розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду Луганської області від 23 серпня 2016 року у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді - Заіки В. В., суддів: Украінцевої Л. Д., Романченка В. О.,

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 08 грудня 2016 року справу № 420/507/16-ц призначено до судового розгляду.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК (1618-15) України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) справа № 420/507/16-ц передана до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У березні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю ім. Енгельса (далі - СТОВ ім. Енгельса) про визнання договорів оренди земельних ділянок розірваними.

Позовна заява мотивована тим, що між ним та СТОВ ім. Енгельса були укладені договори оренди земельних ділянок строком на 10 років. Згідно з пунктом 39 кожної угоди сторони передбачили можливість одностороннього розірвання договору, не обумовлюючи таке розірвання настанням будь-яких подій та умов. Позивач звертався до СТОВ ім. Енгельса із заявами (повідомленнями) про розірвання зазначених договорів з 23 лютого 2016 року, але відповідач земельні ділянки не повернув.

Посилаючись на зазначені вище обставини та з урахуванням уточнень позову, ОСОБА_3 просив суд визнати з 23 лютого 2016 року розірваними: договір оренди землі № 325, укладений 01 лютого 2010 року між ОСОБА_3 та СТОВ ім. Енгельса, щодо оренди земельної ділянки площею 7,8313 га (кадастровий номер НОМЕР_1), зареєстрований 27 липня 2011 року відділом Держкомзему у Новопсковському районі Луганської області за № 442330004000303; договір оренди землі № 325/1, укладений 24 червня 2010 року між ОСОБА_3 та СТОВ ім. Енгельса, щодо оренди земельної ділянки площею 1,5704 га (кадастровий номер НОМЕР_2), зареєстрований 11 травня 2011 року відділом Держкомзему у Новопсковському районі Луганської області за № 442330004000044.

Рішенням Новопсковського районного суду Луганської області від 22 квітня 2016 року у складі головуючого судді Стеценко О. С. позовні вимоги задоволено частково.

Визнано розірваними: договір оренди землі № 325, укладений 01 лютого 2010 року між ОСОБА_3 та СТОВ ім. Енгельса, щодо оренди земельної ділянки площею 7,8313 га (кадастровий номер НОМЕР_1), зареєстрований 27 липня 2011 року відділом Держкомзему у Новопсковському районі Луганської області за № 442330004000303; договір оренди землі № 325/1, укладений 24 червня 2010 року між ОСОБА_3 та СТОВ ім. Енгельса, щодо оренди земельної ділянки площею 1,5704 га (кадастровий номер НОМЕР_2), зареєстрований 11 травня 2011 року відділом Держкомзему у Новопсковському районі Луганської області за № 442330004000044. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив із того, що пунктом 39 договорів оренди сторони передбачили можливість одностороннього розірвання цих договорів незалежно від настання певних обставин, а лише за бажанням однієї із сторін, і тому вимоги позивача про розірвання спірних договорів оренди землі в односторонньому порядку відповідають чинному законодавству.

Вимоги в частині зазначення дати розірвання спірних договорів оренди землі - 23 лютого 2016 року задоволено частково з посиланням на те, що саме з набранням рішенням законної сили зазначені договори є розірваними.

Рішенням Апеляційного суду Луганської області від 23 серпня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Скасовуючи рішення районного суду та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що визначені договорами оренди обставини, з якими сторони пов'язували припинення дії (розірвання) договорів оренди (в тому числі припинення в односторонньому порядку), не настали.

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2016 року, ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційну скаргу обґрунтовує тим, що договорами оренди землі, а саме пунктом 39, чітко передбачено право одностороннього їх розірвання без настання певних наслідків.

У вересні 2016 року СТОВ ім. Енгельса подало заперечення на касаційну скаргу, вказуючи про те, що зміст пункту 39 договорів оренди щодо припинення договорів оренди в односторонньому порядку стосується лише орендаря, а тому просило рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом установлено, що на підставі державних актів ОСОБА_3 на праві приватної власності належить дві земельні ділянки НОМЕР_3 площею 7,8313 га та НОМЕР_4 площею 1,5704 га, призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані на території Кам'янської сільської ради Новопсковського району Луганської області.

01 лютого 2010 року між ОСОБА_3 та СТОВ ім. Енгельса строком на 10 років укладено договір оренди № 325 щодо земельної ділянки НОМЕР_3, який був зареєстрований 27 липня 2011 році у відділі Держкомзему у Новопсковському районі Луганської області.

24 червня 2010 року між сторонами укладено аналогічний договір оренди № 325/1 щодо земельної ділянки НОМЕР_4, який був зареєстрований 11 травня 2011 році у відділі Держкомзему у Новопсковському районі Луганської області.

12 лютого 2016 року ОСОБА_3 письмово повідомив СТОВ ім. Енгельса про те, що з 01 березня 2016 року він розпочне використовувати передані в оренду земельні ділянки за особистими потребами, а тому просив з 23 лютого 2016 року вважати раніше укладені договори оренди розірваними в односторонньому порядку. Дані заяви (повідомлення) були отримані відповідачем 19 лютого 2016 року.

Директор СТОВ ім. Енгельса листом від 11 березня 2016 року № 40 висловив заперечення проти дострокового припинення договорів оренди та на підтвердження існуючих добропорядних ділових стосунків запропонував позивачу підписати додаткові угоди про збільшення орендної плати.

Згідно зі статтею 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 32 Закону України "Про оренду землі" на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, а також на підставах, визначених Земельних кодексом України (2768-14) та іншими законами України.

Укладені між сторонами договори оренди № 325 та № 325/1 містять ідентичні пункти.

Так, пунктом 37 визначено, що дія договору припиняється у разі, зокрема, його розірвання. Договір припиняється також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з пунктом 38 дія договору припиняється шляхом його розірвання: за взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї зі сторін внаслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договором та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

У пункті 39 зазначено, що розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку допускається. У разі розірвання договору з ініціативи орендаря орендодавець має право на отримання орендної плати за шість місяців, якщо протягом зазначеного періоду не надійшло пропозицій від інших осіб на укладення договору оренди цієї ж земельної ділянки на тих самих умовах, за винятком випадків коли розірвання договору було зумовлено невиконанням або неналежним виконанням орендодавцем договірних зобов'язань.

З урахуванням наведеного і того, що позивач не довів настання обставин, які б давали підстави для розірвання даних договорів, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову.

Аргументи касаційної скарги про те, що пунктом 39 договорів оренди передбачено право одностороннього їх розірвання без настання будь-яких наслідків, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, оскільки даний пункт надає можливість їх розірвання в односторонньому порядку лише з ініціативи орендаря і передбачає порядок такого розірвання та його наслідки. Можливість розірвання договору на підставі цього пункту з ініціативи орендодавця не передбачена.

Інші аргументи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що оскаржене рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення.

Європейський суд з прав людини вказав що п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.