розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Костопільського районного суду Рівненської області у складі головуючого - судді Цвіркун О. С. від 24 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області у складі колегії суддів: Бондаренко Н. В., Малько О. С., Шимківа С. С. від 11 лютого 2016 року,

У липні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду із позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява обґрунтована тим, що відповідно до укладеного договору від 11 липня 2008 року, відповідач отримала кредит у розмірі 5 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Також позивач зазначає, що ОСОБА_4 свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконує, у зв'язку із чим, станом на 30 червня 2015 року існує заборгованість у розмірі 26 107 грн 02 коп.

Уточнивши позовні вимоги, ПАТ КБ "ПриватБанк" просило стягнути з відповідача заборгованість по нарахованих процентах за користування кредитними коштами за період з 22 липня 2012 року по 22 липня 2015 року у розмірі 10 532 грн 27 коп.

Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 24 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 11 лютого 2016 року, в задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

Рішення судів попередніх інстанції мотивовані тим, що позивач, звернувшись до суду із вказаним позовом у липні 2015 року, пропустив визначений статтею 257 ЦК України строк позовної давності, так як останній платіж в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 було здійснено в червні 2009 року, тому початком перебігу позовної давності для позивача слід вважати липень 2009 року, при цьому строк дії картки закінчився 31 серпня 2009 року.

24 лютого 2016 року ПАТ КБ "ПриватБанк" подано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій банк просить рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 24 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 11 лютого 2016 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, зокрема, заявник вказує на те, що судами не враховано тих обставин, що згідно із умовами кредитного договору нарахування банком процентів за користування кредитними коштами здійснюється щомісяця, однак відповідач вказані платежі не здійснювала, а тому ПАТ КБ "ПриватБанк"має право на отримання процентів в межах строку позовної давності за період з 22 липня 2012 року по 22 липня 2015 року, згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України, де вказано про те, що проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

10 березня 2016 року суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 листопада 2016 року справу за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором призначено до судового розгляду.

Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , який набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України (1618-15) ), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Пунктом 4 частини першої Розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК (1618-15) України, передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

23 січня 2018 року вказану справу передано до Верховного Суду.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судами встановлено, що 07 листопада 2007 року між Закритим акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_4 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого остання отримала кредит у вигляді кредитного ліміту в розмірі 5 000 грн зі сплатою відсотків за його користування у розмірі 3 % на місяць на залишок заборгованості. Термін дії кредитного ліміту збігається зі строком дії кредитної картки. Договір був укладений у формі заяви. Згідно змісту вказаної заяви ОСОБА_4 ознайомилася і погодилася з умовами надання банківських послуг, правилами користування платіжною карткою та тарифами банку (далі -Умови), а також підписала довідку про умови кредитування з використанням кредитної картки "універсальна. 30 днів пільгового періоду" (а. с. 6, 6 зворот, 7, 8-13).

Пунктом 2 розділу І Умоввстановлено, що кредитним лімітом (кредитом, кредитною лінією) є розмір грошових коштів, наданих банком клієнту на строк, визначений у договорі, на умовах платності та зворотності (повернення).

Пунктом 5.3 розділу ІІ наявних у матеріалах справи Умов визначено, що строки та порядок погашення кредиту (кредитний ліміт, кредитна лінія) за платіжними картками з установленим мінімальним обов'язковим платежем вказані в пам'ятці клієнта, яка є невід'ємною частиною кредитного договору. Платіж включає плату за користування кредитом, передбачену тарифами та частину заборгованості за кредитом.

Довідкою про умови кредитування з використанням кредитної картки "універсальна. 30 днів пільгового періоду", з якою ознайомлена та погодилася відповідач, передбачено що розмір щомісячних платежів (які включають в себе плату за використання кредитних коштів в звітному періоді) становить 7 % від заборгованості, але не менше 50 грн і не більше залишку заборгованості. Строк внесення щомісячних платежів визначено до 25 числа місяця, наступного за звітним.

