розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_8 на ухвалу апеляційного суду Закарпатської області в складі головуючого - судді Мацунича М. В. від 20 листопада 2017 року,

У квітні 2009 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_5,

ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання права власності.

Рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області у складі головуючого - судді Ключковича В. Ю. від 25 травня 2009 року позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано за ОСОБА_4 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1.

Відповідач ОСОБА_8 виявив намір оскаржити вищезгадане рішення місцевого суду в апеляційному порядку, подавши 29 вересня 2017 року до апеляційного суду Закарпатської області апеляційну скаргу.

Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 13 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_8 залишено без руху, оскільки вона подана після закінчення строків на апеляційне оскарження, при цьому, наведені заявником підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнано неповажними.

Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 20 листопада 2017 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_8 на рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 25 травня 2009 року відмовлено.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що заявник не надав суду доказів поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, з дати ухвалення якого пройшло більше 8 років, тим самим зазначені в ухвалі апеляційного суду від 13 жовтня 2017 року недоліки в установлений строк не усунув.

У касаційній скарзі ОСОБА_8 просить скасувати ухвалу апеляційного суду та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що про наявність рішення суду першої інстанції заявник дізнався лише 12 вересня 2017 року, після того, як ознайомився з матеріалами справи, оскільки копію рішення суду йому направлено не було, а про визнання позову у заяві зазначено не ним, а іншою особою; місцевий суд не вправі був визнавати право власності на спірне нерухоме майно в цілому за позивачем, так як він був його фактичним співвласником, при цьому під час ухвалення рішення суд першої інстанції не з'ясовував, чи є житловий будинок АДРЕСА_1 об'єктом самочинного будівництва, правовий статут земельної ділянки, на якій знаходиться спірне нерухоме майно та належність її ОСОБА_4, а також чи було додержано визначених законодавством норм та правил під час його побудови.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_6, як відповідачем у даній справі, подано Виноградівському районному суду Закарпатської області підписану заяву від 16 квітня 2009 року, за змістом якої він майнових вимог з приводу права на спірне спадкове майно не заявляє та відмовляється від своєї частки у житловому будинку АДРЕСА_1, що залишився після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_9 на користь своєї матері ОСОБА_4, яка є позивачем у справі (а. с. 8).

Крім того, 25 травня 2009 року місцевому суду заявником було подано власноруч написану заяву, в якій він просить розглядати вказану справу за його відсутності (а. с. 22).

Цього ж дня, супровідним листом сторонам у справі було направлено копію рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 25 травня 2009 року (а. с. 29).

У матеріалах справи наявні заяви представника ОСОБА_8 - ОСОБА_10 та самого ОСОБА_8 про видачу копії рішення та ознайомлення з матеріалами вказаної справи, датовані 31 липня 2017 року та 25 серпня 2017 року і отримані Виноградівським районним судом Закарпатської області 02 та 30 серпня 2017 року відповідно (а. с. 31, 36).

Із апеляційною скаргою на рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 25 травня 2009 року ОСОБА_8 звернувся лише 29 вересня 2017 року (а. с. 39-44).

За змістом статті 294 ЦПК України від 18 березня 2004 року № 1618-ІV, в редакції від 16 червня 2007 року, яка була чинною на момент ухвалення оскаржуваного рішення, заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Згідно з частиною першою статті 294 ЦПК України від 18 березня 2004 року № 1618-ІV, в редакції від 07 липня 2010 року, яка була чинною на момент подачі апеляційної скарги, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Відповідно до частини першої статті 73, частини третьої статті 297 ЦПК України від 18 березня 2004 року № 1618-ІV, в редакції від 07 липня 2010 року, які були чинними на момент подачі апеляційної скарги, апеляційний суд за заявою особи може поновити процесуальний строк на апеляційне оскарження судового рішення у разі наявності поважних причин пропущення цього строку.

Статтею 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Частиною третьою статті 27 ЦПК України від 18 березня 2004 року № 1618-ІV, в редакції від 07 липня 2010 року, яка була чинною на момент подачі апеляційної скарги, передбачено, що учасник процесу зобов'язаний добросовісно користуватись своїми процесуальними правами.

У справах "Рябих проти Росії" (заява № 52854/99, рішення від 24 липня 2003 року, пункт 52) та "Пономарьов проти України" (заява № 3236/03 від 03 квітня 2008, пункт 40) Європейський суд з прав людини зазначив, що правова визначеність передбачає повагу до принципу res judicata, тобто принципу остаточності судових рішень.

Встановлення в законі строків на апеляційне оскарження також спрямовано на забезпечення вказаного принципу. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення може порушити принцип правової визначеності.

Сторона, яка приймає участь у судовому процесі, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

Вирішення питання про поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави: поважні причини пропуску цього строку. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення судом про прийняте рішення у справі. Проте навіть у такому випадку можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду у даній справі про те, що вказані ОСОБА_8 у апеляційній скарзі підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження є непереконливими, неповажними і спростовуються матеріалами справи, оскільки заявником не надано жодного доказу щодо наявності істотних перешкод чи труднощів, які унеможливили вчасне вчинення процесуальних дій з подачі апеляційної скарги на рішення місцевого суду протягом тривалого часу - 8 років 4 місяців з моменту його проголошення.

Також судом враховано, що ОСОБА_8 був обізнаний про наявність вказаної справи в суді, своїми діями визнав позов, у зв'язку із чим, не вважав за потрібне з'являтися в судові засідання для надання особистих пояснень, не надав заперечень проти позову та посилання на докази, якими вони обґрунтовуються, право на пред'явлення зустрічного позову не використав, а навпаки своєю поведінкою демонстрував інтерес до вирішення вказаної справи із самого початку саме на користь позивача, про що свідчать матеріали справи.

Ознайомлення ОСОБА_8 за власною ініціативою лише у серпні 2017 року з матеріалами цивільної справи в суді першої інстанції, не свідчить про наявність підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження.

Встановлено, що оскаржувана ухвала апеляційного суду постановлена з додержанням судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваної ухвали апеляційного суду не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування судового рішення, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу апеляційного суду без змін.