Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О.,

Олійник А. С. (суддя - доповідач),

СтупакО. В.

УсикаГ. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Мар'їнського районного суду Донецької області у складі судді Ліпчанського С. В. від 27 квітня 2016 року та рішення апеляційного суду Донецької області у складі колегії суддів: Біляєвої О. М., Гапонова А. В., Жданової В. С. від 6 вересня 2016 року,

У травні 2012 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення.

Позов мотивовано тим, що 23 жовтня 2011 року близько 10 години 00 хвилин у лісосмузі с. Дачне Мар'їнського району Донецької області внаслідок необережних дій ОСОБА_5 позивачу було завдано одне вогнепальне поранення передньої поверхні правого стегна з відкритим переломом стегнової кістки, пошкодженням стегнової артерії і вени, що спричинило кровотечу з розвитком геморагічного і травматичного шоку 3 ступеня, що призвело до оперативного лікування і ампутації правої ноги до рівня верхньої третини стегна, що відноситься до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя і як таких, що викликали стійку втрату загальної працездатності. Вироком Мар'їнського районного суду Донецької області від 31 жовтня 2013 року ОСОБА_5 визнаний винним у вчиненні злочину, передбаченого статтею 128 КК України, та на підставі статті 7 КПК України(1960 року), статті 74 КК України звільнений від покарання у зв'язку з закінченням строків давності.

З урахуванням уточнених позовних вимог ОСОБА_4 просив стягнути з ОСОБА_5 на його користь на відшкодування моральної шкоди 500 000 грн., втрачений заробіток з 23 жовтня 2011 року до квітня 2016 року включно в загальній сумі 193 179 грн., яку обчислювати в п'ятикратному розмірі мінімальної заробітної плати з відповідним збільшенням, щомісячно втрачений заробіток унаслідок втрати професійної працездатності на 60%, починаючи з 1 травня 2016 року безстроково.

Рішенням Мар'їнського районного суду Донецької області від 27 квітня 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 на відшкодування матеріальної шкоди втрачений заробіток за період з листопада 2011 року до квітня 2016 року в сумі 193 179 грн., на відшкодування моральної шкоди 500 000 грн. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що внаслідок винних дій ОСОБА_5 позивач втратив професійну працездатність на 60%, що призвело до втрати заробітку, тому на користь позивача підлягає стягненню втрачений заробіток за період з листопада 2011 року до квітня 2016 року в сумі 193 179 грн. Оскільки ОСОБА_4 завдано моральну шкоду у зв'язку з ушкодженням здоров'я, що відноситься до тяжких тілесних ушкоджень, тому співмірною сумою відшкодування завданої моральної шкоди є 500 000 грн. Відмовляючи в частині позовних вимог про стягнення щомісячного втраченого заробітку, починаючи з 1 травня 2016 року та безстроково, суд виходив з того, що втрачений заробіток підлягає стягненню лише протягом працездатного віку і не підлягає стягненню на майбутній час.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 6 вересня 2016 року рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 на відшкодування втраченого заробітку з листопада 2011 року по 4 червня 2012 року скасовано, та в цій частині відмовлено в позові.

Рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру відшкодування втраченого заробітку (доходу) за період з 5 червня 2012 року до квітня 2016 року, компенсації на відшкодування моральної шкоди та розподілу судових витрат змінено. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 на відшкодування втраченого заробітку за період з 5 червня 2012 року до квітня 2016 року одноразово 170 550 грн 20 коп., компенсацію на відшкодування моральної шкоди 250 000 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_5 у заподіянні шкоди ОСОБА_4 ушкодженням здоров'я. Отже, відповідач зобов'язаний відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним унаслідок зменшення професійної або загальної працездатності. Встановивши, що ушкодження здоров'я ОСОБА_4 не пов'язано з виконанням службових обов'язків, а його середньомісячний заробіток (дохід) за дванадцять або за три останні календарні місяці роботи, що передували ушкодженню здоров'я або втраті працездатності внаслідок каліцтва, є меншим від п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, суд першої інстанції правильно субсидіарно (додатково) застосував до спірних правовідносин положення абзацу 2 частини першої статті 1197 ЦК України. Крім того, суд обґрунтовано врахував підвищення розмірів мінімальної заробітної плати у розрахунках, що передбачається статтею 1208 ЦК України. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про відшкодування втраченого заробітку з листопада 2011 року по 4 червня 2012 року, апеляційний суд виходив з встановленого факту нарахування і виплати позивачеві грошового утримання за період з 23 жовтня 2011 року по день звільнення 4 червня 2012 року за місцем його служби. З дня ушкодження здоров'я по день звільнення ОСОБА_4 збережено виплату грошового забезпечення в розмірі, одержуваному на день вибуття ним на лікування. Визначаючи час настання стійкої втрати професійної та загальної працездатності, апеляційний суд виходив з того, що висновком судово-медичної експертизи такий час не встановлено. Апеляційний суд роз'яснив сторонам наслідки незаявлення клопотання про призначення експертизи. Проте клопотання про призначення експертизи сторони не заявили. Враховуючи, що ОСОБА_4 первинно 2 група інвалідності у зв'язку з наслідками каліцтва у побуті 23 жовтня 2011 року встановлена висновком МСЕК від 20 лютого 2012 року, апеляційний суд дійшов висновку про стягнення заробітку з наступного після звільнення дня, тобто з 5 червня 2012 року, оскільки визнання особи інвалідом є підтвердженням втрати професійної та загальної працездатності. Щодо відшкодування завданої позивачу моральної шкоди, апеляційний суд, ураховуючи характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, характер немайнових втрат, конкретні обставини заподіяння шкоди потерпілому у результаті необережних дій ОСОБА_5, вимоги розумності та справедливості, дійшов висновку про стягнення з відповідача у рахунок відшкодування моральної шкоди - 250 000 грн.

