Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого Стрільчука В. А.,

суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О.,

Ступак О. В. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач -Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна",

відповідач - ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу апеляційного суду Харківської області від 8 вересня 2016 року у складі колегії суддів: Пшенічної Л. В., Яцини В. Б., Хорошевського О. М.,

У липні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" (далі - ТОВ "ОТП Факторинг Україна") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 25 листопада 2005 року між Акціонерним комерційним банком "Райффайзенбанк Україна" (далі - АКБ "Райффайзенбанк Україна"), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "ОТП Банк" (далі - ПАТ "ОТП Банк"), та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № ML 700/342/2005на суму 80 тис. доларів США на строк до 25 листопада 2025 року. Також 25 листопада 2005 року між тими самими сторонами укладено договір іпотеки № РML 700/342/2005, відповідно до умов якого ОСОБА_3 передав банку в іпотеку нерухоме майно - квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. У подальшому 18 березня 2011 року між ПАТ "ОТП Банк" та ТОВ "ОТП Факторинг Україна" укладено договір купівлі-продажу кредитного портфеля та договір про відступлення права вимоги, відповідно до умов яких до ТОВ "ОТП Факторинг Україна" перейшло право вимоги за вищевказаними договорами. Оскільки ОСОБА_3 належним чином умов договору не виконав, то виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 704 992 грн 75 коп., яку стягнуто рішенням Київського районного суду м. Харкова від 4 листопада 2013 року. Проте вказане рішення не виконано, заборгованість за кредитом не погашена, тому ТОВ "ОТП Факторинг Україна" прийнято рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки - вищевказану квартиру.

Заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 18 листопада 2015 року позов задоволено.

У рахунок задоволення вимог за кредитним договором від 25 листопада 2015 року № ML 700/342/2005 на загальну суму 704 992 грн 75 коп. на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 25 листопада 2005 року № 778, шляхом надання ТОВ "ОТП Факторинг Україна" права на продаж предмета іпотеки будь-якій третій особі - покупцю предмета іпотеки з наданням усіх повноважень продавця за ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна на момент продажу.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що заявлені позовні вимоги доведені й обґрунтовані належним чином, тому суд дійшов висновку про законність вимоги позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду на підставі статті 39 Закону України "Про іпотеку" із застосуванням визначеної статтею 38 цього Закону процедури продажу - шляхом надання позивачу як іпотекодержателю права на продаж предмета іпотеки будь-якій особі - покупцю.

У серпні 2016 року ОСОБА_4 - особа, яка не брала участі у справі, але вважає, що суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси, подав апеляційну скаргу на вказане рішення місцевого суду, яке просив скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити ТОВ "ОТП Факторинг Україна" у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норми матеріального та процесуального права.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 8 вересня 2016 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 18 листопада 2015 року закрито.

Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що відповідно до вимог статті 292 ЦПК України ОСОБА_4 не має права на апеляційне оскарження заочного рішення Київського районного суду м. Харкова від 24 вересня 2015 року в цій справі, в якій він не брав участі та не довів, що цим рішенням було вирішено питання про його права та обов'язки.

У жовтні 2016 року ОСОБА_4 подано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на ухвалу апеляційного суду Харківської області від 8 вересня 2016 року, яку заявник просить скасувати, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ "ОТП Факторинг Україна" відмовити з підстав спливу строку позовної давності.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд дійшов помилкових та незаконних висновків щодо відсутності в ОСОБА_4 права на оскарження заочного рішення Київського районного суду м. Харкова від 18 листопада 2015 року та що рішення суду не стосується його права та інтересів. Вважає, що апеляційний суд повинен був розглянути його апеляційну скаргу по суті заявлених вимог, надати правову оцінку законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції та доводам апеляційної скарги. Суд не врахував ухвали Київського районного суду м. Харкова від 9 вересня 2009 року про накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно ОСОБА_3, а також рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 травня 2013 року. У зв'язку з цим ОСОБА_4 вважає, що він як кредитор боржника ОСОБА_3 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоком" набув право на реальне виконання рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 травня 2013 року в частині його вимог, які були задоволені судом, а саме: за рахунок нерухомого та рухомого майна ОСОБА_3, яке було арештовано, до складу якого входив і об'єкт, визначений в укладеному договорі від 18 березня 2011 року із кредитором ТОВ "ОТП Факторинг Україна". Таким чином, вважає, що звернення стягнення на квартиру, яка є предметом іпотеки і знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, і належить ОСОБА_3 на праві власності, порушує його право на звернення стягнення на це майно за іншими судовими рішеннями про накладення на це майно арешту. Крім того, посилається на пропущення ТОВ "ОТП Факторинг Україна" строку позовної давності для звернення до суду з цим позовом, що є підставою для відмови в задоволенні позову. ОСОБА_4 також посилається на порушення судом норм процесуального права, а саме: неповідомлення ОСОБА_3 належним чином про дату, час та місце розгляду справи, оскільки останній із квітня 2014 року перебуває за межами території України, тому був позбавлений права на участь у розгляді справи, доступу до правосуддя, належного судового захисту та справедливого розгляду справи.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 17 липня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) (далі - Закон від 3 жовтня 2017 року), за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У січні 2018 року вказану справу передано до Верховного Суду.

