Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О., Погрібного С. О.,

Ступак О. В. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Полтавської області від 24 березня 2016 року у складі колегії суддів: Кузнєцової О. Ю., Хіль Л. М., Акопян В. І.,

У липні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит"), про стягнення грошових коштів у рахунок повернення банківського вкладу, відшкодування упущеної вигоди, майнової та моральної шкоди,

Свої позовні вимоги ОСОБА_3обґрунтовувала тим, що між нею та ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" було укладено два договори банківського вкладу (депозиту) "Пенсійний": від 3 лютого 2014 року № 331832/6322/370-14 на суму 14 060 доларів США на строк до 8 лютого 2015 року з нарахуванням процентів за ставкою 11,10 % річних та від 12 лютого 2014 року № 3318 32/14291/370-14 на суму 4 300 доларів США на строк до 17 лютого 2015 року з нарахуванням процентів за ставкою 11,10 % річних.

По закінченню строку повернення вкладів вона неодноразово зверталася до відповідача із вимогою про повернення її коштів, проте відповідач ухиляється від виконання визначених законодавством та взятих на себе за укладеними між сторонами договорами зобов'язань, оскільки з лютого 2015 року і до цього часу порушує право на вільне користування належними їй грошовими коштами.

8 грудня 2015 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб видав їй кошти за двома депозитними договорами на загальну суму 200 000,00 грн, що є меншим від суми, яка мала бути їй виплачена.

Зі змісту оголошень у газеті "Комсомольська правда" з лютого 2015 року вбачається, що інші банки пропонували розмістити у них на депозитних рахунках кошти в доларах США під 13 % річних, що є підставою для відшкодування відповідачем збитків, які б вона могла б реально отримати, якби ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" вчасно повернув їй суми депозитних вкладів.

Крім того, неправомірними діями відповідача їй було завдано моральну шкоду, оскільки після того, як банк відмовив їй у поверненні коштів, її стан здоров'я різко погіршився, у результаті чого вона отримала першу групу інвалідності. Неправомірні дії відповідача завдали також душевних страждань, які виразились у неможливості вільно розпоряджатись своїм майном, необхідністю змінити звичайний спосіб життя та звертатись до інших осіб для отримання необхідних коштів для лікування.

Посилаючись на викладене та з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_3, просила стягнути з відповідача на її користь неповернуту частину вкладу за депозитним договором від 3 лютого 2014 року № 331832/6322/370-14 у розмірі 10 058,52 дол. США, що, за валютним курсом установленим Національним банком України на 12 січня 2016 року, складає 236 418 грн 47 коп., упущену вигоду за депозитними договорами у розмірі 1 642,71 дол. США та 450,26 дол. США, що за валютним курсом установленим Національним банком України на 12 січня 2016 року, складає 38 610 грн 75 коп., та 10 583 грн 05 коп. відповідно; 15 000 грн на відшкодування майнової шкоди, пов'язаної з лікуванням хвороби, викликаної неправомірними діями відповідача, та 5000 грн на відшкодування моральної шкоди, на підставі статей 15, 16, 526, 536, 611, 1058, 1060 ЦК України.

Відповідач ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" позов не визнав та пояснив суду, що постановою правління Національного банку України від 17 вересня 2015 року № 612 AT "Банк "Фінанси та Кредит" віднесено до категорії неплатоспроможних. На підставі рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 17 вересня 2015 року №171 в AT "Банк "Фінанси та Кредит" запроваджено тимчасову адміністрацію з 18 вересня по 17 грудня 2015 року. Чинним законодавством встановлено спеціальний порядок задоволення вимог кредиторів після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, а задоволення таких вимог кредиторів здійснюється за участю Фонду гарантування вкладів фізичних осіб через відповідні позасудові механізми, передбачені чинним законодавством України.

Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 29 січня 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" на користь ОСОБА_3 неповернуту частину вкладу за депозитним договором від 3 лютого 2014 року № 331832/6322/370-14 у розмірі 10 058,52 дол. США, що за валютним курсом установленим Національним банком України на 12 січня 2016 року, 23, 5043 грн за 1 дол. США, становить 236 418 грн 47 коп; упущеної вигоди за депозитним договором від 3 лютого 2014 року № 331832/6322/370-14 у розмірі 1 642,71 дол. США, що за валютним курсом установленим Національним банком України на 12 січня 2016 року, 23 5043 грн за 1 дол. США, становить 38 610 грн 75 коп, та депозитним договором від 12 лютого 2014 року у розмірі 450,26 дол. США, що за валютним курсом установленим Національним банком України на 12 січня 2016 року, 23, 5043 грн за 1 дол. США, становить 10 583 грн 05 коп., та моральну шкоду в розмірі 1 000 грн. У задоволенні іншої частини вимог відмовлено. Вирішено питання судових витрат.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач повинен був повернути позивачу вклади по закінченню строку їх дії, однак банк зазначених вимог закону та обов'язків, взятих на себе за укладеними договорами, не виконав. Отже, підлягають стягненню кошти, що не були повернуті Фондом гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд). Крім того, оскільки з лютого 2015 року і до цього часу банк порушує право на вільне користування належними позивачу грошовими коштами, ОСОБА_3 у порядку статті 22 ЦК України має право на відшкодування упущеної вигоди у зв'язку із втратою можливості розмістити кошти в інших банківських установах та отримувати відповідний прибуток. Стягуючи з відповідача на відшкодування ОСОБА_3 моральної шкоди у розмірі 1 тис. грн., суд виходив із тривалого порушення банком прав позивача.