20 жовтня 2016 року ОСОБА_5 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та рішення апеляційної інстанції, направити справу на новий розгляд.

5 грудня 2016 року ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

8 листопада 2017 року ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних і кримінальних справ зазначену справу призначено до судового розгляду.

У січні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) , у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що відповідно до статі 1197 ЦК України (435-15) суд не встановив час, з якого у позивача виникло право на відшкодування шкоди. Довести з якого часу виникло право на відшкодування втраченого заробітку мав позивач. Ця обставина не була встановлена судово-медичною експертизою. Суди не дослідили питання вини відповідача, що відповідно до статті 1193 ЦК України є підставою для зменшення розміру відшкодування. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій є необґрунтованими та несправедливими. Суд не з'ясував обставини, що належать до предмета доказування. Висновок суду про стягнення втраченого заробітку з 5 червня 2012 року не ґрунтується на доказах, а є припущенням. Стягуючи на користь ОСОБА_4 на відшкодування шкоди втрачений заробіток у розмірі 170 550 грн 20 коп., суд не врахував суми пенсійного забезпечення, не з'ясував матеріальний стан відповідача, те, що єдиним джерелом його доходу є пенсійні виплати у розмірі 3 400 грн 63 коп. щомісяця, не вирішив питання щодо можливостей реального відшкодування шкоди. Крім того, суд не взяв до уваги, що майновий стан відповідача є підставою для зменшення розміру відшкодування.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що вироком Мар'їнського районного суду Донецької області від 31 жовтня 2013 року ОСОБА_5 визнаний винним у вчиненні злочину, передбаченого статтею 128 КК, та на підставі статті 7 КПК України (1960 року), статті 74 КК Українизвільнений від покарання у зв'язку з закінченням строків давності. Стягнуто з засудженого ОСОБА_6 на користь потерпілого ОСОБА_4 83 948 грн 33 коп. на відшкодування матеріальної шкоди та 92 560 грн. на відшкодування моральної шкоди. Зобов'язано здійснювати щомісячні стягнення з засудженого ОСОБА_5 на користь потерпілого ОСОБА_4 на відшкодування втраченого заробітку за період з 1 лютого 2013 року до 2 липня 2015 року (до чергового проходження МСЕК) відповідно до встановленої на цей період мінімальної заробітної плати з розрахунку 100% від п'ятикратної величини мінімальної заробітної плати.

Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 25 березня 2014 року вирок суду першої інстанції в частині цивільного позову скасовано і справу направлено до того ж суду на новий розгляд у порядку цивільного судочинства. В іншій частині вирок залишено без змін (ас. 21-23).

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_5 засуджено за те, що 23 жовтня 2011 року близько 10 години, будучи у стані алкогольного сп'яніння, знаходячись на полюванні спільно з потерпілим ОСОБА_4 біля золовідвалу Курахівської ГРЕС, розташованого біля с. Дачне Мар'їнського району, Донецької області при подоланні лісосмуги, не поставивши належну йому рушницю ІЖ 27 Е на запобіжник, тим самим не передбачаючи можливе настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій, хоча повинен був і міг передбачити, зачепився стволами рушниці за гілку дерева, від чого рушниця стала падати. Він же, діючи з необережності, намагаючись схопити падаючу з плеча рушницю, пальцем руки натиснув на спусковий гачок, тим самим зробив постріл, який прийшовся в ногу потерпілому ОСОБА_4, що знаходився позаду нього. У результаті необережних дій ОСОБА_5 потерпілому ОСОБА_4 було заподіяне одне вогнепальне поранення передньої поверхні правого стегна з відкритим переломом стегнової кістки, пошкодженням стегнової артерії і вени, що спричинило рясну кровотечу з розвитком геморагічного і травматичного шоку 3 ступеня, що призвело до оперативного лікування й ампутації правої ноги до рівня верхньої третини стегна, що відноситься до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя і як таких, що викликали стійку втрату загальної працездатності більш ніж на 1/3.

