розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_3 та Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20 липня 2016 року у складі судді Бабій О. М. та рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 12 вересня 2016 року у складі колегії суддів Ясеновенко Л. В., Бойчука І. В., Драганчук У. М.,

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 09 листопада 2017 року справу № 344/4259/16-ц призначено до судового розгляду.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК (1618-15) України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) справа № 344/4259/16-ц передана до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У квітня 2016 року ОСОБА_3 звернулась з позовом до Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області та Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої злочином, та відшкодування моральної шкоди.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18 червня 2014 року задоволено її цивільний позов у кримінальній справі та ухвалено відшкодувати за рахунок держави 100 тис. грн моральної шкоди та 42 544 грн 70 коп. майнової шкоди шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку.

28 липня 2014 року Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області видано виконавчий лист, який пред'явлено до виконання 29 липня 2014 року.

Однак кошти за вироком суду надійшли на її на рахунок лише 17 березня 2016 року, при цьому було стягнуто й кошти за касове обслуговування в розмірі 0,5 % від суми виплати.

Посилаючись на те, що відповідач перерахував їй кошти у березні 2016 року, а отже, прострочив термін виплати на 505 днів, просила на підставі статті 5 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" стягнути з відповідача 3 % річних від суми відшкодування у розмірі 5 917 грн 14 коп., стягнути незаконно недоплачену за вироком суду від 18 червня 2014 року суму 712 грн 72 коп., яку з неї було утримано за касове обслуговування при зарахуванні коштів на картковий рахунок, та 100 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20 липня 2016 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Держави в особі Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_3 недоплачену суму в розмірі 4 604 грн 50 коп., яка становить 3 % річних від суми 142 544 грн 70 коп., стягнутої за вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18 червня 2014 року, за період прострочення з 18 лютого 2015 року до 16 березня 2016 року.

Стягнуто з Держави в особі Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_3 недоплачену за вироком Івано-Франківського міського суду від 18 червня 2014 року суму в розмірі 712 грн 72 коп., яка складає 0,5 % від суми виплати 142 544 грн 70 коп., за касове обслуговування банку.

В задоволенні решти вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що мало місце прострочення виплати позивачу, яке слід відраховувати з наступного дня після набрання вироком законної сили - з 18 лютого 2015 року до 16 березня 2016 року, тобто до дня, коли кошти було перераховано на її рахунок.

Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 12 вересня 2016 року рішення суду першої інстанції в частині визначення суми компенсації змінено, збільшено розмір компенсації до 5 917 грн 14 коп.

У решті рішення суду залишено без змін.

Апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції про порушення строку перерахування коштів, однак, змінюючи рішення, виходив із того, що місцевий суд невірно визначив строк затримки, який необхідно рахувати з жовтня 2014 року, тобто після спливу трьох місяців з дня набрання вироком законної сили.

У вересні 2016 року Головне управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області подало касаційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що при вирішенні спору судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, зокрема статей 2, 60 ЦПК України, не досліджено всі обставини справи.

Зокрема, суди не звернули увагу на доводи про те, що виконавчий лист Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області, виданий 28 липня 2014 року, знаходився на виконанні в Державній казначейській службі України в Івано-Франківській області та в порядку черговості був виконаний. Виконання рішення поза чергою призвело б до порушення принципу рівності перед законом, оскільки були б порушені права осіб, що подали виконавчі лист до Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області раніше, ніж позивач.

Крім того, несвоєчасне повернення коштів сталося з вини позивача, оскільки реквізити банківського рахунку, подані останньою, були змінені, про що належним чином не було повідомлено Головне управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області, що стало причиною несвоєчасного перерахування коштів.

Також заявник посилався на те, що судами не враховано недостатність бюджетних асигнувань, питання щодо їх збільшення за відповідною бюджетною програмою не вирішено.

У жовтні 2016 року ОСОБА_3 подала касаційну скаргу, у якій просить змінити оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким стягнути з відповідача ще 100 тис. грн завданої моральної шкоди.

У скарзі посилалась на те, що судами порушено норми матеріального права та порушено норми процесуального права, оскільки судами розглянуті не всі її позовні вимоги.

Зазначала, що при вирішенні спору судами безпідставно не застосовано статтю 1207 ЦК України, якою передбачено обов'язок держави відшкодувати шкоду, завдану злочином, якщо особа, що вчинила злочин є неплатоспроможною, та статтю 1208 ЦК України, яка передбачає індексацію на підставі рішення суду розміру відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, у разі підвищення вартості життя.