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 24 березня 2016 року рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 29 січня 2016 року скасовано та ухвалено нове про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3

Відмовляючи у задоволенні позову суд апеляційної інстанції виходив із того, що 19 вересня 2015 року Фонд запровадив тимчасову адміністрацію та розпочав процедуру виведення ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" з ринку, а тому інтереси позивача підлягають захисту відповідно до положень Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) . Крім того, вимоги позивача про стягнення упущеної вигоди базуються на розрахунку можливого прибутку у разі розміщення спірних коштів на депозитному рахунку в іншому банку. Такі розрахунки є теоретичними, побудовані на припущеннях та можливих очікуваннях отримання певного доходу та не підтверджені відповідними документами, що свідчили б про конкретний розмір прибутку, який міг би отримати позивач, якщо б відповідач не здійснював протиправні дії. При цьому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що правовідносини, що виникли між сторонами у справі, є договірними, а у договорах банківського строкового вкладу не передбачено відшкодування моральної шкоди у разі не повернення банком вкладу.

У квітні 2016 року ОСОБА_3подано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Полтавської області від 24 березня 2016 року, в якій просила скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення Ленінського районного суду м. Полтави, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права. Зокрема, вказувала на те, що висновки суду щодо спеціальності та пріоритетності правових норм Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) стосовно інших законодавчих актів України у спірних правовідносинах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед клієнтами є надуманими, суперечливими та базуються на припущеннях, оскільки правові норми Конституції України (254к/96-ВР) є нормами прямої дії, мають вищий пріоритет, у тому числі і перед нормами спеціальних законів. Останні не можуть неправомірно звужувати дію правових гарантій громадянина та людини, які встановлені Конституцією України (254к/96-ВР) . Такі висновки апеляційного суду є суперечливими та неконкретними, належним чином необґрунтованими та явно упередженими по відношенню до неї як клієнта банку, який є власником грошових коштів, переданих банку в довірче управління для забезпечення його діяльності на підставі укладених договорів банківського депозиту. Апеляційний суд не перевірив у визначеному законом порядку відповідність правових норм Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) нормам Конституції України (254к/96-ВР) . Посилання суду на правову позицію Верховного Суду України від 20 січня 2015 року у справі № 6-2001цс15, є неправомірним, так як в Єдиному державному реєстрі судових рішень по даті 20 січня 2015 року така правова позиція Верховного Суду України відсутня. В оскаржуваному рішенні суд жодним чином не обґрунтував своїх дій щодо необхідності та правомірності позбавлення належного їй майна, а саме грошових коштів, розміщених у відповідача на депозитних рахунках на підставі відповідних депозитних договорів, які у визначеному законодавством України порядку не визнані такими, що є недійсними та припинили свою дію. Апеляційний суд лише формально зазначив в своєму рішенні про начебто невідповідність висновків суду вимогам закону. Але жодним чином не спростував, які саме висновки суду першої інстанції не відповідають вимогам закону та яким саме правовим нормам, чи які правові норми, що підлягали застосуванню до спірних правовідносин, суд першої інстанції не застосував. Крім того, відсутність відповідних умов у депозитних договорах щодо стягнення моральної шкоди у випадку порушення банком умов договору, не позбавляє можливості у встановленому, зокрема статтями 23 та 1167 ЦК України порядку доводити факт завдання відповідачем моральної шкоди в результаті неналежного виконання останнім договірних зобов'язань.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 квітня 2016 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 14 листопада 2017 року справу призначено до судового розгляду.

У вересні 2016 року ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" подано заперечення на касаційну скаргу згідно з якими, для правовідносин, що виникають під час тимчасової адміністрації або ліквідації банку, яку здійснює уповноважена особа Фонду, пріоритетними є норми Закону про систему гарантування. 8 грудня 2015 pоку позивач в період тимчасової адміністрації від Фонду отримала 200 000,00 грн. Посилання позивача у касаційній скарзі на невідповідність рішення апеляційної інстанції Конституції України (254к/96-ВР) є надуманим та не підкріпленим жодним доказом, оскільки ОСОБА_3 особисто або через свого представника мала змогу звернутись до суду першої інстанції під час розгляду справи з клопотанням про зупинення розгляду справи і звернення з мотивованою ухвалою (постановою) до Верховного Суду України з питанням відповідності Конституції України (254к/96-ВР) нормативно-правового акта. Наявність у позивача першої групи інвалідності загального захворювання, також не є підставою, що породжує обов'язок або право суду приймати рішення на його користь, оскільки згідно з Конституцією України (254к/96-ВР) та іншим чинним законодавством України громадяни є рівними перед законом і вільними у своїх вчинках.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) (далі - Закон від 3 жовтня 2017 року), за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У січні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначену справу передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України у редакції Закону 3 жовтня 2017 року суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судове рішення апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 213, 214 ЦПК України 2004 року (у редакції станом на час ухвалення судових рішень у справі) щодо законності та обґрунтованості.

