Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), ГулькаБ. І., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідачі: Державна податкова інспекція в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпра, головне управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області, ОСОБА_6,

треті особи: Дніпропетровська філія державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України, товариство з обмеженою відповідальністю "Акваторія Дніпро",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 листопада 2015 року у складі судді Якименко Л.Г. та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 серпня 2016 року у складі колегії суддів: Макарова М. О., Максюти Ж. І., Прозорової М. Л.,

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У жовтні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпра (далі - ДПІ в Амур-Нижньодніпровському районі), головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (далі - ГУ ДФС у Дніпропетровській області), ОСОБА_6, треті особи: Дніпропетровська філія державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України (далі - ДП "Інформаційний центр" МЮУ), товариство з обмеженою відповідальністю "Акваторія Дніпро" (далі - ТОВ "Акваторія Дніпро"), про звільнення майна з-під арешту.

Позовна заява мотивована тим, що він на підставі договору купівлі-продажу від 15 серпня 2007 року придбав у ТОВ "Акваторія Дніпро" моторний човен "Маrіаh SC 23". Право власності було зареєстровано за продавцем у встановленому законом порядку та будь-якої заборони або обмеження стосовно зазначеного майна при здійсненні купівлі-продажу не було.

Вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 травня 2010 року було засуджено ОСОБА_6, колишнього працівника ТОВ "Акваторія Дніпро", за частиною першою статті 201, частиною другою статті 358 КК України. Також за цим вироком предметом контрабанди визначено, у тому числі, й моторний човен "Маrіаh SC 23", який він придбав.

Під час проведення досудового слідства по вказаній кримінальній справі постановою слідчого управління Служби безпеки України в Дніпропетровській області від 21 липня 2009 року було визнано речовим доказом моторний човен "Маrіаh SC 23" та накладено арешт із забороною відчужувати цей транспортний засіб, який був переданий на зберігання йому, як його власнику.

Позивач вважав себе добросовісним набувачем рухомого майна (моторного човна), а тому просив виключити моторний човен "Маrіаh SC 23" з переліку майна, що підлягає конфіскації відповідно до вироку Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 травня 2010 року, звільнити його з-під арешту та скасувати заборону його відчуження.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 листопада 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що моторний човен "Маrіаh SC 23" у кримінальній справі визнано речовим доказом, конфісковано на підставі вироку суду та передано у власність держави, а тому суд не вбачав правових підстав для звільнення його з-під арешту та скасування заборони відчуження.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 серпня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено та рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що судом першої інстанції ухвалено законне та обґрунтоване рішення, оскільки спірний транспортний засіб був визнаний судом предметом контрабанди, речовим доказом, а законом передбачена спеціальна конфіскація предметів контрабанди незалежно від того, хто є його власником.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 просить скасувати рішення суду першої інстанції та апеляційного суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову ОСОБА_4 у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанції не враховано, що на момент придбання ОСОБА_4 моторного човна "Маrіаh SC 23" жодних заборон на його відчуження не було та позивач не міг знати про те, що човен ввезено на територію України контрабандним шляхом, а тому вважав себе добросовісним набувачем майна.

Крім того, ОСОБА_4, посилаючись на рішення Європейського суду з прав людини від 19 лютого 2009 року у справі "Христов проти України", вважає, що позбавлення його права власності на майно є порушенням принципу "справедливої рівноваги" та він у такому разу понесе "особистий і надмірний тягар".

У грудні 2016 року ГУ ДФС у Дніпропетровській області подало заперечення на касаційну скаргу, вказуючи на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, судами всебічно перевірені та правильно встановлені обставини справи, спір вирішено відповідно з нормами КК України (2341-14) та ЦПК України (1618-15) , а тому підстав для їх скасування немає.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У лютому 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до статті 326 Митного кодексу України (2002) (92-15) конфіскація як стягнення за порушення митних правил полягає у примусовому вилученні товарів, транспортних засобів, зазначених у пункті 3 статті 322 цього Кодексу, і безоплатній передачі їх у власність держави. Конфіскація товарів, транспортних засобів, зазначених у пункті 3 статті 322 цього Кодексу, застосовується незалежно від того, чи є ці товари, транспортні засоби власністю особи, яка вчинила правопорушення.

Згідно з пунктом 10 частини першої статті 346 ЦК України право власності припиняється у разі конфіскації.

Встановивши, що моторний човен "Маrіаh SC 23" був визнаний предметом контрабанди та конфіскований вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 травня 2010 року, який набрав законної сили, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про відмову у задоволенні вимог про виключення вказаного транспортного засобу з переліку майна, що підлягає конфіскації, звільнення з-під арешту та скасування заборони на його відчуження.

При цьому, згідно з частиною четвертою статті 61 ЦПК України 2004 року вирок у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Суди вірно врахували роз'яснення надані судам у пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 3 червня 2005 року "Про судову практику у справах про контрабанду та порушення митних правил" (v0008700-05) про те, що товари (предмети порушення митних правил), а також предмети зі спеціально виготовленими сховищами (тайниками), що використовувались для приховування зазначених товарів від митного контролю, і транспортні засоби, які використовувались для переміщення товарів через митний кордон України, підлягають конфіскації на підставі ч. 3 ст. 328 МК незалежно від часу вчинення або виявлення правопорушення, а відповідно ч. 2 ст. 326 МК України - незалежно від того, чи є ці товари і транспортні засоби власністю правопорушника.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_4 є добросовісним набувачем спірного транспортного засобу не впливають на правильність та законність судових рішень, оскільки вказаний транспортний засіб є предметом контрабанди, а законом передбачена спеціальна конфіскація предметів контрабанди незалежно від того, у кого у власності вони перебувають.

Безпідставним є посилання особи, що подала касаційну скаргу, на рішення Європейського суду з прав людини від 19 лютого 2009 року у справі "Христов проти України", оскільки у вказаному рішенні не надавалася оцінка застосування норм матеріального права щодо конфіскації предмету контрабанди, а вимоги особи були задоволені частково, у зв'язку із порушенням основоположного принципу юридичної визначеності.

Посилання касаційної скарги на правову позицію Верховного Суду України, висловлену у постанові № 6-26цс13 від 15 травня 2013 року безпідставні, так як в ній Верховний Суд України висловився лише щодо преюдиції спору, а не по суті вимог.

Інших доводів щодо незаконності чи необґрунтованості рішень судів першої та апеляційної інстанцій касаційна скарга не містить.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та апеляційного суду без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 серпня 2016 року залишити без змін.