розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу приватного сільськогосподарського підприємства імені Щорса на рішення Кегичівського районного суду Харківської області у складі судді Куст Н. М. від 28 вересня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області у складі колегії суддів Швецової Л. А., Котелевець А. В., Піддубного Р. М. від 04 грудня 2017 року,

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У вересні 2016 року представник ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до приватного сільськогосподарського підприємства імені Щорса (далі - ПСП ім. Щорса) про визнання договору оренди землі недійсним та витребування земельної ділянки.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_6 є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 6,1374 га, кадастровий номер НОМЕР_1, розташованої на території Павлівської сільської ради Кегичівського району Харківської області.

26 травня 2016 року позивачем була подана вимога до ПСП ім. Щорса щодо правових підстав використання підприємством належної йому земельної ділянки, проте його вимогу відповідач не розглядав, цінний лист повернуто поштою у зв'язку зі спливом терміну зберігання поштової кореспонденції.

Після чого позивач звернувся із заявою до відділу Держгеокадастру у Кегичівському районі Харківської області про надання інформації існування правового обтяження на його земельну ділянку у Державному реєстрі земель.

Листом від 17 червня 2016 року відділом Держкомзему була надана позивачу копія договору оренди землі № б/н від 01 лютого 2007 року, зареєстрованого у Кегичівському відділі Харківської філії ДП Центр ДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 17 березня 2008 року за № 040869600257, відповідно до умов якого ОСОБА_6 передав підприємству в оренду належну йому земельну ділянку, терміном на 15 років.

Посилаючись на те, що договір оренди від 01 лютого 2007 року позивач не підписував, його волевиявлення на укладання такого договору не було і нікого на укладання договору він не уповноважував, тому просив визнати вказаний договір недійсним та зобов'язати відповідача повернути йому спірну земельну ділянку.

У листопаді 2016 року ПСП ім. Щорса подало заперечення проти позову, у яких зазначало, що посилання позивача на необізнаність про існування договору оренди землі від 01 лютого 2007 року не відповідає дійсності, оскільки ще з 2007 року позивач отримує оренду плату, що свідчить про його згоду на орендні правовідносини із відповідачем. Крім того, враховуючи обізнаність позивача щодо наявності оспорюваного договору, позивачем пропущено строк позовної давності, передбачений статтею 257 ЦК України, для визнання його недійсним.

Рішенням Кегичівського районного суду Харківської області від 28 вересня 2017 року позов ОСОБА_6 задоволено.

Визнано недійсним договір оренди землі № б/н від 01 лютого 2007 року, зареєстрований у Кегичівському відділі Харківської філії ДП Центр ДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 17 березня 2008 року за № 040869600257, укладений між ОСОБА_6 та ПСП ім. Щорса.

Зобов'язано ПСП ім. Щорса повернути ОСОБА_6 земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 6,1374 га, кадастровий № НОМЕР_1, яка розташована на території Павлівської сільської ради Кегичівського району Харківської області, що належить ОСОБА_6 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 93.

Стягнуто з ПСП ім. Щорса на користь ОСОБА_6 судові витрати: по сплаті судового збору - 1 102 грн 40 коп., на проведення почеркознавчої експертизи - 9 523 грн 20 коп., всього в сумі 10 625 грн 60 коп.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки волевиявлення позивача на укладання оспорюваного договору оренди земельної ділянки відсутнє, тому що останній його не підписував, що підтверджується висновком судово-почеркознавчої експертизи від 31 липня 2017 року № 13343/13669, то в силу вимог частини першої статті 215 ЦК України вказаний правочин є недійсним із застосуванням наслідків його недійсності. Оскільки про існування оспорюваного правочину позивач дізнався лише у червні 2016 року, коли отримав з відділу Держгеокадастру у Кегичівському районі Харківської області копію договору оренди землі, що в розумінні частини першої статті 261 ЦК України є моментом початку перебігу строку позовної давності, а звернувся до суду з позовом про визнання його недійсним у вересні 2016 року, тобто в межах строку позовної давності.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 04 грудня 2017 року апеляційну скаргу ПСП ім. Щорса відхилено, а рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновок суду першої інстанції про недійсність оспорюваного договору з підстав не відповідності вимогам частини першої статті 215 ЦК України є обґрунтованим. Сам факт отримання позивачем орендної плати земельної ділянки не спростовує факт відсутності вільного волевиявлення останнього на укладання оспорюваного договору на умовах, що в ньому викладені. Доводи позивача про те, що про укладення договору на викладених в ньому умовах він дізнався в межах строку позовної давності не спростовані належними та допустимими доказами.

