Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), ГулькаБ. І., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідач - ОСОБА_6,

представник відповідача - ОСОБА_7,

треті особи: комунальне підприємство "Сєвєродонецьккомунсервіс", комунальне підприємство "Сєвєродонецьккомуненерго", об'єднання співвласників багатоквартирних будинків "Луч", товариство з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об'єднання",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 10 лютого 2016 року у складі судді Юзефовича І. О. та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 11 травня 2016 року у складі колегії суддів: Оробцової Р. І., Карташова О. Ю., Дронської І. О.,

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У січні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6 про відшкодування матеріальної шкоди, збитків та стягнення безпідставно збережених грошових коштів.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням Сєвєродонецького міського суду від 12 червня 2012 року у справі №2-140/11, зміненого рішенням апеляційного суду Луганської області від 28 листопада 2012 року, було визнано за ним право власності в порядку спадкування за законом на квартиру АДРЕСА_1 після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8, квартира була витребувана у ОСОБА_6 на його користь.

Право власності на вказану квартиру ним було зареєстровано 04 липня 2013 року, однак ОСОБА_6 квартиру не звільняла, з моменту набрання чинності рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 12 червня 2012 року перестала сплачувати комунальні послуги за вищевказаною адресою, виконувати рішення суду відмовлялась та не допускала до квартири ані представників позивача, ані працівників виконавчої служби, чим порушувала його права власника квартири.

4 вересня 2014 року ОСОБА_6 звільнила квартиру, при цьому вона демонтувала у квартирі усі вікна, двері, сантехніку, прилади обігріву, газове обладнання, пошкодила усю проводку, повиривавши її зі стін, та порубала стіни сокирою. Згідно з висновком оцінювача вартість матеріальної шкоди, завданої пошкодженням вищевказаної квартири станом на 05 вересня 2014 року складає 60 200 грн.

З урахуванням уточнень, позивач просив суд стягнути з відповідача 78 798 грн. 72 коп. у якості відшкодування завданої матеріальної шкоди з урахуванням інфляції станом на 10 лютого 2016 року, у зв'язку з пошкодженням квартири АДРЕСА_1, стягнути з ОСОБА_6 на його користь 3 614 грн. 13 коп. у якості безпідставно збережених коштів у зв'язку із виниклою заборгованістю за надані комунальні послуги та понесені судові витрати, які складаються з сплаченого судового збору у розмірі 824 грн. 97 коп., 2 тис. грн., сплачених за проведення оцінки вартості шкоди, та 500 грн. за виготовлення кошторису.

Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 10 лютого 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 матеріальну шкоду у розмірі 31 097 грн. 10 коп.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 суму сплаченого судового збору у розмірі 433 грн. 99 коп.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь держави судовий збір у розмірі 390 грн. 98 коп.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що розмір матеріальної шкоди визначається із реально понесених витрат та підтверджених квитанціями та товарними чеками, а звіт про оцінку шкоди від 5 вересня 2014 року, виготовлений ПП "Експертно-аналітичний центр "Рейтинг", є неналежним доказом. Щодо стягнення заборгованості з урахування інфляції, суд зазначив, що законом передбачене інфляційне нарахування виключно на порушення грошового зобов'язання, а не делікту.

Відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення безпідставно набутого майна, суд виходив з того, що вони є необґрунтованими, оскільки відсутні будь-які складові для застосування положень статті 1212 ЦК України.

Ухвалою апеляційного суду Луганської області від 11 травня 2016 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 відхилено та залишено без змін рішення суду першої інстанції.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що судом першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Розмір шкоди встановлено згідно наданих належних доказів.

У касаційній скарзі, поданій у травні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 просить скасувати рішення апеляційного суду та змінити рішення суду першої інстанції в частині розміру стягнення матеріальної шкоди, стягнення безпідставно збережених грошових коштів та розміру судових витрат, задовольнивши позовні вимоги в повному обсязі та стягнути з відповідача судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди безпідставно не взяли до уваги звіт про оцінку шкоди від 5 вересня 2014 року, виготовлений ПП "Експертно-аналітичний центр "Рейтинг", який підтверджує розмір матеріальних витрат, визначивши їх розмір на підставі наданих квитанції та не врахувавши, що ремонт квартири ще не завершено. Судами неправильно було відмовлено у стягненні збитку з урахуванням інфляції, оскільки інфляційні втрати також входять до збитків позивача, відповідно до положень статей 22, 1166 ЦК України.

Суди невірно відмовили у стягненні безпідставно збережених коштів по сплаті комунальних послуг, посилаючись на статтю 1212 ЦК України та вважаючи, що відповідач користувалася комунальними послугами за рахунок позивача, не сплачуючи при цьому за них, а тому фактично безпідставно зберегла ці кошти у себе.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У лютому 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та апеляційного суду ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до положень частин першої та другої статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Згідно з частиною першою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до статті 1192 ЦК України, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Частиною першою статті 57 ЦПК України, в редакції 2004, чинного на час розгляду справи судами, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями частини третьої статті 10 та частини першої статті 60 ЦПК України (2004 року), кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Статтею 212 ЦПК України (2004 року) встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Судами правильно встановлено, що за кошти позивача у пошкодженій відповідачем квартирі було здійснено ремонтні роботи з використання будівельних матеріалів на загальну суму у розмірі 31 017 грн. 10 коп., що достовірно підтверджується наявними в матеріалах справи товарними чеками, квитанціями та розписками.

Встановивши на підставі усіх зібраних під час розгляду справи доказів у своїй сукупності, що при складанні звіту про оцінку шкоди від 5 вересня 2014 року, виготовленого ПП "Експертно-аналітичний центр "Рейтинг", не можна було достовірно встановити стан квартири, у якій зі слів сторін та свідків, було здійснено ремонт зразка 1980-х років, суди правильно дійшли висновку, що вирішувати питання про розмір матеріальної шкоди доцільно на підставі реально понесених витрат, достовірно підтверджених квитанціями та товарними чеками, що узгоджується з положеннями статей 10, 57, 60, 212 ЦПК України (2004 року).

У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 27 березня 1992 року "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" (v0006700-92) судам роз'яснено, що у тому разі, коли на час виконання рішення про відшкодування шкоди, виправлення пошкодження за одержані за рішенням кошти, збільшились ціни на майно або роботи, на придбання чи проведення яких воно було присуджено, потерпілий з цих підстав може заявити додаткові вимоги до особи, відповідальної за шкоду, якщо не було його вини в тому, що виконання проводилося вже після збільшення цін і тарифів.

Аналізуючи положення статей 22 та 1166 ЦК України вбачається, що до поняття збитків, які особа понесла в наслідок завдання шкоди її майну, інфляційні втрати не входять, а тому суди правильно встановили правову природу виниклого спору та, вказавши, що положення чинного законодавства України про стягнення інфляційного нарахування розповсюджується виключно на порушення грошового зобов'язання, правильно відмовили у задоволенні вимог про стягнення матеріальної шкоди з урахуванням індексу інфляції.

Зі змісту статті 1212 ЦК України вбачається, що вона застосовується у тих випадках, коли спір виник з приводу майна, яке було набуте без правової підстави та не може бути обрана як спосіб захисту у випадках стягнення заборгованості за використані особою комунальні послуги.

Встановивши, що в даному випадку відповідачем використовувалися комунальні послуги, а не безпідставно набуте майно, суди правильно відмовили у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача боргу за сплату комунальних послуг, як безпідставно набутого майна, вірно пославшись на відсутність складових та умов для застосування положення статті 1212 ЦК України.

Суди також вірно виходили з того, що положення статті 625 ЦК України (індекс інфляції) застосовується лише до договірних, а не деліктних правовідносин, що узгоджується з правовою позицієюВерховного Суду України, викладеною в постанові № 6-2491цс15 від 2 березня 2016 року.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та апеляційного суду без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 10 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 11 травня 2016 року залишити без змін.