розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 30 грудня 2015 року у складі судді Озерянської Ж. М. та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 березня 2016 року у складі суддів: Козлова С. П., Болтунової Л. М., Тамакулової В. О.,

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Днепрспецремонт" (далі - ТОВ "Днепрспецремонт") про поновлення на роботі та відшкодування моральної шкоди.

Зазначала, що вони разом з чоловіком ОСОБА_2 у березні 2000 року заснували ТОВ "Днепрспецремонт", в якому вона з листопада 2003 року по лютий 2009 року та з жовтня 2011 року працювала на посаді менеджера. 02 лютого 2015 року її звільнено з роботи, а 17 квітня 2015 року рішенням загальних зборів товариства виведено з числа учасників ТОВ "Днепрспецремонт", про що вона випадково дізналася у травні 2015 року. Вона неодноразово зверталася до відповідача з проханням надати їй наказ про звільнення, трудову книжку та провести з нею розрахунок, у чому їй відмовлено.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просила суд поновити їй строк звернення до суду із позовом, поновити її на посаді менеджера TOB "Днепрспецремонт" з моменту звільнення з роботи, стягнути з відповідача на її користь 250 тис. грн в рахунок моральної шкоди, завданої незаконним звільненням.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 30 грудня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено за пропуском строку позовної давності.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що 16 липня 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом про стягнення невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто була обізнана щодо свого звільнення та без поважних причин пропустила строк позовної давності для звернення із позовом про поновлення на роботі.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 березня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено за безпідставністю.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що позивачем не надано належних письмових доказів в підтвердження її звільнення відповідачем 02 лютого 2015 року з посади менеджера, зокрема, наказу про її звільнення або відповідного запису у її трудовій книжці, як і не надано відповідачем таких доказів апеляційному суду на його вимогу відповідно до ухвали суду від 29 лютого 2016 року у зв'язку з їх відсутністю згідно наданих письмових пояснень ТОВ "Днепроспецремонт" від 14 березня 2016 року, а в наданій позивачем в судовому засіданні апеляційного суду копії трудової книжки запис про її звільнення 02 лютого 2015 року з посади менеджера з посиланням на відповідний наказ і підстави звільнення відсутній та в ній зазначено лише про прийом її за наказом № 4 від 01 листопада 2003 року на посаду головного офіс-менеджера ТОВ "Днепроспецремонт", звільнення з цієї посади 02 лютого 2009 року за власним бажанням та прийом на цю ж посаду за наказом № 37 від 03 жовтня 2011 року, що є підставою для відмови в задоволенні заявленого позову по суті за його недоведеністю.

У касаційній скарзі, поданій у червні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1просить скасувати рішення судів та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, винести окрему ухвалу щодо судді першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підстави касаційного оскарження рішення суду обґрунтовано тим, що наказу про звільнення чи трудової книжки із записом про звільнення їй не видано, а тому перебіг позовної давності за вимогами про звільнення не почався. Судом першої інстанції необґрунтовано не витребувано за власною ініціативою для правильного вирішення справи докази її незаконного звільнення в інших осіб (податкового органу, управління Пенсійного фонду тощо). Крім того, згідно листа Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області від 25 травня 2016 року її звільнено з роботи 02 лютого 2015 року за власним бажанням, проте такої заяви про звільнення вона не писала.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 січня 2017 року справу призначено до судового розгляду. 12 січня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У травні 2017 року від ОСОБА_1 надійшла заява про відмову від касаційної скарги.

Листом судді роз'яснено ОСОБА_1 зміст 330 ЦПК України (1618-15) (у редакції, чинній на момент звернення із заявою про відмову від касаційної скарги) та витребувано підтвердження відмови від касаційної скарги із нотаріальним посвідченням справжності підпису заявника на такій заяві.

Враховуючи те, що у відповідь на лист судді нотаріально посвідченої заяви про відмову від касаційної скарги від ОСОБА_1 не надійшло, справа підлягає розгляду по суті без врахування заяви ОСОБА_1 про відмову від касаційної скарги.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що відповідно до Статуту ТОВ "Днепрспецремонт" учасниками товариства є ОСОБА_4 з часткою у статутному капіталі 60 % та ОСОБА_1 з часткою у статутному капіталі 40 %.

17 квітня 2015 року відбулися загальні збори учасників ТОВ "Днепрспецремонт", якими вирішено у тому числі про виключення учасника товариства ОСОБА_1

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 03 вересня 2015 року, яке було залишено без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16 листопада 2015 року, вищевказане рішення загальних зборів учасників ТОВ "Днепрспецремонт" визнано недійсним.

Згідно записів у трудовій книжці позивача наказом № 4 від 01 листопада 2003 року її прийнято на роботу в ТОВ "Днепрспецремонт" на посаду головного офіс-менеджера, звільнено з цієї посади 02 лютого 2009 року за власним бажанням та прийнято на цю ж посаду за наказом № 37 від 03 жовтня 2011 року.

За змістом частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" (1700-18) іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, наданими позивачем на підтвердження своїх вимог, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, апеляційний суд дійшов висновку про недоведеність позову з огляду на відсутність підтвердження обставин звільнення ОСОБА_1 з посади офіс-менеджера ТОВ "Днепрспецремонт" 02 лютого 2015 року, що унеможливлює перевірку законності підстав такого звільнення.

Доведеність підстав позову ОСОБА_1 обґрунтовує у касаційній скарзі посиланням на необхідність переоцінки доказів у справі, витребування нових документів, оцінки листа Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області від 25 травня 2016 року, що не може бути підставою скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки згідно вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Лист Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області від 25 травня 2016 року подано до суду касаційної інстанції, у межах розгляду справи в попередніх інстанціях вказаний доказ не подавався, а тому з підстав його не дослідження рішення судів не можуть бути скасованими.

Відмова у позові за недоведеністю не позбавляє позивача права повторно звернутися до суду та надати докази в підтвердження своїх вимог із дотриманням встановленого порядку надання доказів.

Згідно частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів погоджується із висновками апеляційного суду про те, що безпідставність позову є самостійною підставою відмови у задоволенні позовних вимог, а тому залишає рішення апеляційного суду без змін за статтею 410 ЦПК України.