Не враховано і того, що вона заявила вимоги про відшкодування моральної шкоди за порушення її цивільних прав на одержання повного відшкодування за вироком суду, за порушення строків цих виплат і через підвищення вартості життя.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18 червня 2014 року, який набрав чинності 04 липня 2014 року, задоволено цивільний позов ОСОБА_3 та стягнуто з Державного бюджету України на її користь 42 544 грн 70 коп. на відшкодування майнової шкоди та 100 тис. грн на відшкодування моральної шкоди шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку.

28 липня 2014 року Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області видано виконавчий лист.

Також установлено, що 29 липня 2014 року ОСОБА_3 звернулась до відповідача із заявою про виплату їй коштів, які на її рахунок надійшли 17 березня 2016 року.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" у разі, якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів із державного органу нараховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (стаття 212 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи), дійшов правильного висновку про те, що згідно зі статтею 5 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" тримісячний строк на перерахування коштів за рішенням суду у даному випадку підлягає обчисленню з моменту отримання Державною казначейською службою України відповідного виконавчого листа.

Апеляційний суд вірно розрахував розмір компенсації (3 % річних від несплачених сум), яка підлягає стягненню на користь позивачки у зв'язку з порушенням відповідачем строків перерахування коштів за вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18 червня 2014 року.

Стягуючи з відповідача на користь позивача 712 грн 72 коп. за касове обслуговування банку при зарахуванні коштів, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач не вправі був зменшувати суму відшкодування, яка визначена вироком суду.

Відмовляючи у задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про їх безпідставність та правильно виходив із того, що статті 1207 та 1208 ЦК України, на які у позові посилається ОСОБА_3, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки предметом спору є не відшкодування шкоди, завданої злочином, а стягнення компенсації у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду про відшкодування шкоди. Спірні правовідносини не передбачають таке відшкодування.

Аргументи касаційної скарги Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі, та не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішення, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з цими висновками.

Колегія суддів відхиляє і доводи касаційної скарги про те, що несвоєчасне повернення коштів сталося з вини позивача, оскільки зазначені вище обставини перевірялись судом апеляційної інстанції і суд визнав їх недоведеними.

Що стосується аргументів касаційної скарги про недостатність бюджетних асигнувань, то Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справах "Сук проти України", "Бурдов проти Росії" вказав, що державні органи не можуть посилатися на відсутність коштів, як на підставу невиконання зобов'язань.

Аргументи касаційної скарги ОСОБА_3 також не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до статті 11 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_3 просила стягнути з відповідача 5 917 грн 14 коп. - 3 % річних від суми відшкодування, незаконно недоплачену за вироком суду суму 712 грн 72 коп., яку з неї було утримано за касове обслуговування при зарахуванні коштів на картковий рахунок, та 100 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.

Інших вимог позивачка не заявляла, не змінювала їх та не доповнювала.

За таких обставин не заслуговують на увагу аргументи скарги ОСОБА_3 про те, що судом розглянуті не всі позовні вимоги.

Вироком Івано-Франківського міського суду від 18 червня 2014 року розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню позивачу, чітко визначено в розмірі 100 тис. грн і таке відшкодування останній виплачено 17 березня 2016 року.

Встановлений судовим рішенням у цій справі розмір шкоди відповідно до частини третьої статті 61 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи, має преюдиційне значення для суду при вирішенні цієї справи і суд не вправі змінювати його.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13 січня 2016 року у справі № 6-3019цс15.

Апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що не вправі змінювати розмір відшкодування моральної шкоди, який уже визначено, у зв'язку з тим, що змінився курс долара до гривні.

Посилання у скарзі на незастосування судом статей 1207, 1208 ЦК України, колегія суддів також відхиляє, оскільки вони не регулюють спірні правовідносини, а застосовуються у тих випадках, коли не встановлено особу, яка вчинила злочин.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

За правилами статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про залишення без задоволення касаційних скарг та залишення без змін рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20 липня 2016 року у незміненій при перегляді апеляційним судом частині та рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 12 вересня 2016 року.

Керуючись статтями 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

Касаційні скарги ОСОБА_3 та Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20 липня 2016 року у незміненій при перегляді апеляційним судом частині та рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 12 вересня 2016 року залишити без змін.