Підпунктом 5.5.2 Умов визначено, що проценти за використання кредиту (в тому числі простроченим кредитом та овердрафтом), передбачені тарифами, нараховуються в останній операційний день місяця за кожен календарний день за фактично використані в рахунок кредиту засоби, з дня списання суми карткового рахунку.

Пунктом 5.4 цього ж розділу Умоввизначено, що погашення за кредитом за платіжними картками без установленого мінімального обов'язкового платежу здійснюється в наступному порядку: строк погашення процентів за кредитом - щомісячно за попередній місяць, а строк погашення кредиту - в повному обсязі, не пізніше останнього дня місяця, вказаного на платіжній картці (в полі MONTH).

Судами встановлено, що відповідач свої зобов'язання за вказаним договором не виконувала, внаслідок чого станом на 30 червня 2015 року існує заборгованість у сумі 26 107 грн 02 коп. (а. с. 4-5).

Позивач, з урахуванням строку позовної давності, просив стягнути з ОСОБА_4 проценти за користування кредитними коштами в розмірі 10 532 грн 27 коп., виходячи із розрахунку за три роки до дня звернення до суду із вказаним позовом, тобто починаючи з 22 липня 2012 року по 22 липня 2015 року (а. с. 42-43, 43 зворот, 44, 44 зворот).

Судами встановлено, що останній платіж ОСОБА_4 здійснено 12 червня 2009 року.

Термін дії картки, виданої ОСОБА_4, закінчився 31 серпня 2009 року. З урахуванням умов пункту 5.4 розділу ІІ вказаних Умов, строк погашення кредиту в повному обсязі визначається одноразовим платежем - не пізніше останнього дня місяця, вказаного на платіжній картці (в полі MONTH), тобто 31 серпня 2009 року.

ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося до суду із вказаним позовом про захист свого порушеного права 22 липня 2015 року.

ОСОБА_4 заявлено в суді першої інстанції про застосування позовної давності (а. с. 37, 37 зворот).

Відповідно до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином у встановленийтермін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252- 255 ЦК України.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК).

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а тому й початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення (постанова Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15).

Оскільки за умовами договору погашення кредиту повинне здійснюватися позичальником шляхом внесення коштів готівкою чи безготівково: з погашення процентів щомісячно за попередній місяць, з погашення кредиту - в повному обсязі не пізніше останнього дня, вказаного на платіжній картці, то початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником свого зобов'язання.

За змістом статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

За таких обставин, під час розгляду та вирішення справи в даних кредитних правовідносинах, судами правильно враховані Умови та вищеперелічені правові норми. Виходячи із тих обставин, що строком повернення кредиту є 31 серпня 2009 року, а останній платіж в рахунок сплати процентів ОСОБА_4 було здійснено у червні 2009 року, перебіг строку позовної давності за вимогами по сплаті процентів, з урахуванням умов укладеного між сторонами кредитного договору, почався з липня 2009 року. Звернувшись до суду із даними вимогами лише у липні 2015 року, банк пропустив визначений статтею 257 ЦК України строк позовної давності. Причин пропуску цього строку ПАТ КБ "ПриватБанк" наведено не було.

За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанції про відмову у позові з вищевикладених підстав.

Що стосується доводів заявника в касаційній скарзі з приводу неправильного застосування у спірних правовідносинах положень частини першої статті 1048 ЦК України, то колегія зазначає наступне.

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За змістом частини другої статті 1050 ЦК України у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Умовами укладеного між сторонами кредитного договору, з урахуванням строку користування відповідачем грошовими коштами, погоджено розмір процентів, визначено порядок їх нарахування банком та сплати позичальником, тому в даному випадку нараховані за користування коштами проценти, передбачені договором, можуть підлягати стягненню з дати сплати боржником останнього платежу, але в межах строку позовної давності, зокрема і в межах строку позовної давності за вимогою про повернення основної суми кредиту.

Встановлено, що оскаржувані судові рішення прийняті з додержанням судами норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" залишити без задоволення.

Рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 24 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 11 лютого 2016 року залишити без змін.