розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" на рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області у складі судді Янішевської О. С. від 07 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області у складі суддів: Заїки В. М., Варвус Ю. Д., Пастощука М. М. від 25 травня 2016 року,

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У лютому 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" (далі - ПАТ "Страхова група "ТАС") про стягнення 9 960 грн страхового відшкодування та у рахунок відшкодування моральної шкоди 2 тис. грн.

Позов ОСОБА_1 обґрунтовано тим, що 21листопада 2014 року між нею і відповідачем було укладено договір А № 421031 добровільного страхування наземного транспорту ПК/21, яким було застраховано автомобіль марки "Volkswagen Tiguan", НОМЕР_1. 25 грудня 2014 року сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), унаслідок якої вказаний автомобіль було пошкоджено, та зазначена подія є страховим випадком, проте відповідачем понесені нею витрати у розмірі 9 960 грн не відшкодовані.

Посилаючись на те, що за прострочення платежу підлягає нарахуванню пеня в розмірі 0,1 % від суми простроченого платежу, а також зазначаючи, що затримка відповідачем виплати на ремонт пошкодженого автомобіля та невиконання умов договору, спричинили їй моральну шкоду, ОСОБА_1 просила задовольнити позов.

Рішенням Ізяславського районного суду Хмельницької області від 07 грудня 2015 року позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ "Страхова група "ТАС" на користь ОСОБА_1 невиплачене страхове відшкодування в сумі 7 460 грн та у рахунок відшкодування моральної шкоди 2 тис. грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В іншій частині позову відмовлено.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, виходив із того, що вартість відновлювального ремонту автомобіля позивача склала 9960 грн, а безумовна франшиза - 2 500 грн, у зв'язку із чим дійшов висновку, що стягненню з відповідача підлягає страхове відшкодування в сумі 7 460 грн та моральна шкода в сумі 2 тис. грн.

Ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 25 травня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ "Страхова група "ТАС" відхилено, рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 07 грудня 2015 року залишено без змін.

Апеляційний суд, погоджуючись з висновком суду першої інстанції, виходив із того, що між сторонами існували зобов'язальні правовідносини, а тому до них застосовуються наслідки, передбачені ст. 611 ЦК України, зокрема, відшкодування моральної шкоди. При цьому суд відхилив доводи страховика щодо припинення дії умов договору страхування у травні 2015 року, оскільки він діяв на момент виникнення страхового випадку, а тому відсутні підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування.

У червні 2016 року ПАТ "Страхова група "ТАС" звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою на рішення судів першої та апеляційної інстанцій, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій в частині стягнення 7 460 грн майнової шкоди та 2000 грн моральної шкоди; судові витрати, пов'язані з поданням апеляційної та касаційної скарги стягнути з ОСОБА_1

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не враховано, що на дату складання страхового акта № 1289р/33/15 від 26 січня 2015 року ОСОБА_1 не була сплачена сума страхових платежів за договором у розмірі 12 487 грн 50 коп., а тому відповідачем відповідно до п. 14.4 ст. 14 договору страхування (який діяв до травня 2015 року) сума у розмірі 2 876 грн 01 коп. була зарахована в рахунок несплачених платежів. Крім того заявник зазначав, що відповідно до пункту 14.9.9 статті 14.9 договору страхування та підпункту 5.3 пункту 5 Правил страхування, страховик не відшкодовує моральну шкоду.

В іншій частині рішення судів попередніх інстанцій не оскаржуються, а тому на предмет законності й обґрунтованості судом касаційної інстанції не переглядаються.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

19 січня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Судами установлено, що 21 листопада 2014 року між ПАТ "Страхова група "ТАС" та ОСОБА_1 було укладено письмовий договір добровільного страхування наземного транспорту ПК/21 А № 421031, яким застраховано транспортний засіб - автомобіль марки "Volkswagen Tiguan", НОМЕР_1, 2013 року випуску, з розміром страхової суми 500 тис. грн.

Пунктом 14.4 договору визначено, що у разі, якщо на дату складення страхового акту є частини страхової премії за цим договором, що неоплачені (незалежно від того чи дата оплати минула чи ні), розмір страхового відшкодування в першу чергу направляється в рахунок сплати несплачених частин страхової премії. Частина страхового відшкодування, що залишилась, перераховується одержувачу страхового відшкодування в порядку, передбаченому цим договором.

Страховик не відшкодовує непрямі збитки, що викликані страховим випадком, а саме, але не обмежуючись: витрати на оренду страхувальником іншого транспортного засобу, упущена вигода (недоотриманий прибуток), неустойка, проценти за кредитами, моральна шкода, інші збитки страхувальника, що пов'язані з перервою на час відновлювального ремонту ЗТЗ та/або ЗДО або заміни знищеного або втраченого ЗТЗ аналогічним транспортним засобом (підпункту 14.9.9 пункту 14.9 договору).

25 грудня 2014 року сталася ДТП за участю застрахованого автомобіля, внаслідок якої вказаний автомобіль отримав механічні пошкодження, що підтверджується заявою ОСОБА_1 про настання події, оформленої на відповідному бланку ПАТ "Страхова група "ТАС" від 25 грудня 2014 року.

Актом виконаних робіт від 09 січня 2015 року № 1, підписаним фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 та ОСОБА_1, визначена вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля "VolkswagenTiguan", НОМЕР_1, у розмірі 9 960 грн (а. с. 107).

29 січня 2015 року позивач звернулася до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування, проте листом від 09 лютого 2015 року № 698 ПАТ "Страхова група "ТАС" повідомило ОСОБА_1, що вартість відновлювального ремонту згідно з калькуляцією № 10198/33 від 29 грудня 2014 року становить 5 376 грн 01 коп., франшиза - 2 500 грн, а тому сума страхового відшкодування склала 2 876 грн 01 коп., які були зараховані страховиком в рахунок несплачених платежів ОСОБА_1 (а. с. 77).

Не погоджуючись з вказаним рішенням ПАТ "Страхова група "ТАС" ОСОБА_1 у лютому 2015 року звернулася до суду з указаним позовом.

Матеріали справи містять заяву ОСОБА_1від 10 квітня 2015 року про розірвання договору добровільного страхування наземного транспорту у зв'язку зі зміною власника автомобіля відповідно до п. 16.3 договору № А 421031 (а. с. 78).

Згідно пояснень ПАТ "Страхова група "ТАС", дія договору страхування № А 421031 припинена в 00.00 годин 22 травня 2015 року на підставі п. 16.2.4, оскільки позивачем не була сплачена частина страхової премії в сумі 4 162 грн 50 коп. (а. с. 99).

Пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Статтею 979 ЦК України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Положення цієї статті кореспондується з частиною 1 статті 16 Закону України "Про страхування", за змістом якої договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Частково задовольняючи позов та стягуючи з відповідача на користь позивачки страхове відшкодування у розмірі 7 460 грн, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність правових підстав для застосування пункту 14.4 договору страхування щодо направлення страхового відшкодування в рахунок оплати несплачених частин страхової премії, посилаючись на те, що вказаний договір було припинено, а тому вказана сума страхового відшкодування підлягає виплаті саме на користь позивача.

Разом із тим, на дату складання страхового акту, а саме 26 січня 2015 року, тобто на час дії договору страхування, ОСОБА_1 не була сплачена сума страхових платежів за договором у розмірі 12 487 грн 50 коп., у зв'язку із чим відповідач правомірно зарахував страхове відшкодування в рахунок оплати несплачених частин страхової премії, що відповідає вимогам діючого законодавства та пункту 14.4 договору страхування.

Пунктом 14.9.9. договору страхування передбачено, що при настанні страхового випадку страховик, серед іншого, не відшкодовує моральну шкоду.

За положеннями статей 626- 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зважаючи на вищевикладене та враховуючи вимоги підпункту 14.9.9 пункту 14.9 договору страхування щодо відсутності повноважень страховика для відшкодування моральної шкоди, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, а тому оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Частинами 1, 3 статті 412 ЦПК України встановлено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухваленням нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру заявлених позовних вимог. Судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови у позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частини 1, 2 статті 141 ЦПК України).

Таким чином, ураховуючи часткове задоволення касаційної скарги, скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 щодо стягнення майнової шкоди у розмірі 7 460 грн та 2000 грн моральної шкоди, із ОСОБА_1 на користь ПАТ "Страхова група "ТАС" підлягає стягненню судовий збір за подачу касаційної скарги у розмірі 584 грн 64 коп. та за подачу апеляційної скарги у розмірі 535 грн 92 коп.

Керуючись статтями 400, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" задовольнити частково.

Рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 07 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 25 травня 2016 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" 7 460 грн майнової шкоди та 2000 грн моральної шкоди скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" про стягнення невиплаченого страхового відшкодування та моральної шкоди відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" судовий збір за подачу касаційної скарги у розмірі 584 грн 64 коп. та за подачу апеляційної скарги - у розмірі 535 грн 92 коп.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані рішення судів першої та апеляційної інстанцій втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.