термін сплати процентів: одночасно із поверненням чергового платежу в терміни та в сумі відповідно до Графіка погашення кредиту, за винятком випадків, у яких цими умовами кредитування передбачено інші строки сплати процентів.

Виходячи з наведених розрахунків, які зазначені у Графіку погашення кредиту, усі платежі за кредитним договором повинні бути сплачені в гривнях і підлягають розрахунку за відповідним обмінним курсом, що застосовується до еквіваленту суми кредиту в доларах США, відповідно до пункту 1.3 Загальних умов кредитування, із зазначенням у Графіку еквіваленту щомісячного платежу в доларах США.

У пункті 9.5 Загальних умов кредитування сторонами погоджено, що підписуючи ці умови позичальник підтверджує, що товариство належним чином ознайомило його з інформацією, передбаченою ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", а також з правилами надання фінансових послуг, затверджених ТОВ "Порше Мобіліті".

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Частинами першою, другою статті 533 ЦК України передбачено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Таким чином, суди дійшли правильного висновку, що положення чинного законодавства хоча й визначають національну валюту як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення розрахунків за зобов'язанням, визначеним грошовим еквівалентом в іноземній валюті і саме з такими умовами кредитування погодилася позивач, а тому підстав для задоволення позову немає.

Доводи заявника, що судами при ухваленні оскаржуваних судових рішень неправильно застосовано положення статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів" є безпідставними з таких підстав.

За змістом статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів" до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Закон України "Про захист прав споживачів" (1023-12) застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише у тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що спірний договір споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивач на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та у подальшому виконувала його умови; відповідач надав позивачу всю необхідну інформацію про умови надання послуг фінансового кредиту із зазначенням вартості цієї послуги для позичальника.

Отже, у цій справі суди дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсними положень кредитного договору, правильно застосувавши положення статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів".

Твердження заявника, що відповідач не має індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій, на правильність висновків судів не впливають, оскільки судами було встановлено, що при укладенні і виконанні оспорюваного кредитного договору відповідач не здійснював діяльність, пов'язану з валютними операціями, кредит надав у гривнях, а тому мав право укладати цей договір без отримання такої ліцензії.

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому ці судові рішення відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.