Станом на час розгляду справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм процесуального та матеріального права.

Відповідно до частини першої статті 292 ЦПК України 2004 року сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Згідно з частиною шостою статті 3 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Закриваючи апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 18 листопада 2015 року, апеляційний суд правильно виходив із відсутності передбаченого статтею 292 ЦПК України права на оскарження ним заочного рішення Київського районного суду м. Харкова від 24 вересня 2015 року у цій справі, в якій він не брав участі та не довів, що оскаржуваним рішенням місцевого суду було вирішено питання про його права та обов'язки, у тому числі стосовно його цивільного інтересу - задовольнити свої вимоги кредитора за рахунок вищевказаного нерухомого майна ОСОБА_3

Зокрема, наведені ОСОБА_4 обставини, на які він посилався на обгрунтування своїх вимог, апеляційний суд правильно вважав такими, що не є доказом того, що його вимоги кредитора в розумінні норми частини шостої статті 3 Закону України "Про іпотеку" мають вищий пріоритет перед вимогою іпотекодержателя - ТОВ "ОТП Факторинг", який набув це право за договором після банку.

Посилаючись на викладене, апеляційний суд дійшов обгрунтованого висновку, що в такому випадку апеляційне оскарження рішення суду відповідно до пункту 8 частини першої статті 129 Конституції України ОСОБА_4 не забезпечується.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду погоджується із вищевказаними висновками апеляційного суду, оскільки такі є правильними, законними та обґрунтованими, відповідають наведеним нормам матеріального та процесуального права і не спростовані заявником.

Зокрема, безпідставними є посилання заявника в касаційній скарзі на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 9 вересня 2009 року та рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 травня 2013 року, ухвалені в іншій справі, оскільки вони не спростовують висновків апеляційного суду про те, що вказані обставини не є доказом того, що вимоги ОСОБА_4 як кредитора в розумінні норми частини шостої статті 3 Закону України "Про іпотеку" мають вищий пріоритет перед вимогою іпотекодержателя - ТОВ "ОТП Факторинг".

Підстав для висновків про те, що звернення стягнення на належну ОСОБА_3 на праві власності квартиру, яка є предметом іпотеки і знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, порушує право ОСОБА_4 на звернення стягнення на це майно за іншими судовими рішеннями про накладення на це майно арешту, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду не знаходить, і апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про закриття апеляційного провадження у справі згідно зі статтею 292 ЦПК України за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, і стосовно якої суд не вирішував питання про її права та обов'язки, таким чином, ця особа не має права оскаржувати в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції.

За таких обставин безпідставними є доводи касаційної скарги щодо незаконності та необґрунтованості рішення суду першої інстанції, оскільки це рішення не переглядалося в апеляційному порядку за вказаною апеляційною скаргою по суті на предмет законності й обґрунтованості. У зв'язку з цим безпідставними є також доводи касаційної скарги про пропущення ТОВ "ОТП Факторинг Україна" строку позовної давності для звернення до суду з цим позовом, а також неповідомлення ОСОБА_3 належним чином про дату, час та місце розгляду справи. Разом із тим суд касаційної інстанції не має права перевіряти законність судового рішення щодо осіб, які касаційну скаргу на таке судове рішення не подавали.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків апеляційного суду та не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального та матеріального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Ухвалу апеляційного суду Харківської області від 8 вересня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.