Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В.М.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

заінтересована особа - публічне акціонерне товариство "Фідобанк",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Одеської області від 05 грудня 2016 року у складі колегії суддів Варикаші О. Д., Станкевич В. А., Бабія А. П.,

20 січня 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що 14 січня 2010 року між ОСОБА_6, який діяв від імені ОСОБА_4, та

ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу садового будинку та земельної ділянки, які розташовані за адресою АДРЕСА_1, загальною площею 276,1 кв.м., житловою площею 94,4 кв.м., площею земельної ділянки 0,0296 га, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу

Заочним рішенням Київського районного суду міста Одеси від 02 грудня 2015 року витребувано від ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 садовий будинок, що знаходиться по АДРЕСА_1 розташований на земельній ділянці площею 0,0296 га, на який за позивачем визнано право власності. 15 січня 2016 року державний реєстратор відмовив позивачу у реєстрації права власності на вказаний будинок, оскільки договір купівлі-продажу від 14 січня 2010 року не був скасований, тому просив суд скасувати його у судовому порядку.

Заочним рішенням Київського районного суду міста Одеси від 30 березня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу недійсним задоволено.

Визнано договір купівлі-продажу від 14 січня 2010 року садового будинку та земельної ділянки, які розташовані за адресою АДРЕСА_1, загальною площею 276,1 кв.м., житловою площею 84,4 кв.м., площею земельної ділянки 0,0296 га, укладеного між ОСОБА_6, який діяв від імені ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кобзар О.Ю., який було зареєстровано в реєстрі за № 25, недійсним.

Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 23 червня 2016 року виправлено описку у регзулятивній частині заочного рішення Київського районного суду міста Одеси від 30 березня 2016 року та постановлено вважати правильним житлову площу будинку АДРЕСА_1 - 94,4 кв.м.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що рішенням Київського районного суду міста Одеси від 02 грудня 2015 року по справі

№ 520/9563/15-ц встановлено, що угода від 14 січня 2010 року купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 укладена без вільної згоди власника (ОСОБА_4) цього будинку, тобто при укладенні цього правочину не додержано вимог частини першої статті 203 ЦПК України.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 05 грудня 2016 року апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Фідобанк" (далі - ПАТ "Фідобанк") задоволено.

Заочне рішення Київського районного суду міста Одеси від 30 березня

2016 року скасовано з ухваленням нового рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що судом першої інстанції не залучено до участі у справі ПАТ "Фідобанк" права та інтереси якого порушено оскаржуваним рішенням суду.

19 грудня 2016 року ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення апеляційного суду Одеської області від

05 грудня 2016 року та залишити в силі заочне рішення Київського районного суду міста Одеси від 30 березня 2016 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що незалучення до участі у справі ПАТ "Фідобанк", не може бути безумовною підставою для скасування правильного по суті рішення. Інших підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційним судом не вказано.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

29 січня 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до статті 11 ЦПК України (чинного на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій), суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Статтею 60 ЦПК передбачено (чинного на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій), що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог або заперечень.

Судом апеляційної інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, встановлено, що садовий будинок та земельна ділянка, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 є предметом іпотеки за іпотечним договором від 14 січня 2010 року

№ 011/0321/10/08460/1, укладеним між ПАТ "Ерсте Банк", правонаступником якого є ПАТ "Фідобанк", та ОСОБА_5, яка є власником вказаного нерухомого майна.

Зазначений іпотечний договір забезпечує вимоги іпотекодержателя, яким є банк, що за кредитним договором від 25 грудня 2007 року

№ 011/0321/10/08460 на відкриття невідновлювальної кредитної лінії на суму 610 000 дол. США та додаткової угоди від 14 січня 2010 року № 4, відповідно до якої ОСОБА_5 є позичальником за вказаним кредитним договором.

Апеляційний суд не наділений процесуальною можливістю залучити до участі у справі сторону, права якої порушено оскаржуваним рішенням. Тому суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4 саме з підстав не залучення до участі у справі ПАТ "Фідобанк", права та інтереси якого як іпотекодержателя майна зачіплені зазначеним спором.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду