розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 24 травня 2016 року у складі судді Васалатія К. А. та на ухвалу апеляційного суду м. Києва від 6 вересня 2016 року у складі колегії суддів: Махлай Л. Д., Левенця Б. Б., Лапчевської О. Ф.,

У грудні 2014 року публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" (далі - ПАТ"Державний ощадний банк України") звернулось до суду з позовною заявою до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Посилаючись на невиконання відповідачами умов кредитного договору, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в солідарному порядку на його користь 142 304, 36 грн доларів США, що еквівалентно 2 989 131, 54 грн, заборгованості за кредитним договором.

У жовтні 2015 року ОСОБА_5 звернулась із зустрічним позовом до ПАТ "Державний ощадний банк України" про визнання зобов'язання за договором поруки № 1431 від 12 червня 2008 року припиненим,посилаючись на те, що між банком та позичальником без її згоди були укладені додаткові договори, внаслідок чого збільшився обсяг її відповідальності як поручителя.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 24 травня 2016 року позов ПАТ "Державний ощадний банк України" задоволено: стягнуто солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ПАТ "Державний ощадний банк України" заборгованість за кредитним договором у розмірі 142 304, 36 доларів США, що еквівалентно 2 989 131, 54 грн. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що банк виконав свої зобов'язання за кредитним договором, а відповідачі порушили умови кредитного договору та договору поруки. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд виходив із того, що поручитель була ознайомлена з умовами договору поруки, якими передбачено, що поручитель зобов'язалася перед банком відповідати солідарно в повному обсязі за своєчасне та повне виконання своїх зобов'язань за кредитним договором.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 6 вересня 2016 року рішення Оболонського районного суду м. Києва від 24 травня 2016 рокузалишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновок суд першої інстанції про задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором та відмову в задоволенні позовних вимог про визнання поруки припиненою є обґрунтованим, і судом першої інстанції не допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.

У вересні 2016 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_6 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Обологського районного суду м. Києва від 24 травня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 6 вересня 2016 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані рішення є незаконними і необґрунтованими, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Суди першої та апеляційної інстанції не встановили факту видачі кредиту в обумовленому у кредитному договорі розмірі та правомірного нарахування суми заборгованості за кредитним договором, невмотивовано відмовили у проведенні почеркознавчої експертизи для вирішення питання належності підпису на заяві про видачу готівки позичальнику.

16 листопада 2016 року суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у даній справі.

У грудні 2016 року від ПАТ "Державний ощадний банк України" до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 24 травня 2016 року та на ухвалу апеляційного суду м. Києва від 6 вересня 2016 року.

У запереченнях на касаційну скаргу ПАТ "Державний ощадний банк України" зазначало, що оскаржувані ОСОБА_4 судові рішення першої та апеляційної інстанції є законними та обґрунтованими, ухваленими з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги ОСОБА_4 є безпідставними, оскільки спростовуються наданими доказами та встановленими судами обставинами у справі.

Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 червня 2017 року справу за позовом ПАТ "Державний ощадний банк України" до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ПАТ "Державний ощадний банк України" про визнання договору поруки припиненим призначено до судового розгляду.

Статтею 338 ЦПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України (1618-15) ), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Підпунктом 4 пункту першого Розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

22 січня 2018 року вказану справу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недоведеність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Наведені в касаційній скарзі доводи ОСОБА_5не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що 07 вересня 2007 року між ВАТ "Державний ощадний України" в особі філії ГУ по м. Києву та Київській області ПАТ "Ощадбанк", правонаступником якого є ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії ГУ по м. Києву та Київської області та ОСОБА_4 укладено договір про іпотечний кредит, за умовами якого остання отримала кредит на придбання квартири за договором купівлі-продажу від 27 вересня 2007 року, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, в розмірі 109 000 доларів США зі сплатою 11,5 % річних строком до 27 вересня 2037 року. Зазначену квартиру передано в іпотеку в забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 27 вересня 2007 року між банком та ОСОБА_5 укладено договір поруки, за умовами якого остання зобов'язалася перед банком відповідати солідарно в повному обсязі за своєчасне та повне виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором.

24 лютого 2009 року між банком та ОСОБА_4 укладено додатковий договір № 1 до договору про іпотечний кредит від 27 вересня 2007 року про зменшення розміру щомісячних платежів по кредиту за лютий 2009 року - січень 2010 року.