У касаційній скарзі, поданій 13 грудня 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, представник ПСП ім. Щорса просить скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом порушено порядок призначення судово-почеркознавчої експертизи, встановлений частиною третьою статті 143 ЦПК України у редакції 2004 року, зокрема не враховано пояснення учасників справи, що свідчить про недопустимість висновку в якості доказу про відсутність волевиявлення позивача на укладання договору. Крім того, судами не надано належної правової оцінки тому факту, що протягом усього часу дії договору (з 2007 року) позивач отримував орендну плату, що свідчить про його обізнаність з умовами договору. Тому позивач звернувся до суду з указаним позовом поза межами строку позовної давності.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

17 січня 2018 року до Верховного Суду надійшла вказана справа.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судом установлено, що ОСОБА_6 є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 6,1374 га, кадастровий номер НОМЕР_1, розташованої на території Павлівської сільської ради Кегичівського району Харківської області.

Звертаючись до суду з указаним позовом, представник позивача посилався на те, що позивач, у червні 2016 року звернувшись до відділу Держгеокадастру у Кегичівському районі Харківської області із заявою про надання інформації існування правового обтяження на його земельну ділянку у Державному реєстрі земель, дізнався про існування укладеного 01 лютого 2007 року від його імені з ПСП ім. Щорса договору оренди вказаної земельної ділянки, зареєстрованого у Кегичівському відділі Харківської філії ДП "Центр Державного земельного кадастру", про що здійснено запис 17 березня 2008 року № 040869600257, терміном на 15 років. Разом з договором оренди земельної ділянки від імені позивача підписано акт приймання-передачі вказаної земельної ділянки № 0162 та акт визначення меж земельної ділянки без дати.

Згідно з висновком судової почеркознавчої експертизи від 31 липня 2017 року № 13343/13669 підписи від імені ОСОБА_6 в договорі оренди землі б/н від 01 лютого 2007 року в графі "Орендодавець", в акті приймання-передачі земельної ділянки від 01 лютого 2007 року № 0162 згідно з договором оренди б/н від 01 лютого 2007 року в графі "Земельну ділянку передав", виконані рукописним способом без попередньої технічної підготовки та використання технічних засобів не ОСОБА_6 (а. с. 132-135).

Частиною першою статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За змістом частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Частиною третьою статті 215 ЦК України зазначено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Встановивши, що підпис від імені ОСОБА_6 в графі "Орендодавець" в договорі оренди земельної ділянки б/н від 01 лютого 2007 року, укладеному між ОСОБА_6 та ПСП ім. Щорса, виконаний не ОСОБА_6, а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_6, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про визнання такого договору недійсним на підставі статтей 203, 215 ЦК України та застосування наслідків його недійсності.

Також судами враховано роз'яснення, які надані Пленумом Верховного Суду України у пункту 7 постанови від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) , відповідно до яких виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним.

Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхилили доводи відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності та правильно виходили із того, що перебіг строку позовної давності починається не з моменту отримання позивачем плати за користування земельною ділянкою, а з часу, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого майнового права, тобто укладення договору від його імені. Оскільки позивачу стало відомо про існування оспорюваного договору оренди земельної ділянки та акта прийому-передачі землі лише у червні 2016 року, то строк позовної давності позивачем не пропущено.

Такий висновок узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15.

Доводи касаційної скарги про порушення судом порядку призначення судово-почеркознавчої експертизи не підтверджені належними доказами та не узгоджуються з матеріалами справи.

З урахуванням наведеного висновки судів про задоволення позову є правильними.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення попередніх судів без змін.

Частиною третьою статті 436 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанцій у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ураховуючи, що ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду було зупинено виконання рішення Кегичівського районного суду Харківської області від 28 вересня 2017 року до закінчення касаційного провадження, касаційне провадження у справі закінчено, тому виконання вказаного судового рішення підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

Касаційну скаргу приватного сільськогосподарського підприємства імені Щорса залишити без задоволення.

Рішення Кегичівського районного суду Харківської області від 28 вересня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 04 грудня 2017 року залишити без змін.