розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Львівської області, у складі колегії суддів: Неремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., від 26 вересня 2016 року,

У вересні 2014 року ОСОБА_3 подала позовну заяву про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом.

Позовна заява ОСОБА_3 мотивована тим, що її померлий чоловік ОСОБА_6 набув у власність земельну ділянку на підставі судового рішення, однак за життя правовстановлюючі документи на таке майно оформлено не було, а після смерті ОСОБА_6 ця земельна ділянка до складу спадкового майна не була включена через відсутність правовстановлюючих документів на неї, а тому ОСОБА_3 була змушена звернутися до суду із вказаним позовом, який просила задовольнити на підставі норм ст. 1276 ЦК України в обраний нею спосіб, а саме, визнати факт прийняття спадщини, яка складається із земельної ділянки площею 0,0599 га, згідно з державним актом про право приватної власності на землю НОМЕР_1 від 16 жовтня 1995 року, розташованої по АДРЕСА_1, а також просила визнати за нею право власності на вказану земельну ділянку у порядку спадкування.

Заочним рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області, у складі головуючого судді Кукси Д. А., від 21 листопада 2014 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_3 Встановлено факт прийняття спадщини ОСОБА_6 у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7 на земельну ділянку площею 0,0599 га, яка розташована на території с. Скнилів Скнилівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області і передана для ведення садівництва, якою вона володіла на підставі державного акту НОМЕР_2, виданого 16 жовтня 1995 року Скнилівською сільською радою Пустомитівського району.Визнано за ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку площею 0,0599 га, згідно з державним актом про право приватної власності на землю, розташованої у АДРЕСА_1 у порядку спадкування за ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_5.

Судове рішення першої інстанції мотивоване тим, щопозивач є єдиним спадкоємцем за законом після смерті чоловіка, оскільки їх син, як спадкоємець першої черги за законом, відмовився від спадщини, і з врахуванням того, що рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 15 грудня 2008 року за спадкодавцем ОСОБА_6 було визнано право власності на спірну земельну ділянку у порядку спадкування за законом після смерті його матері, ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_6, суд дійшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 26 вересня 2016 року заочне рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 листопада 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено ОСОБА_3 у задоволенні позовних вимог.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції не з'ясував кола спадкоємців після смерті ОСОБА_7, не з'ясував чи є інші, крім ОСОБА_8, спадкоємці за законом першої черги, чи прийняли вони спадщину, не з'ясував чи заводилась спадкова справа після смерті ОСОБА_7, хто зі спадкоємців подавав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини і чи відмовлялись вони від спадщини. Разом з цим, апеляційний суд врахував, що рішенням апеляційного суду Львівської області від 23 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 25 лютого 2016 року, заочне рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 15 грудня 2008 року було скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_6 про визнання за ним права власності на земельну ділянку площею 0,0599 га, яка розташована на території с. Скнилів Скнилівської сільської ради в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7

У жовтні 2016 року ОСОБА_3 подала касаційну скаргу на рішення апеляційного суду Львівської області від 26 вересня 2016 року.

26 жовтня 2016 року ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

21 листопада 2016 року представником ОСОБА_4 - ОСОБА_5 подано заперечення (відзив) на касаційну скаргу, в яких вказує на її необґрунтованість та безпідставність.

23 лютого 2017 року ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ справу за позовом ОСОБА_3 до Скнилівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, третя особа - Перша Львівська державна нотаріальна контора, про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом призначено до судового розгляду.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) . Відповідно до пункту 4 частини першої розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

03 січня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу, обґрунтовано тим, що висновки суду апеляційної інстанції не відповідають обставинам справи та зібраним письмовим доказам.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_5 помер чоловік позивача, ОСОБА_6, що підтверджується свідоцтвом про його смерть серії НОМЕР_3 від 15 серпня 2013 року, після смерті якого відкрилася спадщина на належне йому на день смерті спадкове майно.

З матеріалів спадкової справи №396/2013, заведеної після смерті ОСОБА_6, вбачається, що ОСОБА_3 18 листопада 2013 року звернулася до Першої Львівської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті чоловіка, якій 12 лютого 2014 року було видано свідоцтво про право на спадщину за законом. Спадщина, на яку видане це свідоцтво, складалася із грошових вкладів.

З матеріалів спадкової справи також вбачається, що син спадкодавця, ОСОБА_9, відмовився від спадщини на користь дружини померлого, ОСОБА_3, що підтверджується його заявою від 18 листопада 2013 року.

