В обґрунтування позову зазначала, що 16 грудня 2005 року між відповідачем та його батьком ОСОБА_7 було укладено договір дарування житлового будинку за адресою АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Хустського районного нотаріального округу Чижмарь С. І., який належав дарувальникові на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу за № 1996 від 4 квітня 1990 року. Позивач ОСОБА_4 перебувала у зареєстрованому шлюбі з дарувальником ОСОБА_7, який ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер. Влітку 2015 року, у зв'язку з погіршенням відносин з сином, який повідомив їй про наміри реалізувати спірний будинок, вона дізналася, що її чоловіком було укладено договір дарування, а не договір довічного утримання. Вона проживає в будинку, самостійно сплачує комунальні послуги. У зв'язку з тим, що підписуючи договір дарування її чоловік вважав, що укладає договір довічного утримання, тобто помилився щодо обставин, які мають істотне значення, а саме щодо природи правочину, позивач просила визнати недійсним спірний договір дарування житлового будинку, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_5 16 грудня 2005 року.

Рішенням Хустського районного суду від 6 жовтня 2015 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1 укладений 16 грудня 2004 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_5, зареєстрований у реєстрі за № 2335. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що чоловік позивача, підписуючи договір дарування, вважав, що укладає договір довічного утримання, оскільки за віком та станом здоров'я подружжя потребувало догляду, а відповідач, який є їхнім сином, запропонував свої послуги щодо забезпечення їх харчуванням, утримання житлового будинку та присадибної ділянки в належному стані за умови передачі йому у власність належного позивачу та її чоловіку житлового будинку. Отже, договір не відповідав внутрішній волі ОСОБА_7, який через похилий вік і стан здоров'я вважав, що відчуження будинку, який був його єдиним житлом, на користь відповідача відбудеться за умови його довічного утримання останнім.

Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 8 грудня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про невідповідність укладення спірного договору дарування внутрішній волі дарувальника ОСОБА_7 Окрім того, позивач після укладення договору дарування продовжує проживати у спірному будинку та самостійно сплачує комунальні послуги, тому фактичної передачі житлового будинку не відбулося.

У лютому 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг України" (далі - ТОВ "ОТП Факторинг України") звернулося до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на рішення Хустського районного суду від 6 жовтня 2015 року, як не залучений до справи іпотекодержатель спірного будинку.

Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 26 квітня 2016 року апеляційну скаргу ТОВ "ОТП Факторинг України" задоволено, рішення Хустського районного суду від 6 жовтня 2015 року скасовано. В позові ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Хустського районного нотаріального округу Чіжмарь С. І., про визнання договору дарування недійсним відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 8 грудня 2015 року скасовано.

Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що майно, яке є предметом спору, перебуває в обтяженні ТОВ "ОТП Факторинг Україна" на підставі укладеного між ЗАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_5 договору іпотеки від 19 лютого 2008 року в забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_9 за кредитним договором від 19 лютого 2008 року. Судом першої інстанції зазначених обставин не враховано та не вирішено питання про залучення ТОВ "ОТП Факторинг Україна" до участі у справі. Разом з тим, позивачем при зверненні до суду з позовом не зазначено, які саме її законні права, свободи чи інтереси порушені відповідачем, адже на момент звернення до суду ОСОБА_4 проживала і продовжує проживати у спірному будинку і будь-яких порушень її прав на користування дарунком з боку відповідача не встановлено.

Апеляційний суд також зазначив, що ухвалене ним рішення не перешкоджає позивачу ОСОБА_4 захистити свої права шляхом пред'явлення позову про визнання договору недійсним до всіх належних відповідачів.

У липні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою на рішення суду апеляційної інстанції, у якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції від 26 квітня 2016 року, а рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 6 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 8 грудня 2015 року - залишити в силі, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що, рішенням Хустського районного суду від 6 жовтня 2015 року, яким визнано договір дарування недійсним, права ТОВ "ОТП Банк" порушено не було, оскільки при укладенні договору іпотеки з відповідачем банк про це її не повідомив. Банк усвідомлював, що права позивача можуть бути порушені, адже зі змісту договору дарування був обізнаний про наявність прав третьої особи на іпотечне майно.

