розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду м. Києва від 19 липня 2016 року у складі колегії суддів: Білич І. М., Болотова Є. В., Поліщук Н. В.,

У серпні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про захист честі, гідності та ділової репутації й відшкодування моральної шкоди.

Посилаючись на те, що поширена відповідачем інформація про його протиправні дії є недостовірною і такою, що порушує його права на повагу до його честі, гідності та ділової репутації, просив суд встановити, що поширена ОСОБА_5 інформація такого змісту: " ..член правління ОСОБА_4 викрадає електроенергію для потреб своєї бані з електромережі товариства. Лінія електропередачі прокладена ОСОБА_4 напряму до бані, минаючи встановлений на бетонному стовпі лічильник" - є недостовірною і такою, що порушує його право на повагу до його честі, гідності та ділової репутації; зобов'язати відповідача у строк не пізніше ніж на черговому засіданні правління СТ "Сулимівське-3" після набрання рішенням у справі законної сили спростувати недостовірну інформацію шляхом публічного оголошення на засіданні правління СТ "Сулимівське-3" інформації такого змісту: "Інформація про крадіжку ОСОБА_4 електроенергії, поширена мною, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 на засіданні правління, є недостовірною і порушує право ОСОБА_4 на повагу до його честі, гідності та ділової репутації"; стягнути з відповідача на його користь 20 000 грн у відшкодування моральної шкоди та 443, 60 грн понесених судових витрат.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 14 квітня 2016 року у складі судді Даниленка В. В. відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що інформація, висловлена відповідачем, мала інформативний характер для членів правління для перевірки достовірності фактів, а тому ця інформація не може бути поширенням неправдивої інформації.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 19 липня 2016 року рішення Дарницького районного суду м. Києва від 14 квітня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено частково: встановлено, що поширена відповідачем під час засідання правління СТ "Сулимівське-3" ІНФОРМАЦІЯ_1 інформації такого змісту: "член правління ОСОБА_4 викрадає електроенергію для потреб своєї бані з електромережі товариства. Лінія електропередачі прокладена ОСОБА_4 напряму до бані, минаючи встановлений на бетонному стовпі лічильник" є недостовірною і такою, що порушує повагу на його честь та гідність; зобов'язано ОСОБА_5 у строк не пізніше ніж на черговому засіданні правління СТ "Сулимівське-3" після набрання рішенням у даній справі законної сили спростувати недостовірну інформацію шляхом публічного оголошення резолютивної частини судового рішення; стягнуто з відповідача на користь позивача 500 грн у відшкодування моральної шкоди. В решті позову відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що інформація про протиправні дії позивача, висловлена відповідачем у присутності більше ніж однієї особи, тобто розповсюджена є недостовірною та такою, що порушує честь і гідність позивача та підлягає спростуванню.

У серпні 2016 року ОСОБА_5 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення апеляційного суду м. Києва від 19 липня 2016 року і залишити в силі рішення Дарницького районного суду м. Києва від 14 квітня 2016 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Суд апеляційної інстанції, вирішуючи спір, не взяв до уваги пояснення свідків, які були допитані у судовому засіданні, не врахував надані ним докази. Вважає, що його висловлювання не можуть бути поширенням неправдивої інформації, оскільки вони мали інформативний характер для членів правління, щоб вони перевірили достовірність фактів.

8 серпня 2016 року суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження в даній справі.

14 вересня 2016 року ОСОБА_4 подав заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду м. Києва від 19 липня 2016 року, які мотивовані тим, що рішення суду апеляційної інстанції є законним, обґрунтованим і ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 серпня 2017 року справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди призначено до судового розгляду.

Статтею 338 ЦПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України (1618-15) ), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Підпунктом 4 пункту 1 Розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

15 січня 2018 року вказану справу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених законом підстав для задоволення касаційної скарги.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недоведеність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною першою та другою статті 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на засіданні правління СТ "Сулимівське-3" одним із питань розглядалося підключення будинку відповідача до лінії електропередач.

Дружина відповідача ОСОБА_6 у своєму виступі зауважила про необхідність проведення перевірки законності підключення до електромережі будівлі (бані) ОСОБА_4 у зв'язку з тим, що до цієї будівлі від лінії електропередачі проведений електрокабель, який прикріплений на стовпі.

Відповідач заявив про можливість порушення правил користування та обліку електроенергією.

Дані факти підтвердили в судовому засіданні й свідки.

При цьому доказів того, що ОСОБА_5 поширив інформацію - предмет спору (" ..член правління ОСОБА_4 викрадає електроенергію для потреб своєї бані з електромережі товариства. Лінія електропередачі прокладена ОСОБА_4 напряму до бані, минаючи встановлений на бетонному стовпі лічильник") судам не надано.

Відповідно до статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Згідно із статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та Протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції, кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право (пункт 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" (v_001700-09) ).

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Статтею 201 ЦК України визначено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров'я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім'я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

Суд першої інстанції на підставі досліджених і оцінених доказів кожного окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, встановивши, що інформація, висловлена відповідачем, мала інформативний характер для членів правління для перевірки достовірності фактів, дійшов обґрунтованого висновку про те, що непідтвердження цієї інформації в ході перевірки не може бути підставою для задоволення позовних вимог ОСОБА_4

Правильним є висновок суду першої інстанції про те, що не підлягає задоволенню вимога про відшкодування моральної шкоди у розумінні частини 1 статті 23 ЦК України, оскільки судом не встановлено порушення прав ОСОБА_4

Рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим та ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Висновок апеляційного суду про те, що твердження відповідача, які є оціночними судженнями у розумінні статті 30 Закону України "Про інформацію", оскільки вони містять фактичні дані про діяльність позивача та інформація, висловлена відповідачем ІНФОРМАЦІЯ_1 на засіданні правління СТ "Сулимівське-3" в присутності більше ніж однієї особи, є недостовірною та такою, що порушує честь і гідність позивача, - спростовується встановленими судом фактичними обставинами у справі і не ґрунтується на вимогах закону.

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Виходячи з викладеного, рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову ОСОБА_4 ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права та на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, це рішення на підставі статті 413 ЦПК необхідно залишити в силі, а рішення апеляційного суду скасувати.