розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 4 березня 2016 року у складі судді Маліновської В. М. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 16 червня 2016 року у складі колегії суддів: Іванченка М. М., Рубан С. М., Кравець В. А.,

У липні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - ПАТ "Банк "Фінанси та кредит") про стягнення коштів за договором депозиту.

Свої позовні вимоги ОСОБА_3 обґрунтовував тим, що 23 жовтня 2014 року між ним та ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" було укладено договір банківського вкладу в сумі 78 000 доларів США на строк до 23 березня 2015 року включно. 20 травня 2015 року він через свого представника звернувся до банку із вимогою про повернення коштів. Однак ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" повідомив, що сума вкладу знаходяться на рахунку позивача НОМЕР_1, з якого неможливо зняти кошти.

Відповідач ухиляється від виконання визначених законодавством та взятих на себе за укладеним між сторонами договором зобов'язань, оскільки з березня 2015 року і до цього часу порушує право на вільне користування належними йому грошовими коштами, тому він має право ставити вимогу про стягнення відсотків, що передбачені договором депозиту, та неустойки у розмірі 3 % річних за кожен день прострочення.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_3 просив стягнути з відповідача на його користь кошти у розмірі 82 914 доларів 69 центів США, що в еквіваленті за курсом НБУ станом на 21 липня 2015 року складає 1 826 610 грн 62 коп., неустойку за прострочення виконання зобов'язань за договором строкового банківського вкладу у розмірі 3 % від суми заборгованості за кожен день прострочки у розмірі 795 доларів 98 центів США, що в еквіваленті за курсом НБУ станом на 21 липня 2015 року складає 17 535 грн 44 коп., на підставі статей 11, 16, 509, 525, 526, 536, 610, 611, 615, 625, 627, 629, 1058, 1060, 1061 ЦК України.

Відповідач ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит"позов не визнав та пояснив суду, що Постановою Правління Національного банку України від 17 вересня 2015 року № 612 AT "Банк "Фінанси та Кредит" віднесено до категорії неплатоспроможних. На підставі рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) від 17 вересня 2015 року №171 в AT "Банк "Фінанси та Кредит" запроваджено тимчасову адміністрацію з 18 вересня 2015 року по 17 грудня 2015 року. Зазначена інформація про початок процедури ліквідації AT "Банк "Фінанси та Кредит" з 18 грудня 2015 року є загальновідомою, опублікована на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, на сайті AT "Банк "Фінанси та Кредит" та відповідно до вимог статті 44 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в газеті "Голос України" від 23 грудня 2015 року № 242. 13 листопада 2015 року позивачу повернуто за рахунок коштів Фонду граничну суму відшкодування коштів за його вкладом - 9 164,77 доларів США у гривневому еквіваленті (курс гривні до іноземної валюти станом на день введення тимчасової адміністрації, як і передбачено пунктом першим частиною шостою статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб), згідно з реєстром № 1 від 12 листопада 2015 року, через ПАТ "ПУМБ", що підтверджується випискою за особовим рахунком.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 4 березня 2016 року, залишеним без зміни ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 16 червня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що 18 вересня 2015 року Фонд запровадив тимчасову адміністрацію та розпочав процедуру виведення ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" з ринку, а тому інтереси позивача підлягають захисту відповідно до положень Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) .

Залишаючи без зміни рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що введення тимчасової адміністрації в ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) .

У липні 2016 року представником ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 4 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 16 червня 2016 року, в якій просила скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове про задоволення позову, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами першої й апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права. Зокрема, вказує на те, що дії відповідача є такими, що порушують положення договору, норми чинного законодавства та права позивача щодо одержання вкладу. Відповідачем було безпідставно подано апеляційну скаргу на ухвалу судді Шевченківського суду м. Києва Маліновської В. М. від 28 липня 2015 року про відкриття провадження у справі, яка тривалий час не розглядалась судом апеляційної інстанції і яка взагалі не була розглянута по суті, на що не було звернуто належної уваги Апеляційним судом міста Києва. Суд апеляційної інстанції не дав правової оцінки навмисному затягуванню розгляду апеляційної скарги відповідача.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 липня 2016 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

У серпні 2016 року від ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" надійшли заперечення на касаційну скаргу, де зазначалося, що ОСОБА_3 є кредитором банку, вимоги якого відповідно до змісту статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час дії тимчасової адміністрації та ліквідації не підлягають задоволенню. Згідно з рішенням Виконавчої дирекції Фонду від 7 квітня 2016 року за № 488 затверджено перелік (реєстр) вимог кредиторів AT "Банк "Фінанси та Кредит". У цьому реєстрі міститься інформація про включення кредиторської вимоги ОСОБА_3 на суму 1 619 761 грн 49 коп. до четвертої черги вимог кредиторів.

Ухвалою від 28 листопада 2017 року справу призначено до судового розгляду.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) (далі - Закон від 3 жовтня 2017 року), за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У січні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначену справу передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України у редакції Закону 3 жовтня 2017 року суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей 213, 214 ЦПК України 2004 року (у редакції станом на час ухвалення судових рішень у справі) щодо законності та обґрунтованості.

Судом установлено, що 23 жовтня 2014 року між ОСОБА_3 та ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" був укладений договір банківського вкладу на строк 5 місяців в іноземній валюті на суму 78 000 доларів США зі сплатою 12,6 % річних за користування коштами.

20 травня 2015 року ОСОБА_3 через свого представника звернувся до ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" із письмовою заявою про повернення йому вкладу та відсотків за користування коштами.

Розпорядження позивача виконано не було.

17 вересня 2015 року постановою Правління Національного банку України № 612 ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" віднесено до категорії неплатоспроможних. Цього ж дня виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийнято рішення №171 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" з 18 вересня 2015 року.

Відповідно до постанови Правління Національного Банку України від 17 грудня 2015 № 898 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" 18 грудня 2015 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 230 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та делегування повноважень ліквідатора банку" й розпочато процедуру ліквідації.

Згідно з пунктом 16 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до пункту шостого статті 2 цього Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства. Отже, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, в якому введено тимчасову адміністрацію та/або запроваджено процедуру ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах. Статтею 36 вказаного Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації. Зокрема, згідно з підпунктами 1, 2 частини п'ятої статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку. Відповідно до частини другої статті 46 цього Закону з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшенню ліквідаційної маси. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-350цс17.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій, ухвалюючи рішення про відмову в позові, правильно виходили з того, що на момент ухвалення рішення судом першої інстанції (4 березня 2016 року) у банку вже було введено тимчасову адміністрацію, що унеможливило стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) .

Отже, у справі, яка переглядається, положення Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) застосовано правильно, рішення судів у справі, яка переглядається, є законними, а тому скарга представника ОСОБА_3 є необґрунтованою.

При цьому твердження представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 про те, що суд не дав правової оцінки навмисному затягуванню відповідачем розгляду справи шляхом подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції про відкриття провадження у справі, є необґрунтованими, оскільки звернення до суду із апеляційною скаргою є правом ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", і строк розгляду судом апеляційної інстанції указаної скарги не впливає на зміст правовідносин, які виникли між сторонами, та на зміст їх матеріально-правового регулювання.

Апеляційний суд не міг розглянути апеляційну скаргу ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" на ухвалу суду про відкриття провадження у справі, оскільки вона не була оформлена належним чином, а після закінчення строку, наданого для усунення апелянтом недоліків, у відкритті апеляційного провадження було відмовлено.

Розглядаючи зазначений позов, суд повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі статтями 57- 60, 212 ЦПК 2004 року, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.