Судом установлено, що між ОСОБА_3 та ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" було укладено два договори банківського вкладу (депозиту) "Пенсійний": від 3 лютого 2014 року № 331832/6322/370-14 на суму вкладу 14 060 доларів США на строк до 8 лютого 2015 року із нарахуванням процентів за ставкою 11,10 % річних; та від 12 лютого 2014 року № 3318 32/14291/370-14 на суму вкладу 4 300 доларів США на строк до 17 лютого 2015 року із нарахуванням процентів за ставкою 11,10 % річних.

Після закінчення строку дії договорів депозиту позивач неодноразово, починаючи з лютого 2015 року, зверталася до банку з вимогами про повернення її коштів.

Вимоги позивача виконано не було.

17 вересня 2015 року постановою правління Національного банку України № 612 ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" віднесено до категорії неплатоспроможних. Цього ж дня виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення № 171 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" з 18 вересня 2015 року.

Відповідно до постанови правління Національного Банку України від 17 грудня 2015 № 898 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" 18 грудня 2015 року виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення № 230 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та делегування повноважень ліквідатора банку" й розпочато процедуру ліквідації.

Згідно з пунктом 16 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до пункту шостого статті 2 цього Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства. Отже, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, в якому введено тимчасову адміністрацію та/або запроваджено процедуру ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах. Статтею 36 вказаного Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації. Зокрема, згідно з підпунктами 1, 2 частини п'ятої статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку. Відповідно до частини другої статті 46 цього Закону з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшенню ліквідаційної маси. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-350цс17.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення про відмову в позові, правильно виходив з того, що на момент ухвалення рішення судом першої інстанції (29 січня 2016 року) у банку вже було введено тимчасову адміністрацію, що унеможливило стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) .

Отже, у справі, яка переглядається, положення Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) застосовано правильно, рішення суду апеляційної інстанції у справі, яка переглядається, є законним, а тому скарга ОСОБА_3 є необґрунтованою.

При цьому твердження ОСОБА_3 про те, що суд необґрунтовано відмовив їй у відшкодуванні моральної шкоди, є безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до частини четвертої статті 611 ЦК України моральна шкода підлягає відшкодуванню у разі порушення зобов'язань у договірних правовідносинах у випадку встановлення такої відповідальності законом або договором.

Поняття моральної (немайнової) шкоди і порядок її відшкодування визначається статтею 23 ЦК України. Зокрема, підставами для відшкодування моральної шкоди можуть бути порушення майнових, особистих немайнових прав особи, а також зобов'язань у випадках, передбачених договором або законом.

Спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України (254к/96-ВР) або випливає з її положень; у випадках, передбачених Цивільним кодексом (435-15) та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Чинним законодавством не передбачено право на відшкодування моральної шкоди із правовідносин, що виникають із договірних зобов'язань.

Таким чином, за спірними правовідносинами у ОСОБА_3 не виникає права на відшкодування моральної шкоди.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі № 6-1790-цс15.

Лише відповідно до положень статей 4, 22 Закону України "Про захист прав споживачів" споживачі мають право на відшкодування моральної шкоди в разі її заподіяння небезпечною для життя і здоров'я людей продукцією у випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до пункту 2 частини другої тієї ж статті збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода). Отже, поняття "збитки" передбачає й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.

Правильним є висновок суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача упущеної вигоди, оскільки вона була нарахована на частину неповерненої Фондом суми вкладу, яка за обставин, викладених вище, не підлягає стягненню, тобто є похідною від вимоги ОСОБА_3 про стягнення частини депозиту.

Твердження заявника про те, що в Єдиному державному реєстрі судових рішень по даті 20 січня 2015 року така правова позиція Верховного Суду України у справі № 6-2001цс15 відсутня, є необґрунтованим, оскільки судом була допущена описка, а саме: датою вказаної постанови є 20 січня 2016 року.

При цьому посилання заявника на те, що апеляційний суд в порушення вимог статті 292 ЦПК України 2004 року розглянув апеляційну скаргу представника особи, яка не була стороною у справі та не надала доказів порушення її прав, є безпідставними, оскільки згідно із пунктом 17 частини першої статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку. Отже, уповноважена особа Фонду Чернявська О. С. мала право подавати апеляційну скаргу на рішення місцевого суду, оскільки у ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" запроваджено тимчасово адміністрацію та розпочато процедуру ліквідації.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (наприклад, рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Відмова вищої судової інстанції розглянути головну підставу скарги є порушенням права на справедливий судовий розгляд, передбаченої статтею 6 Конвенції.

Проте інші доводи касаційної скарги ОСОБА_3 зводяться лише до переоцінки доказів, яким суд апеляційної інстанції надав відповідну оцінку.

Розглядаючи зазначений позов, суд апеляційної інстанції повно та всебічнодослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі статтями 57- 60, 212 ЦПК України 2004 року, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Полтавської області від 24 березня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.