Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О., Погрібного С. О.,

Ступак О. В. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство "комерційний банк "ПриватБанк"

відповідач - ОСОБА_3,

представник відповідача - ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 липня 2016 року у складі судді Дергачової Н. В. та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 30 серпня 2016 року у складі колегії суддів: Куцина М. М., Бисаги Т. Ю., Фазикош Г. В.,

У жовтні 2014 року Публічним акціонерним товариством "комерційним банком "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") подано позов до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.

8 липня 2016 року ПАТ КБ "ПриватБанк" було подано до суду клопотання про залишення без розгляду справи № 308/13833/14-ц за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про виселення.

13 липня 2016 року представником ОСОБА_5 - ОСОБА_8 було подано заяву про залишення позову ПАТ КБ "ПриватБанк" без розгляду на підставі пункту 4 частини першої статті 207 ЦПК України 2004 року та стягнути з позивача на користь ОСОБА_5 3 850 грн витрат з оплати правової допомоги адвоката.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 липня 2016 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 30 серпня 2016 року, клопотання ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено. Позовну заяву ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_3 залишено без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 207 ЦПК України 2004 року.

Залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції виходив із того, що представником позивача подано заяву про залишення позову без розгляду на належній стадії судового розгляду й у встановлений законом спосіб. Заява не протирічить закону і не порушує прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Апеляційний суд, погоджуючись із висновками суду першої інстанції, виходив з того, що ПАТ КБ "ПриватБанк" у встановленому законом порядку, правомірно звернувся до суду із заявою про залишення його позовної заяви без розгляду.

У жовтні 2016 року представником ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 30 серпня 2016 року, в якій просив скасувати зазначені судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами першої й апеляційної інстанції норм процесуального права. Зокрема, вказує на те, що позивач у даній справі подав клопотання про залишення без розгляду його позовних вимог до ОСОБА_5 і малолітніх дітей: ОСОБА_6 та ОСОБА_7, про виселення їх із будинку. Натомість оскаржуваною ухвалою суд першої інстанції залишив без розгляду позовні вимоги до відповідача про звернення стягнення на будинок, тобто ті вимоги, про які позивач не просив. Враховуючи подання позивачем до суду першої інстанції заяви про залишення позову без розгляду, суд відповідно до статті 168 ЦПК України 2004 року повинен був у cyдовому засіданні заслухати думку решти осіб, які беруть участь у справі, і лише після цього постановити відповідну ухвалу. Судами попередніх інстанції при вирішенні спірного питання також не враховано, що позивач, подавши уточнену позовну заяву, фактично змінив позов, реалізувавши надані йому процесуальним законом права. Висновки апеляційного суду про те, що уточнена позовна заява до розгляду не прийнята і не були залучені до участі у справі співвідповідачі, не впливають на правильність вирішення спірного питання. При розгляді клопотання позивача про залишення без розгляду його позовних вимог суд першої інстанції допустив порушення вимог статті 11 ЦПК України 2004 року щодо диспозитивності цивільного судочинства та безпідставно застосував положення пункту 5 частини першої статті 207 цього ж Кодексу.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 жовтня 2016 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 3 квітня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) (далі - Закон від 3 жовтня 2017 року), за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У січні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначену справу передано до Верховного Суду.

Станом на час розгляду справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України у редакції Закону 3 жовтня 2017 року суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом установлено, що 30 жовтня 2014 року ПАТ КБ "ПриватБанк" звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення відповідача та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у житловому будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1.

16 грудня 2015 року позивачем було подано уточнену позовну заяву до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи без самостійних вимог - Служба у справах дітей та ОСОБА_3, згідно з якою позивач просив суд виселити відповідачів, які зареєстровані та/або проживають у житловому будинку, розташованому за вказаною вище адресою. Крім того, цього ж дня ПАТ КБ "ПриватБанк" подано клопотання про залучення до справи співвідповідачів: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та третіх осіб без самостійних вимог: Службу у справах дітей та ОСОБА_3

Разом з тим уточнена позовна заява та клопотання про залучення співвідповідачів у справі судом першої інстанції не були розглянуті, оскільки після подання цих заяв жодних судових засідань у справі не відбулося.

8 липня 2016 року ПАТ КБ "ПриватБанк" було подано до суду клопотання про залишення без розгляду справи № 308/13833/14-ц за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про виселення.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 207 ЦПК України (в редакції Закону від 18 березня 2004 року) суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо позивач подав заяву про залишення позову без розгляду.

Згідно із положеннями статті 207 ЦПК України 2004 року залишення заяви без розгляду - це форма закінчення розгляду цивільної справи без ухвалення судового рішення, у зв'язку із виникненням обставин, які перешкоджають розгляду справи, але можуть бути усунуті в майбутньому.

Суд першої інстанції, задовольняючи заяву ПАТ КБ "ПриватБанк" про залишення позовної заяви без розгляду, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, правильно виходив з того, що відповідно до статті 207 ЦПК України 2004 року суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позивач подав таку заяву, і надане позивачу право на подання такої заяви не залежить від думки інших учасників справи.

Отже, доводи представника ОСОБА_3 про те, що суд не врахував його думку щодо залишення позову без розгляду, не є підставою для скасування оскаржуваних ним ухвал.

При цьому судами враховано, що суд не зобов'язаний при вирішенні відповідного питання з'ясовувати обставини, які стосуються суті справи або мотивів, у зв'язку з якими така заява подана.

Доводи касаційної скарги щодо порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права спростовуються висновками судів першої та апеляційної інстанції про те, що правом звернення до суду із заявою про залишення позову без розгляду у контексті пункту 5 частини першої статті 207 ЦПК України 2004 року процесуальний закон наділяє виключно позивача, тому таке його право є абсолютним і не залежить від волі інших учасників процесу.

Таким чином, шляхом звернення до суду із заявою про залишення позову без розгляду позивач ПАТ КБ "ПриватБанк" розпорядився своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, тому твердження заявника про порушення судами вимог закону щодо диспозитивності є безпідставними.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано відхилені у мотивувальній частині ухвал, та зводяться до незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду.

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 30 серпня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.