розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії Закарпатського обласного управління на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області у складі судді Котубей І. І.

від 13 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області у складі суддів: Бондаренко Ю. О., Куцина М. М., Собослой Г. Г.,

від 3 листопада 2016 року,

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У лютому 2016 року публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" в особі філії Закарпатського обласного управління (далі - ПАТ "Державний ощадний банк України") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовну заяву мотивовано тим, що 28 вересня 2007 року між сторонами був укладений договір відновлювальної кредитної лінії № 72809, згідно з яким позивач надав відповідачу кредит в розмірі 960 тис. грн зі сплатою 17,5 % за користування кредитними коштами на строк до 27 вересня 2017 року. 10 жовтня 2008 року між сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору, відповідно до якої було змінено розмір відсоткової ставки з 17, 5 до 18 % річних. В забезпечення виконання позичальником взятих на себе зобов'язань щодо повернення кредитних коштів між банком та ОСОБА_4 28 вересня 2007 року був укладений договір іпотеки, предметом якого є житловий будинок АДРЕСА_1, загальною площею 224, 60 кв. м.

У зв'язку з тим, що відповідач свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконав, внаслідок чого станом на 12 лютого 2016 року у нього перед банком виникла заборгованість в сумі 1 793 963 грн 50 коп., позивач просив в рахунок погашення заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на майно.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 червня 2016 року, з урахуванням додаткового рішення цього ж суду від 28 липня 2016 року, у задоволенні позову ПАТ "Державний ощадний банк України" відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що банк звернувся до суду із вимогами поза межами позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем.

Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 3 листопада 2016 року апеляційна скарга ПАТ "Державний ощадний банк України" залишена без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що банк, пред'явивши 16 червня 2011 року вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором, шляхом звернення до суду із позовом про її стягнення, змінив строк виконання основного зобов'язання, а тому позивач був зобов'язаний пред'явити позов до боржника про звернення стягнення на предмет іпотеки протягом трьох років від дати, коли банк дізнався про порушення свого права, тобто з 16 червня 2011 року.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ "Державний ощадний банк України" просить скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що основне зобов'язання закредитним договором невиконано, заборгованість, стягнута судовим рішенням звідповідача на користь банку, не сплачена, а тому відсутніпідстави вважати, що позовна давністьза вимогами прозвернення стягнення напредмет іпотеки спливла. Крім того, початком перебігу позовної давності слід вважати не дату звернення банку із позовом про стягнення заборгованості, а дату набрання рішенням законної сили про її стягнення, тобто 20 вересня 2013 року. Також, суди не звернули уваги на те, що 27 квітня 2016 року відповідач частково погасив заборгованість, що свідчить про переривання позовної давності.

У січні 2017 року від ОСОБА_4 надійшли заперечення, в яких він зазначає, що строк виконання основного зобов'язання було змінено, а в позивача виникло право на звернення до суду щодо захисту своїх порушених прав з 16 червня 2011 року, однак банк звернувся до суду із зазначеним позовом лише у лютому 2016 року, тобто зі спливом позовної давності. Крім того, відповідач не погоджується з доводами банку про початок перебігу позовної давності, оскільки за змістом статті 1050 ЦК України якщо кредитор змінює строк виконання основного зобов'язання, позовна давність обчислюється від цієї дати. Зазначає, що переривання позовної давності можливо лише в межах строку давності, а не після його спливу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

10 січня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судами попередніх інстанції встановлено, що 28 вересня 2007 року між сторонами був укладений договір відновлювальної кредитної лінії, за умовами якого позивач надав відповідачу кредит в розмірі 960 тис. грн зі сплатою 17, 5 % за користування кредитними коштами на строк до 27 вересня 2017 року.

10 жовтня 2008 року між сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору, відповідно до якої збільшено розмір відсоткової ставки з 17, 5 до 18% річних.

28 вересня 2007 року з метою забезпечення виконання позичальником взятих на себе зобов'язань щодо повернення кредитних коштів між сторонами був укладений іпотечний договір, згідно з яким в іпотеку банку передано житловий будинок загальною площею 224, 60 кв. м., житловою площею 116, 60 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

16 червня 2011 року банк звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про дострокове стягнення заборгованості за договором та рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 вересня 2012 року стягнуто з ОСОБА_4 на користь позивача заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 276 869 грн 05 коп. Судове рішення набрало законної сили 19 вересня 2013 року.

Звертаючись до суду із цим позовом банк зазначав, що ОСОБА_4 свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконав, внаслідок чого станом на 12 лютого 2016 року у нього виникла заборгованість в сумі 1 793 963 грн 50 коп., що є підставою для звернення до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення вказаної заборгованості.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач подав письмову заяву про застосування позовної давності (а. с. 104-106).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із частиною першою статті 7 цього Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

У статті 33 Закону України "Про іпотеку" передбачені підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки.

Зокрема, частиною першою цієї статті передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Отже, чинним законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Зазначений трирічний строк діє після порушення суб'єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій, встановивши, що строк виконання основного зобов'язання було змінено пред'явленням банком 16 червня 2011 року позову до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором, однак банк звернувся до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки лише у лютому 2016 року, дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову у зв'язку з пропуском позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем.

Вказаний висновок узгоджується із правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду України від 11 жовтня 2017 року (справа № 6-1674цс17).

Доводи касаційної скарги про те, що основне зобов'язанняза кредитним договоромне виконано, заборгованість з відповідача на користь банку, стягнута судовим рішенням, не сплачена, а тому не можуть бути застосовані положення статті 257 ЦК України безпідставні, оскільки ці обставини стосуються правовідносин, у яких позовна давність не спливла.

Доводи касаційної скарги про початок перебігу позовної давності з дня набрання рішенням про стягнення заборгованості законної сили, тобто 20 вересня 2013 року є необґрунтованими.

Початок перебігу позовної давності за зобов'язаннями врегульовано частиною 5 статті 261 ЦК України, згідно з якою за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Кредитний договір, укладений між сторонами у справі, що переглядається, передбачав обов'язок ОСОБА_4 погашати кредит частинами протягом строку дії договору, тобто до 27 вересня 2017 року.

При цьому згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений такий обов'язок позичальника, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.

Використовуючи своє право згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України, шляхом пред'явлення 16 червня 2011 року позову про стягнення усього розміру заборгованості за договором до кінцевого терміну, банк змінив строк виконання зобов'язання. Цим банк як кредитор одночасно також змінив момент початку перебігу позовної давності за його вимогами, який слід рахувати з 16 червня 2011 року.

Посилання в касаційній скарзі про переривання позовної давності шляхом часткового погашення заборгованості відповідачем 27 квітня 2016 року є помилковим, оскільки таке може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

Крім того, визнання боргу як підстава для переривання перебігу позовної давності має бути результатом вольових дій боржника. Погашення заборгованості на виконання судового рішення є примусовими, а не добровільними діями боржника, тому не може бути кваліфіковано як визнання боргу відповідачем та не перериває перебігу позовної давності.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії Закарпатського обласного управління залишити без задоволення, а рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 3 листопада 2016 року - без змін.