Листом №391/02-14 від 06 березня 2014 року Перша Львівська державна нотаріальна контора повідомила ОСОБА_3 про те, що для видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку для ведення садівництва їй необхідно подати правовстановлюючий документ на цю земельну ділянку.

Відповідно до заочного рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 15 грудня 2008 року, яке набрало законної сили 26 грудня 2008 року, за померлим ОСОБА_6 було визнано право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7 на земельну ділянку площею 0,0599 га, яка розташована на території с. Скнилів Скнилівської сільської ради і передана для ведення садівництва, якою вона володіла на підставі державного акту НОМЕР_2, виданого 16 жовтня 1995 року Скнилівською сільською радою Пустомитівського району.

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-4600969102014 від 24 січня 2014 року вказана земельна ділянка рахується на праві приватної власності за ОСОБА_7

Заочне рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 листопада 2014 року було оскаржено ОСОБА_4 (рідний брат ОСОБА_6 )

Під час апеляційного перегляду було встановлено, що рішенням апеляційного суду Львівської області від 23 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 25 лютого 2016 року, заочне рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 15 грудня 2008 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_6 про визнання за ним права власності на земельну ділянку площею 0,0599 га, яка розташована на території с. Скнилів Скнилівської сільської ради в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7

Встановлено, що ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_6, є матір'ю ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3, що підтверджується наданими копіями свідоцтва про народження та рішенням апеляційного суду Львівської області від 23 листопада 2015 року (а.с. 47-49, 121).

За життя ОСОБА_7 заповіт не складала, таким чином спадкоємцями першої черги після її смерті є її діти: ОСОБА_6, ОСОБА_4 та ОСОБА_8

Із наданої копії спадкової справи №99/2014, щодо майна померлої 18 січня 1996 року ОСОБА_7, заведеної Четвертою Львівською державною нотаріальною конторою 27 січня 2014 року, вбачається, що із заявою про прийняття спадщини звернулася донька померлої ОСОБА_8, а спадкоємець першої черги ОСОБА_4 30 січня 2014 року подав заяву про те, що на оформлення спадщини, яка залишилася після смерті матері, не претендує, але 13 серпня 2014 року, довіритель ОСОБА_4 - ОСОБА_8 подала від його імені заяву до нотаріальної контори про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 23 листопада 2015 року встановлено, що на момент смерті матері, ОСОБА_7, яка до дня смерті проживала і була зареєстрована у АДРЕСА_2, разом з нею проживав син - ОСОБА_4, місце проживання якого зареєстровано за вказаною адресою з 06 липня 1983 року, що з врахуванням положень ст. 549 ЦК УРСР (яка була чинна на момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_7) є доказом прийняття ним спадщини після смерті матері.

Відповідно до частини третьої статі 10 ЦПК України (1618-15) (у редакції від 07 липня 2010 року) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з положеннями частини третьої статті 60 ЦПК України (у редакції від 07 липня 2010 року) доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Відповідно до частин першої та третьої статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

За змістом частин четвертої, п'ятої Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (435-15) (2004 року) відносини спадкування регулюються нормами ЦК України (435-15) (2004 року), якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати (строк на прийняття якої закінчився до 1 січня 2004 року), або якщо вона була прийнята хоча б одним із спадкоємців, то до таких спадкових відносин застосовуються норми ЦК УРСР (1540-06) 1963 року.

Згідно з положеннями статей 548, 549, 554 ЦК УРСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій. Спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Суд апеляційної інстанції встановивши, що оскаржуване рішення стосується прав та законних інтересів ОСОБА_4 на спадкування, який не був залучений до участі у даній справі, хоча він, як спадкоємець першої черги за законом, що у встановлений законом шестимісячний строк з дня відкриття спадщини від її прийняття не відмовився, на день смерті проживав разом зі спадкодавцем, що відповідно до статті 549 ЦК УРСР свідчить про прийняття ним спадщини, дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3

Висновок апеляційного суду є правильним, узгоджується з фактичними обставинами справи та роз'ясненнями, викладеними у пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" (v0014700-09) .

Таким чином, суд апеляційної інстанції, з урахуванням ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 лютого 2016 року у справі за позовом ОСОБА_6 до Скнилівської сільської ради Пустомитівського району про визнання права власності в порядку спадкування за законом (№ 450/2737/14-ц), прийняв по суті правильне рішення, яке підлягає залишенню в силі.

За правилами частини першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.