ОСОБА_4 проходив службу в ОВС та МНС України з 8 вересня 1997 року. З 23 жовтня 2011 року до 20 лютого 2012 року знаходився на лікарняному у зв'язку з вогнепальним пораненням. Звільнений зі служби у відставку за станом здоров'я 4 червня 2012 року (а.с. 11).

Згідно з висновком експерта № 80 від 24 січня 2013 року між завданими ОСОБА_4 23 жовтня 2011 року тілесними ушкодженнями і встановленням йому 2 липня 2012 року інвалідності є причинний зв'язок. У ОСОБА_4 є стійка втрата загальної працездатності на 70% і стійка втрата професійної працездатності на 60%. Між тілесними ушкодженнями, завданими 23 жовтня 2011 року ОСОБА_4, і стійкою втратою загальної і професійної працездатності, є прямий причинний зв'язок (ас. 31-36).

Апеляційний суд у рішенні суду зазначив, що ці обставини не заперечуються і не спростовані відповідачем.

За загальним правилом майнова шкода, завдана неправомірними діями особистим немайновим правам фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (ч. 1 ст. 1166 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1195 ЦК Українифізична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому, зокрема, заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності.

Питання визначення заробітку (доходу), втраченого внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я фізичної особи, яка працювала за трудовим договором, врегульоване статтею 1197 ЦК України.

Так, розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню, визначається у відсотках від середнього місячного заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності загальної працездатності.

Середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється за бажанням потерпілого за дванадцять або за три останні календарні місяці роботи, що передували ушкодженню здоров'я або втраті працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я. Якщо середньомісячний заробіток (дохід) потерпілого є меншим від п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, розмір втраченого заробітку (доходу) обчислюється виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати.

До втраченого заробітку (доходу) включаються всі види оплати праці за трудовим договором за місцем основної роботи і за сумісництвом, з яких сплачується податок на доходи громадян, у сумах, нарахованих до вирахування податку.

До втраченого заробітку (доходу) не включаються одноразові виплати, компенсація за невикористану відпустку, вихідна допомога, допомога по вагітності та пологах тощо (ч.ч. 1, 3 ст. 1197 ЦК України).

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що висновком судово-медичної експертизи не встановлений час настання стійкої втрати професійної та загальної працездатності, що унеможливлює правильне застосування статті 1197 ЦК України, не заслуговують на увагу, оскільки апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_4 первинно 2 група інвалідності у зв'язку з наслідками каліцтва у побуті, яке відбулося 23 жовтня 2011 року встановлена висновком МСЕК від 20 лютого 2012 року, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК (а.с. 162 т. 1 кримінального провадження) та дослідницькою частиною судово-медичної експертизи (а.с. 34), а тому суд обґрунтовано стягнув втрачений заробіток з наступного після звільнення дня, тобто з 5 червня 2012 року, оскільки визнання особи інвалідом є підтвердженням втрати професійної та загальної працездатності.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що судами не враховано розміру пенсії та інших доходів позивача, не з'ясовано матеріальне становище відповідача, що є підставою для зменшення розміру відшкодування шкоди, оскільки за правилами частини третьої статті 1195 ЦК України шкода, завдана фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, підлягає відшкодуванню без урахування пенсії, призначеної у зв'язку з втратою здоров'я, або пенсії, яку вона одержувала до цього, а також інших доходів. Нормами статей 1195, 1196 ЦК України не передбачено зменшення розміру відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я, або смертю особи з урахуванням розміру доходів особи, яка завдала такої шкоди. Крім того, за змістом частини четвертої статті 1193 ЦК України у випадку, коли шкоди завдано вчиненням злочину, суд не може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища.

Також є необґрунтованими посилання ОСОБА_5 у касаційній скарзі на те, що судами не досліджувалося питання щодо вини самого потерпілого, оскільки вироком Мар'їнського районного суду Донецької області від 31 жовтня 2013 року не встановлено, а матеріали зазначеної справи не містять доказів того, що груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, а відтак суди попередніх інстанцій обґрунтовано не застосували до спірних правовідносин положення частини другої статті 1193 ЦК України, якою передбачено зменшення розміру шкоди, яка підлягає відшкодуванню, з урахуванням ступеня вини потерпілого.

Суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, у результаті чого рішення суду першої інстанції в його незмінній частині та рішення апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

За таких обставин колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла до висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в його незмінній частині та рішення апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 409- 415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Мар'їнського районного суду Донецької області від 27 квітня 2016 року в його незмінній частині та рішення апеляційного суду Донецької області від 6 вересня 2016 року- залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.