розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_10 на рішення апеляційного суду Донецької області у складі колегії суддів: Дундар І. О.,

Корчистої О. І., Тимченко О. О. від 15 листопада 2017 року,

27 серпня 2016 року ОСОБА_10 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання договорів удаваними, визнання права власності.

Позовна заява мотивована тим, що позивач домовився зі своїм братом ОСОБА_13 про укладення у встановлений строк договору дарування сільськогосподарської техніки, яку останній придбав за гроші позивача, уклавши 25 жовтня 2012 року договір поставки з ФОП ОСОБА_9 та

26 вересня 2012 року договір поставки з товариством з обмеженою відповідальністю "Укравтозапчастина" (далі - ТОВ "Укравтозапчастина"). Всі дії щодо придбання тракторів здійснював позивач, грошові кошти, які були сплачені за трактори, теж належали позивачу. ІНФОРМАЦІЯ_1

ОСОБА_13 помер. У встановлений строк сторони не встигли оформити договір дарування сільськогосподарської техніки у зв'язку зі смертю брата, а трактори увійшли до спадкової маси. Вважав, що договори поставки є удаваними правочинами в частині покупця, оскільки фактично сільськогосподарська техніка була придбана позивачем за його кошти.

Посилаючись на зазначені обставини, доповнивши предмет та підстави позову, позивач просив суд визнати договір поставки трактору, укладений

26 вересня 2012 року між ТОВ "Укравтозапчастина" та ОСОБА_13, вчиненим для приховання договору купівлі-продажу; визнати, що 26 вересня 2012 року між ТОВ "Укравтозапчастина" та ОСОБА_13 укладено договір купівлі-продажу колісного трактору та покупцем за цим договором виступає ОСОБА_10; визнати ОСОБА_10 власником трактору колісного

КИЙ модель 14102, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1. Визнати договір поставки трактору, укладений 25 жовтня 2012 року між

ФОП ОСОБА_9 та ОСОБА_13, вчиненим для приховання договору купівлі-продажу; визнати, що 25 жовтня 2012 року між ФОП ОСОБА_9 та ОСОБА_13 укладено договір купівлі-продажу колісного трактору та покупцем за цим договором виступає ОСОБА_10; визнати ОСОБА_10 власником трактору колісного ХТА-200, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2.

Рішенням Новогродівського міського суду Донецької області у складі судді Грідяєвої М. В. від 15 вересня 2017 року позов ОСОБА_10 задоволено. Визнано договір поставки, укладений 26 вересня 2012 року між

ТОВ "Укравтозапчастина" і ОСОБА_13, предметом якого є придбання трактору колісного КИЙ модель 14102, 2012 року випуску, вчиненим для приховання договору купівлі-продажу. Визнано, що 26 вересня 2012 року між ТОВ "Укравтозапчастина" і ОСОБА_13 укладено договір купівлі-продажу трактору колісного КИЙ модель 14102, 2012 року випуску, і покупцем за цим договором виступає ОСОБА_10. Визнано ОСОБА_10 власником трактору колісного КИЙ модель 14102, 2012 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1. Визнано договір поставки трактору

від 25 жовтня 2012 року, укладений між ФОП ОСОБА_9 і ОСОБА_13, предметом якого є придбання трактору ХТА-200, 2012 року випуску, вчиненим для приховання договору купівлі-продажу. Визнано, що 25 жовтня 2012 року між ФОП ОСОБА_9 і ОСОБА_13 вчинено договір

купівлі-продажу трактору колісного ХТА-200, 2012 року випуску, і покупцем за цим договором виступає ОСОБА_10 Визнано ОСОБА_10 власником трактору колісного ХТА-200, 2012 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що спірні трактори фактично були придбані позивачем за договорами, які за своєю правовою природою є договорами купівлі-продажу, за кошти позивача, умисел на укладення спірних правочинів був спрямований на уникнення можливої відповідальності у спосіб звернення стягнення на спірне майно, з моменту придбання спірної техніки та до цього часу позивач здійснює повноваження щодо неї, які притаманні виключно володільцеві майна, а спірні правочини перешкоджають йому повною мірою здійснювати права власника майна.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 15 листопада 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_10 відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції не обговорив питання про залучення других сторін спірних правочинів в якості співвідповідачів.

15 грудня 2017 року до суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_10, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, заявник просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд вийшов за межі апеляційної скарги, оскільки в ній не було доводів щодо незалучення третіх осіб в якості співвідповідачів. Крім того, сторони спірних правочинів виразили своє ставлення до позову, фактично визнавши обставини, які зазначав позивач. Апеляційним судом не зазначено, яким чином порушення процесуального права вплинуло на результати вирішення спору.

10 лютого 2018 року ОСОБА_6 подала до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення апеляційного суду без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Обгрунтовуючи позовну заяву, ОСОБА_10 посилався на положення статей 16, 235, 655 ЦК та зазначав, що спірні договори є удаваними, вчинені для приховання іншого правочину.

Відповідно до статті 235 ЦК Україниудаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини.

Відповідно до вимог статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на момент розгляду справи) позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.

Частиною першою статті 2 ЦК Українивизначено, що учасниками цивільних відносин є фізичні та юридичні особи.

Згідно зі статтею 30 ЦПК України (в редакції, чинній на момент розгляду справи), сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Зі змісту положень статті 30 ЦПК України (в редакції, чинній на момент розгляду справи) вбачається, що відповідачем є особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси.

Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 130 ЦПК України (в редакції, чинній на момент розгляду справи), якщо спір не врегульовано у порядку, визначеному частиною третьою цієї статті, суд вирішує питання про склад осіб, які братимуть участь у справі.

У відповідності до частини першої статті 33 ЦПК України (в редакції, чинній на момент розгляду справи), суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

Ухвалюючи рішення, апеляційний суд з дотриманням вимог статей 212- 214, 316 ЦПК України (в редакції, чинній на момент розгляду справи) правильно виходив з того, що при вирішенні даного спору до участі у справі як співвідповідачі мають бути залучені ФОП ОСОБА_9 та

ТОВ "Укравтозапчастина", які є сторонами спірних договорів, оскільки для визнання правочинів удаваними необхідно встановити умисел всіх сторін, а суд апеляційної інстанції на стадії апеляційного провадження позбавлений можливості залучити до участі в справі іншу особу як співвідповідача. Позивач не позбавлений права звернутися до суду з позовом до належних відповідачів.

З урахуванням наведеного оскаржене судове рішення є таким, що ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують. Підстави для скасування рішення апеляційного суду відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

Касаційну скаргу ОСОБА_10 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Донецької області від 15 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.