Крім того, суд апеляційної інстанції при ухваленні рішення 26 квітня 2016 року вийшов за межі своїх повноважень, які передбачені положеннями статті 307 ЦПК України, що є самостійною підставою для скасування рішення.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 вересня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа - приватний нотаріус Хустського районного нотаріального округу Чіжмарь С.І., про визнання договору дарування недійсним.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 грудня 2016 року зазначену справу призначено до розгляду.

22 січня 2018 року справу передано на розгляд Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) , у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що 16 грудня 2005 року ОСОБА_7подарував ОСОБА_5житловий будинок АДРЕСА_1 що належав йому на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу за № 1996 від 4 квітня 1990 року, що підтверджується договором дарування, посвідченого приватним нотаріусом Хустського районного нотаріального округу ЧижмарьС. І., зареєстрованого в реєстрі за № 2335.

Встановлено, що позивач з 1970 року перебувала у зареєстрованомушлюбі з дарувальником ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

За умовами пункту 10 договору дарування обдарований ОСОБА_5 надав право довічного користування дарунком (будинком) дарувальнику ОСОБА_7 і позивачу ОСОБА_4 - батьку і матері відповідача.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що спірний будинок перебуває в обтяженні ТОВ "ОТП Факторинг Україна" на підставі договору іпотеки від 19 лютого 2008 року, укладеного між ЗАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_5 в забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_9 за кредитним договором від 19 лютого 2008 року, право вимоги за яким набуто товариством за договором про відступлення права вимоги від 20 липня 2011 року.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Згідно статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

За змістом статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Суд першої інстанції, визнаючи договір дарування недійсним, керувався, зокрема, тим, що при укладенні спірного договору дарування фактичної передачі будинку не відбулося, позивач після укладення договору дарування проживала і продовжує проживати у спірному будинку та самостійно сплачує комунальні послуги.

Вказане рішення суду першої інстанції було скасовано за результатами повторного апеляційного розгляду з підстав порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які перешкоджали апеляційному суду встановити обставини справи та ухвалити судове рішення.

Оскаржуючи рішення апеляційного суду, доводи касаційної скарги ОСОБА_4 зводяться лише до обґрунтування підстав визнання договору дарування недійсним.

Проте рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 26 квітня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано з інших підстав, а саме у зв'язку з незалученням до участі у справі іпотекодержателя ТОВ "ОТП Факторинг Україна" відповідно до статті 33 ЦПК України(в редакції від 18 березня 2004 року № 1618-IV).

Враховуючи, що цивільний процесуальний закон не передбачає залучення осіб до участі у справі на стадії апеляційного провадження апеляційний суд обґрунтовано скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив рішення про відмову в позові.

Згідно зі статтею 318 ЦПК України(в редакції від 18 березня 2004 року № 1618-IV), якщо апеляційні скарги на рішення або ухвалу суду першої інстанції були подані в установлені цим Кодексом строки, але надійшли до суду після закінчення апеляційного розгляду справи або коли строки на подання апеляційної скарги у зв'язку з пропущенням їх з поважних причин були поновлені або продовжені і особа, яка подала апеляційну скаргу, не була присутня під час розгляду справи, апеляційний суд розглядає цю скаргу за правилами цієї глави. Залежно від обґрунтованості скарги, зазначеної в частині першій цієї статті, суд ухвалює рішення або постановляє ухвалу відповідно до статті 307 цього Кодексу. При цьому за наявності підстав може бути скасовано рішення або ухвалу апеляційного суду.

Доводи касаційної скарги про те, що при ухваленні рішення 26 квітня 2016 року суд апеляційної інстанції вийшов за межі своїх повноважень, які передбачені положеннями статті 307 ЦПК України(в редакції від 18 березня 2004 року № 1618-IV), є необґрунтованими.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції діяв відповідно до статей 307, 318 ЦПК України (в редакції від 18 березня 2004 року № 1618-IV).

Згідно частини першої статті 4 ЦПК України кожна особо має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

З огляду на викладене, ОСОБА_4 не позбавлена права звернення до суду із позовом про визнання договору дарування недійсним із дотриманням вимог ЦПК України (1618-15) та залученням осіб, які мають брати участь у розгляді справ.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції правильно встановив характер правовідносин між сторонами у справі та дійшов висновку про те, що застосувати положення статей 203, 717 ЦК України до спірних правовідносин без урахування положень статей 3, 15, 16, 33 ЦПК України (в редакції від 18 березня 2004 року № 1618-IV) є неможливим, а тому наявні підстави для залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.