23 квітня 2010 року між банком та ОСОБА_4 укладено додатковий договір № 2 до іпотечного договору № 728 від 27.09.2007 року, який передбачає реструктуризацію кредитної заборгованості та зміну графіку погашення кредиту у межах строку кредитування, про зменшення розміру щомісячних платежів по кредиту за квітень 2010 року - вересень 2010 року.

22 лютого 2013 року між банком та ОСОБА_4 укладено додатковий договір № 3 до договору про іпотечний кредит № 728 від 27.09.2007 року, яким змінено умови кредитування шляхом зміни графіку погашення кредиту в межах строку кредитування та зменшено розмір щомісячних платежів по кредиту за лютий 2013 року - січень 2014 року.

22 вересня 2014 року банком направлено ОСОБА_4 та ОСОБА_5 лист-вимогу про дострокове погашення кредиту у зв`язку з порушенням зобов`язання щодо погашення кредиту та сплати процентів із зазначенням суми залишку заборгованості по кредиту, простроченої заборгованості, нарахованих відсотків та пені за несвоєчасне виконання зобов'язань.

Відповідно до розрахунку банку станом на 01.07.2015 року заборгованість відповідачів перед банком становить 142 304, 36 доларів США, що еквівалентно 2 989 131, 54 грн., яка складається з: 87 452 доларів США - загальна сума не простроченого кредиту (основного боргу); 6 125, 34 доларів США - загальна сума прострочених чергових платежів за кредитом (по основному боргу); 25 119, 92 доларів США - загальна сума заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитом; 875, 57 доларів США - загальна сума пені за несвоєчасну сплату основних платежів за кредитом; 5 219, 21 доларів США - загальна сума пені за несвоєчасну сплату відсотків за кредитом; 2 713, 34 доларів США - загальна сума втрат від інфляції по прострочених сумах заборгованості по основному боргу; 13 798, 02 доларів США - загальна сума втрат від інфляції по прострочених сумах заборгованості по відсотках; 143, 92 доларів США - загальна сума 3 % річних від прострочених сум заборгованості по основному боргу; 857, 04 доларів США - загальна сума 3 % річних від прострочених сум заборгованості по відсотках.

Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього кодексу.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Суд першої інстанції, оцінивши надані сторонами докази та встановивши обставини у справі, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором, з таким висновком погодився і суд апеляційної інстанції.

Доводи касаційної скарги щодо неправомірностінарахування суми заборгованості за кредитним договором не заслуговують на увагу, оскільки ОСОБА_5, заперечуючи проти правильності розрахунку заборгованості, складеного банком, в обґрунтування своїх заперечень доказів суду не надала.

Правильним є висновок судів першої та апеляційної інстанції про відмову в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 про визнання поруки припиненою.

За умовами укладеного договору поруки ОСОБА_5 зобов'язалася перед банком відповідати солідарно в повному обсязі за своєчасне та повне виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором. Із умовами договору поруки ОСОБА_5 ознайомлена.

В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_5 посилалася на те, що між банком та позичальником були укладені додаткові договори до кредитного договору без її згоди, що призвело до збільшення обсягу її відповідальності як поручителя.

Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов`язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов`язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; установлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року № 6-701 цс 15.

Суди, виходячи зі змісту додаткових договорів до кредитного договору, дійшли правильного висновку про відсутність підстав уважати, що додатковими договорами до кредитного договору було збільшено обсяг відповідальності поручителя, оскільки умовами цих договорів визначено зменшення розміру щомісячних платежів за кредитним договором за певні місяці шляхом зміни графіку погашення кредиту в межах строку кредитування, тобто додаткові договори стосувалися реструктуризації заборгованості за певні проміжки часу без збільшення періоду кредитних зобов'язань.

Інших доказів, які б підтверджувати факт збільшення обсягу відповідальності поручителя, ОСОБА_4 суду не надала.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не встановили факту видачі кредиту в обумовленому у кредитному договорі розмірі та невмотивовано відмовили у проведенні почеркознавчої експертизи, не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються встановленими судом обставинами.

Судами встановлено, що за кредитні кошти ОСОБА_4 придбана квартира, певний час вона виконувала умови кредитного договору й сплачувала кредит і відсотки за користування кредитними коштами, укладала договори про реструктуризацію заборгованості за певні проміжки часу.

Видача кредиту також підтверджується заявою на видачу готівки від 27 вересня 2007 року та іншими доказами дослідженими судом у відповідності до положень процесуального закону у їх сукупності.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильних висновків про недоцільність призначення почеркознавчої експертизи для вирішення питання, чи належить підпис на заяві про видачу готівки позичальнику.